Буря

- Ваде, ти не розумієш, вони просто зникли. Був човен - а за мить вже немає, - Горан у серцях настільки різко смикнув невід, що мало не порвав заплутану сітку.

- Все я розумію, Горане, - похитав головою напарник. - І те, що ти знову в шинку набрався напередодні, і що за доньку свою хвилюєшся. От і ввижаються всілякі жахи з п'яних очей.

- Та тверезий я був, як скельце! Скільки можна повторювати? Та тільки-но доплив човен до Рукостискання Велетнів, так і зник.

- Ну гаразд, - зітхнув Вад. - Припустимо, я тобі повірю. І що ти пропонуєш робити? Стежити за своїми нащадками?

- А чом би й ні? - Горан щиро не розумів, чому друг не підтримує його ідею.

- А тому, що вони вже не маленькі. Незабаром обряд повноліття проходитимуть. Не можна позбавляти їх особистої свободи. Поговори з Бояном, він тобі те саме скаже.

- Та що мені Боян? - не зрозуміти старійшині, який ніколи не мав власних дітей, батьківську тривогу. - Яку таку свободу ти пропонуєш дати цій дрібноті? Повбивати себе ще до повноліття? До нього ще багато припливів, якраз встигнуть, з такими схильностями.

- Добре, а що ти пропонуєш?

- Сплавати подивитися на те місце.

- У нас улов, - нагадав Вад.

- Завтра вдосвіта, перед виходом у море.

- Ех, Горани, та ти сам себе загробити готовий, не відстаєш від малечи. Там же скелі!

***

Вранці барка “Красуня”, покинувши гавань, у якій купчилися суденця острівного люду, згорнула з проторених рибальських шляхів. Побач хто, пальцем би біля скроні покрутив, мовляв, зовсім старі збожеволіли. Шлях уздовж прибережних скель був небезпечний підступними течіями, що виникають раптово і раптово зникають. Та й дно, постійно змінюване обвалами й зсувами берегових скель, додавало пригод. Але ніхто відчайдух не бачив, бо час був ранній: сонце ще тільки розмірковувало над тим, чи варто виповзати з моря, чи ще поніжитися в теплих водах.

- Лівіше тримай, каменюка попереду, - Вад, в силу молодшого віку зір мав гостріший і звично пильнував перешкоди.

- Далеко там до арки?

- Та вже обійдемо ці камені, й припливли.

З боку моря арка виглядала ще химернішою. За наявності хоча б крихти уяви, можна було розгледіти не лише руки велетнів, а й плечі, і грубі профілі. Горан не раз милувався дивовижним витвором Денниці. Адже саме він відав камінням та землею, що дають основу всьому живому. А значить, і кам'яних велетнів також створив він.

- Жах який, - Вад пересмикнув плечима, дивлячись на профілі велетнів.

- А на мене, так краса, - Горан був зовсім не згодний із напарником.

- Та я не про це, - зам'явся Вад. - Мені з дитинства здавалося, що ці велетні не вітають один одного рукостисканням, а намагаються утягнути суперника до якогось дуже поганого місця… Не знаю навіть чому таке відчуття. Але воно дуже пасує сумнозвісності цього місця.

- Уява в тебе, напарнику, - усміхнувся Горан.

Барка пірнула під арку, і Горану стало не до розмірковувань. Скелясте дно в поєднанні з сильним прибоєм створювали такі вихристі течії, що суденце в них кидалося з боку на бік, і втримати курс було майже неможливо. Проте напарники товаришували зі своєю "Красунею" не один десяток припливів і добре знали її характер.

- Ти впевнений, що це саме те місце? - вони кружляли навколо скелі, схожої на ікло, нарізуючи вже не перше коло.

- Упевнений, я цю скелю з берега примітив. Човен дітлахів зник десь між нею та правим велетнем, якщо дивитися з берега, - Горан у своїй пам'яті не сумнівався. Сумнівався лише в тому, наскільки близько чи далеко від берега знаходився в мить зникнення човен.

Раптом човен смикнувся, наче налетів на невидиму перешкоду. Вад зумів утриматися, а Горан полетів уперед, ледве встигнувши вхопитися за кермо, та боляче вдарився головою о борт. "Красуню" повело, суденце нахилилося, повертаючи майже на місці. На мить Горану здалося, що просто біля самого борту - руку простягни й торкнешся - майнула райдужна пелена. А за нею, проступаючи на тлі скель, наче сон, виднівся пологий піщаний берег, порослий дивовижними рослинами. На берег ліниво накочувалися надзвичайно прозорі бірюзові хвилі з білими гребінцями піни. А прямо посеред пляжу розташувалося величезне гніздо, складене з круглого, мов річкова галька, каміння. Тільки кожен камінчик сягав розміру доброго валуна. Огороджена гальками-переростками середина гнізда світилася, наче вистелена вугіллям гігантського багаття. А прямо по центру цього вогнища височіло яйце. Заввишки з Горана, не менше. Найдивовижнішим у цьрми видовищі Горану здався... колір яйця. Шалено-рожевий, у яскраво-зелені цятки. Дике поєднання, що різало око.

Мить, і "Красуню" знову розвернуло. Видіння зникло.

- Ваде, я бачив! - Горан поспішив поділитися захопленням із напарником, але не встиг. Човен знову смикнуло, вже в інший бік, і рибалка знову приклався головою, тепер об кермо. Світло сонця, що неспішно виповзало з-за краю моря, згасло, і Горан зісковзнув у безпам'ятство.

***

- Отямився? - Вад нависав над Гораном невдоволеною тінню. - Думаю, ми обидва розуміємо, що досить із нас пригод на сьогодні. Нічого там нема. Шлюп малечі просто за камінь пірнув, ось тобі й здалося.

- Але ж я бачив... - почав Горан. - Берег і гніздо з яйцем...

- Ти головою приклався. Двічі. Тут і сама птиця Сирін привидиться, не лише берег із гніздом. Заспокойся, Горане. Діти повернулися цілими та неушкодженими, значить хвилюватися нема чого. Зі своїми я поговорю, витребую обіцянку більше тут не плавати - і питання буде вирішено. Яська без своїх посіпак нікуди не попреться.

Ой, сумнівався Горан, що так просто вирішити це "питання" можна. І привидилася йому зовсім не птиця Сирін. Скоріше вже птах Рарог. Слід буде порадитися зі старійшинами. Шкода, що Арбуй не дожив до посвяти. Був би зараз у Горана особистий порадник – мудрий і надійний…