Де знедолені шукають Атлантиду
Якби людям не подобається тішити себе надією,вони сеодно рано чи пізно померають. Він мав багато думок,книжок і карт,врешті нічого із цього тепер не мало сенсу. Серйозно,коли лікар сказав йому,що цукровий діабет який не давав йому жити останні роки дає сильні ускладнення. І він помре за рік або два,лікар на його сумне лице лише шмурхав носом,прикурював і наче не помічав нічого,що ж за цей день він точно не перший з жахливим діагнозом і мабуть не останній,обірвавши цю тишу лікар нарешті сказав хоч щось. Він дав пораду хлопцю,зробити те чого він найбільше хотів за це життя. Він вийшов з кабінету.
" Як же так"- думав він-" я все життя відкладав на потім,а потім уже не буде,я ж мав стільки не закінчених справ і не закинутих хобі". І тоді він вирішив дослухатися до поради лікаря,бо єдине чого він справді хотів це переплисти на вітрильнику космос і врешті знайти її,неймовірну, не здолану Атлантиду. Ні не місце дівчину яку він зустрів там і чиє ім'я загубилося на запилених сторінках його пам'яті. Він її кохав,але відклав зізнання на потім думаючи що час ще є і так і не повернувся туди.О так,він пом'ятав її прекрасне каштанове волосся і два темних карих очка,вона любила синій і Атлантиду,морських рибок,колекції кісток,розмальовані стіни,дітей з морозивом,фруктовий лід,чорницю,м'ятну жуйку,чоловічі шампуні,хвилі,океан, його. І тепер єдине чого він хотів маючи лише її фото і пам'ять він вирішив повернутися до старого заняття - керування вітрильником,надіючись що за довгі роки він не забув як це робити.
Із Нетлії до Атлантиди плисти було важко. Він часто потрапляв до штормів і ледь не порвав вітрило метеоритом,а космічне сміття то взагалі жах! Як люди могли взагалі до такого додуматися. На одній планеті де він зупинився ненадовго поїсти,він знайшов вуличного кота і вважав його таким же одиноким як і він сам тому взяв з собою. Тепер у кота офіційно було ім'я - Сатана,бо він крав у свого господаря лише одну з пари шкарпетку і викидув її у відкритий космос. Він намагався перелічити кота але не зміг,кіт схоже хотів і його викинути у відкрити космос. По дорозі ці двоє ще змогли загубитися,хоча дивно що це міг скоїти географ з вищою освітою. Ця освіта була однією з багатьох помилок які він робив.Мабуть усе ж йому брехали мередіани і координати,точки на карті де була вона. Та це все лише зайві турботи.
Нарешті вони дісталися до Атлантиди, населення там мало і то всі синьошкірі з зябрами та дивними вухами. Ішов дощ.Першим ділом він вирішив піти туди де вона жила раніше,а Сатана ні на хвилинку не відходив від нього навіть спав на його грудях.
Дощ не так давно зупинився. Вона не переїхала, він одразу ж побачив її у затишному дворику де гралися її двоє дітей доки вона сиділа і щось обговорювала з чоловіком. Глянувши на це,він одразу розвернувся і пішов геть,вирішив не руйнувати усе,його зізнання ні до чого не привело б, треба було думати раніше. І знаючи що сеодно помре,він не хотів робити чергову помилку,у нього їх і так вдосталь. Він ще не вийшов з дворику як знову почав іти дощ. Йому стало погано потемніло в очах і він впав лицем в калюжу. Його серце зупинилося і він більше не дихав.
Як дивно,переплив океан і потонув у калюжі,це було точно в його стилі...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!