Буря

- Змирися, Горане. Це не твоя і не її провина, що на Камені Душ немає нині цвіту. Сам знаєш: щоби дати початок новому життю, інше має добігти кінця. А над цим ти не владний.

- Але ж це несправедливо! - Горан перекинув кухоль, допивши залишки елю. - Агов, Вячку, неси ще. І не скупися, доливай до країв! - махнув він рукою шинкареві.

- Горане, напиваючись, ти справі не допоможеш. Лише Ладу засмутиш, а в її стані це ризиковано. Що як пологи достроково почнуться? - закликав Арбуй рибалку до здорового глузду.

- Та яка різниця? - гримнув кулаком по столу Горан. - У будь-якому разі цій дитині не жити. Ти сам щойно сказав, немає на Камені Душ квітки для неї.

- До пологів майже два припливи, все ще може змінитися, - знову зробив спробу напоумити майбутнього батька Арбуй.

- І що? Старих, які за цей час будуть готові піти, у нас немає. Накажеш благати Морену, щоби хтось із хлопців не повернувся з риболовлі? Та я навіть заради власної дитини на таке не піду.

- Я знаю. І не пропоную тобі цього робити, - молодий провісник похитав головою. - Але приносити Ладі ще більші страждання, напиваючись до нестями, я тобі не дозволю. Я занадто люблю сестру, щоби спокійно дивитися, як ти руйнуєш і себе, і ваші стосунки. Зрештою, ви обоє ще досить молоді. Іншу дитину народите.

- Це навряд, - Горан стиснув голову руками, ніби намагаючись її розчавити. - Повитуха й про цю каже, що не інакше, як дивом виносила. Щось там у Лади не ладнається. Скільки в неї викиднів уже було?

- А якщо диво, значить, все буде добре. Знайдеться й для вашого дива квітка, ось побачиш, – поквапився продовжити думку Арбуй. - Тільки зрозумій: ти Ладі потрібний для надійної підтримки й опори, а не як джерело нових розчарувань.

- Та бодай тебе… - Горан відмахнувся могутньою рукою, - Нап'єшся тут, з такою балакучою совістю над вухом. У провісники тобі треба йти, Арбую.

– А я хто по-твоєму? - парубок не на а жарт здивувався. "Невже у Горана від кількаденного пияцтва пам'ять відбило?" - читалося на його обличчі.

- А ти - учень, до того ж нездара, - засміявся рибалка, підвівся й нап'яв добряче пом'ятого капелюха задом наперед. - Піду я. Не добре жінці посеред ночі самій в хаті сидіти, раптом трапиться щось.

***

Лада поспішала додому, підсвічуючи стежку, що стелилася під ноги, лампою на риб'ячому жирі. Вже сзутеніло, та й погода псувалася. Косий дощ бив по щоках, холодні струмені стікали за комір. Мокра сукня липла до ніг. Проте Лада не переймалася через такі дрібниці. Головне - заповітна пляшечка в неї.

Ружицю довелося довго вмовляти, але нарешті знахарка, що мала серед каурі славу відьми, погодилася. Не інакше, як зважила на безпросвітне пияцтво, в якому загруз Горан. Поте обіцянку, що Лада скористається страшним даром лише в крайньому випадку, добряче подумавши, Ружиця все одно взяла. Лада заприсяглася. Але вона вже давно все обміркувала, і від свого рішення не відмовиться.