Довкола — хрести

Довкола — хрести, немов вартові,

Сторожі тиші в сухій траві.

Ні лелеки в небі, ні голосу з гаю —

Лиш вітер плаче у вербах над краєм.

Стою між хрестами — душі мовчать.

Під ними — герої, що тихо лежать.

Що землю любили, як мати дітей,

Та стали частиною сумних очей.

Стою і вдивляюсь, у серці — туман,

Упавши в роздуми, спокою обман.

Вони тихо сплять, в тиші серед трав,

Де світ вже без болю, часу і забав.

Та хрест не про втрату життя та кінець

А міст у безмежність із неба сердець?

Це плюс між світами та сенсом буття —

По совісті жив, не підеш в забуття