Донбас в мені

Через тиждень Ганна успішно склала іспити та поступила на навчання до Донецького індустріально-педагогічного технікуму за фахом «економіка підприємства». Сашко не хотів щоб кохана їхала на навчання до великого міста та жила в гуртожитку. Життя в гуртожитку – це п’янки, гулянки, безсонні ночі, бруд, сморід, відсутність нормального харчування… Але щодня їздити на навчання було дорого та довго. У такому разі майже не залишалось часу на вивчення матеріалу. Хлопець дуже переживав що життя на відстані та розлука негативно впливатимуть на відносини, але нічого вдіяти не міг.

Сашко завжди хотів мати гроші, оскільки у мами зарплатня була трохи більше мінімальної. Молодому хлопцю хочеться добре одягатись та балувати дівчину подарунками. Саме тому він приїхав вгості до хрещеної та попросився до її чоловіка в агрофірму попрацювати на канікулах. Оскільки хлопцю було лише п’ятнадцять років, то працювати він міг неофіційно. Дядько Володимир довго думав, але розуміючи що хлопець прагне працювати та заробляти, вирішив поговорити з керівником фірми щодо можливості роботи. Керівник не дуже хотів брати на роботу молодого хлопця, оскільки робота в сільському господарстві є дуже небезпечною та шкідливою. Але під особисте зобов’язання дядька Володимира Сашка взяли на роботу неофіційно на період збору врожаю та підготовчих робіт різноробочим на тік. Робота була важкою. Працювати треба було від світанку до заходу сонця, але Сашко погодився. Ганні не дуже сподобалась ідея хлопця, але й проти вона теж не виспупала.

На початку графік роботи був з восьмої ранку до сімнадцятої години вечора. У цей час Сашко фарбував та допомагав слюсареві ремонтувати віялки, прибирав в приміщеннях складів та довколишню територію, косив траву. Робітників ніхто не змушував поспішати, тому було багато часу на відпочинок та перекури. Але вже в середині липня розпочалась гаряча пора для усіх хліборобів – збір врожаю. У цей час доки погода дозволяє треба максимально швидко зібрати весь врожай. Біда для хлібороба якщо під час збору врожаю починають йти дощі: і в поле комбайн не заїде, і зерно пропадає.

Період збору врожаю зайняв три тижні. У цей час Сашко як і всі інші робітники агропідприємства, що в селі за звичкою називали ковгоспом, працював з ранку до пізнього вечора. Хлопець вставав о шостій ранку, снідав та їхав на велосипеді до Новоульянівки, де треба було проїхати майже на все село до вигону, де саме знаходився тік та склади зерна. Робочий день розпочинався о сьомій ранку і закінчувався не раніше сьомої вечора, а інколи треба було працювати до десятої години доки всі комбайни не повернуться з полів. Була обідня перерва з дванадцятої до тринадцятої години, під час якої хлопець їздив пообідати до бабусі. Інколи навіть вдавалось 15-20 хвилин поспати на дивані перед телевізором.

Основною роботою бригади, у якій працював Сашко, була перевіювання та погрузка зерна у фури з застосуванням спеціальної віяльної установки. Інколи далекобійники привозили робочим щось смачненьке: морозиво, квас, солодкі напої для того щоб ті швидше завантажили фуру зерном. В бригаді було дві жінки та чоловік, який був і розноробочим, і слюсарем, і електриком, і зварювальником , і бригадиром. Працювати доводилось у складних умовах: безпощадна літня спека, пекуче сонце, шум, пил від зерна. Але навіть вже будучи вдома після роботи Сашко чув як пахнуть хлібом його руки. Не дарма ж на будівлі вагової було написано: «Хвала рукам що хлібом пахнуть!». Віяльна установка потихеньку їхала та збирала зерно, де воно віялось і через трубу завантажувалось до фури, або просто сипалось на землю. Перевіювали насіння що лежало під навісом часто для того щоб воно висихало та не пріло. Віяльна установка не все зерно захоплювала, тому треба було його підгортати лопатами та змітати віником. За день можна було так напрацюватись що під вечір ледве стоїш на ногах. Від пишу та поту тіло постійно чухається, а від втоми та довгого робочого дня постійно хочеться спати.

- Привіт, онучку! Заходь, я вже борщ нагріла. Сальця чи ковбаски хочеш? – бабуся зустрічала онука, що приїхав на обід.

- Добрий день, бабусю. Ні, я тільки борщу. Сьогодні така спека, що навіть їсти не хочеться.

- Ну, проходь до літньої кухні. Є час, квас, компот. Що будеш пити?

- Мабуть, квасу холодного.

Сашко помив руки, вмився та трохи сполоснув шию та плечі з умивальника, що стояв під яблунею. Бабуся поставила на стіл тарілку ароматного літнього борщу, порізала хліб та помідори з огірками, а також налила велику півлітрову кружку домашнього квасу. Наче їсти не хотілось, але апетит завжди приходить під час їжі, тому Сашко не відмовився від добавки. Пообідавши, хлопець пішов до хати, ліг на диван та включив телевізор, де як раз йшов обідній випуск новин. Ще було пів години на відпочинок і десять хвилин щоб повернутись на роботу. Бабуся сіла поруч у кресло:

- Онучку, і як там побі працюється?

- Та наче нічого, працювати можна. Копати картоплю під пекучим серпневим сонцем не краще ніж працювати на току. Звичайно, пил від зерна всюди, тіло свербить, часто кашляєш, навіть маска чи респіратор не допомагають. Навпаки, з ними ще важче дихати. Вдома як покупаюсь, то тіло все одно свербить.Але нічого страшного, треба ж працювати.

- Ну а колектив нормальний? Хто там зараз начальник на току?

- Колектив хороший, працювати можна, буває дуже весело коли починають один над одним жартувати. Особливо над Петровичем: то телефон заховають, то пляшку самогона зерном засиплють, а баби знають що він лоскоту боїться – то часто його в кут загонять та починають лоскотати. А начальник у нас Пилип Єгорович.

- Єгорович досі працює? Йому ж вже 82 роки! І ще має сили та здоров’я працювати. Ото людина! Він одразу після школи пішов до нашого ковгоспу працювати: спочатку як ти був різноробочим, потім був водієм ЗІЛу, а далі вивчився на комбайнера і пройшов шлях від польового бригадира до начальника ковгоспу, але потім його поставили керувати током, і так він вже приблизно четвертий десяток років працює. А Петрович – це хто такий?

- Дядько Льонька Павлюченко. Гарний дядько, веселий, зранку піде десь заховається, вип’є сто грам і йде працювати. А ось позавчора він щось був перебрав, і ледве стояв на ногах, потім звагалі ліг в купі зерна та спав. Ми його затягнули до комори та зачинили двері щоб Пилип Єгорович не побачив. Через пів години чуємо крики з комори: «Допоможіть, люди! Закрили! Замурували! Рятуйте! Аааааа! Допився на старості років!». Там просто комора без вікон та світла. Петрович проспався, і не розуміє де знаходиться. А ми сидимо поруч та сміємося з нього. Весело було.

- Так чому ж ти, онучку, вирішив йти працювати замість того щоб влітку на канікулах відпочивати?

- Я хочу мати свої гроші, щоб купити собі те що хочу.

- Ти молодець, мама може пишатись тобою. А дозволь, будь ласка, не скромне питання…

- Питайте.

- А чи є вже у тебе дівчина?

- Так, є. Однокласниця Ганна.

- Красива?

- Так, бабусю. Вона найкрасивіща дівчина в нашій школі. Ось погляньте, це наше з нею фото, - Сашко показав бабусі фотографію на телефоні.

- Так, гарна дівчина. Але, онучку, будь з нею обережним, бо вона мені здається якоюсь непростою. Я рада за тебе що маєш дівчину, але будь уважним. Ти ще молодий і в тебе все попереду. Зараз ваше покоління може вільно жити та насолоджуватись молодістю. От коли мені було п’ятнадцять років, то ми навіть й не думали й не знали що таке любов. Нам просто не до цього було. Війна, розруха, післявоєнний голод.

- Бабусю, вона мені дуже подобаєтьсч, а я – їй. Я оце як отримаю зарплату – куплю їй якусь прикрасу: кільце, браслет або кулон. А собі хочу пукипи новий рюкзак для школи.

- Все ж, онучку, будь з цією дівчиною обережним. А скільки хоч будуть платити за роботу, якщо не секрет?

- На початку платили по 65 гривень за день, зараз коли йде збір врожаю обіцяють платити по 110 гривень, а потім після завершення збору врожаю ще два тині працюватиму як раз до середини серпня. У цей період також обіцяють платити по 65 гривень. Зараз ми працюємо без вихідних, тому за період косовиці розраховую заробити півтори тисячі гривень.

- О, так це дуже добре.

- Кажуть що дядько Іван, що тримає паї, взагалі птатить по 150 гривень та ще й раз в день годує робочих.

- Ну, не все одразу. Радій тому що маєш. Онучку, я позавчора отримала пенсію, і вирішила що оскільки ти відповідальний та працьовитий, а також вирішив заробляти грощі замість того щоб як однолітки бігати на гульки, я буду тобі з кожної пенсії давати трохи грошей. Ось, це тобі, тримай, - бабуся з серванту дістала сто гривень та дала їх онукові.

- Дякую, бабусю.

- Молодому грощі завжди треба. Знаєш, онучку, я давно хотіла спити тебе про те як далі плануєш навчатись і ким хочеш бути?

- Я колись хотів бути льотчиком, а зараз навіть не знаю. Ще два роки школи попереду. Я вирішив що піду навчатись заочно і буду працювати щоб самостійно оплачувати навчання та мати свої грощі.

- Минулого тижна було сорок днів як дід помер. Я оце була згадала що ми з ним колись розмовляли щодо нашої хати. Ми не вічні, треба це розуміти. Діда вже немає, та й мені не довго залишилось землю топтати. Вже ледве ноги перебираю, скоріше б Господь забрав мене до себе!...

- Не кажіть так.

- Як не кажіть, якщо так воно є? Так от ми з дідом були порадились та вирішили що наша хата дістанеться тобі. Наталка вже має чоловіка та дітину, у них все є. Сергійко закінчує навчання та планує й надалі залишаться жити в Харкові, наче й роботу там обіцяють. А ти найменший, тобі тяжко бо ростеш без батька, тому ми з дідом думажмо що хата буде твоя. Виростеш, заробиш грошей, зробиш тут ремонт та й житимеш собі потихеньку. Край села, тихо, поруч зупинка на Донецьк. Земля тут хороша, ти з малечку знаєш що таке город, тому впораєшся. А як не схочеш жити в селі – то продаси хати та матимеш грощі. Тільки, будь ласка, нікому поки про це не кажи. Можливо, наше рішення комусь не сподобається, але ми вже так вирішили з дідом. Я була в сільраді, і мені сказали що ти можеш отримати право власності лише з вісімнадцяти років. Так що вважай що у тебе вже є своя оселя. Хата непогана, робилась на совіть. Сам бачиш що за майже 50 років на стінах та фундаменті немає жодної тріщіни. Житимеш собі та й буде пам’ять про бабу з дідом. І діточкам твоїм тут буде добре: сад, великий двір, поруч річка, школа… Я знаю що у тебе все має бути добре.

За десять хвилин до закінчення обідньої перерви Сашко поїхав назад на роботу, а бабуся як завжди провела та перехрестила онука. Сонце пекло так що асфальт танув ніби масло на сковорідці, і колеса велосипеду залишали слід від протектора. На вулицях не було людей, і лише біля хати баби Тоні в холодку під горіхом відпочивала зграя качок. Коли хлопець їхав по верхній вулиці, то бачив як у полі працюють комбайнери та водії вантажних машин. Машини одна за одною з поля їхали на вагову, а потім вже вигружали зерно на току. Пил від комбайну йшов на село, і здалеку здавалось ніби то не пил й щось горить. Від шаленої спеки було лише одне бажання – окунутись у воду.

Біля віялки вже стояло дві вантажівки під загрузку. Через декілька хвилин інші працівники теж повернулись з обіду, Петрович включив віялку, і за годину дві машини були повністю завантажені. Був час на перепочинок. Робітники лягли відпочивати прямо на зерно. Хотілось спати, і Сашко почав дрімати, але петрович його розбудив:

- Не спи, бо якщо Пилип Єгорович побаче, то буде бурчати.

- Та я не спю, лише очі заплющив.

- Це ще не важко. От раніше коли я був малим, то не було таких крутих комбайнів як зараз. У сучасних комбайнах є кондиціонер, комп’ютер, вентиляція, зручні крісла; одним словом в них можна навіть жити. Відповідно й продуктивність у сучасних машин краще, але й полів менше обробляється ніж раніше. Я починав працювати помічником комбайнера. От тоді дійсно пора збору врожаю була важкою. Я вставав щодня о четвертій ранку та йшов на роботу, по дорозі ще й вів корову в поле. А повертався додому не раніше одинадцятої години вечора. І так щодня поки триває косовиця. Йдеш на роботу та з роботи та спиш по дорозі, а додому приходиш – то навіть їсти й пити не хочеться. Але ж відношення до людей тоді було зовсім іншим: нас добре годували, обід кухарки привозили до нас прямо в поле. Комбайни ставимо в холодок, самі теж йдемо в холодок та їмо прямо на землі. Кормили нас на убой: завжди давали перше – суп або борщ з м’ясом, друге – картоплю чи кашу з котлетою, а також компот з печивом. Ну і сто грам, куди ж без них? Літо, сонце, чисте поле, пшениця, поруч товарищі… Жили собі, працювали та ні про що не переймались. А зараз в нашому ковгоспі навіть їдальню закрили, хоча ще три роки тому моя онучка в цій їдальні весілля гуляла. Правильно, а кому ми потрібні? Хто за нас зараз буде думати? Прийшли, відпрацювали та пішли, і ніякої поваги до робочого класу! Як згадаю ті часи – так серце кров’ю обливається. Тоді все було інакшим, навіть сонце якось яскравіше світило. Ми були молодими, працювали та вірили у світле майбутнє, у перемогу комунізму. У людей була робота. Наш ковгосп був мільйонером, на фермі тримали сотні голів рогатого скоту. В ковгоспі працювало приблизно три сотні людей: водії, агрономи, механіки, комбайнери, слюсарі, доярки, свинарки, тепличники. А влітку ще й школярі та студенти працювали. Роботи на всіх вистачало. А зараз ледве 50 робітників разом з конторою назбирається, і то третина з них такі як ми є сезонними робочими, яких беруть лише на посівну та косовицю. Раніше бугалтери разом з нами в полі працювали! Так, прямо в полі стояв стіл та стільчик, сиділа жіночка та рахувала. Ферму майже повністю розібрали, теплиць давно вже немає, сади повикорчовували. Займаються тільки тим що сіють пшеницю та соняшник. Докерувались, називається. А які раніше були сади отам за балкою! Вишні, черешні, яблука, грущі, сливи, обрикоси, малина, полуниця – все у нас росло, а зараз там лише один бур’ян. Раніше молодь залишалась в селі, а зараз всі хочуть втекти до міста. Роботи в селі для молоді немає. А ось там, ліворуч від ялинок, бачиш плити та ангар, на якому вже немає даху? То раніше була злітна полоса для літаків, що оброблювали поля – «кукурудзників». Ось там за ангаром був диспетчерський пункт, навіть частина радіовежі досі залишилась, але обладнання давно на металобрухт порозкрадали. І що воно далі буде – невідомого. З кожним роком все гірше й гірше. Мабуть, скоро село взагалі вимре.

Петрович лежав поруч з Сашком та розповідав про минуле життя, і хлопець під ці байки знову почав дрімати. Інші працівники також лежали поруч в зерні під навісом. Біля вагової почалась якась суєта – це керівництво нагороджувало водія, що першим перевіз тисячу тон зерна. З водієм зробили фотографію, подарували грамоту та букет квітів, і після короткої церемонії нагородження чоловік далі поїхав в поле працювати.

- Звичайно, Данилович і цього року першим привіз тисячу тонн пшениці. Тут вже давно нічого не змінюється, оскільки у нього машина з найбільшим кузовом. Молодець, звичайно, тому й більше всіх водіїв заробляє, та ще й премію, мабуть, дали - Петрович з заздрістю в очах дивився як нагороджують водія.

На вагову заїхало три фури, тому час відпочинку закінчився, треба було працювати. Робітники неохоче встали, одтрусили одяг та почали працювати: Петрович включив віялку та контролював напрямок її руху, а Сашко та ще двоє робітників підгортали зерно лопатами. Зранку коли приходиш на роботу, то здається що робочий день буде дуже довгим, але коли багато роботи, то навіть не помічаєш коли вже настає вечір.

Сьогоднішній робочий день закінчився опів на дев’яту вечора. Сашко сів на велосипед та швидко поїхав додому через центр села. В центрі було багатолюдно: молодь грала біля школи у футбол та волейбол, біля магазину та сільради теж гуляло декілька компаній, а в будинку культури гучно грала запальна музика – то діджей вже налаштовав апаратуру перед початком дискотеки. Сашкові хотілось піти погуляти, але в той же час і відпочити після фізичної роботи на сонці. Пил від пшениці був під одягом, у волоссі та легенях, через що хлопець періодично кашляв та відхаркував мокроту.

З центру села Сашко повернув на нижню вулицю та проїхав через бабусину хату. Бабусі не було на подвір’ї – мабуть вже дивилась вечірні новини або улюблений телесеріал. Сашко поспішав щоб якнайшвидше приїхати додому, покупатись та піти погуляти з коханою. Дорога була порожньою, лише назустріч згори проїхало дві вантажівки. Хлопець так поспішав, що без перепочинку виїхав на пагобр, який зазвичай долав пішки, ведучи велосипед в руках.

Вдома він швидко зняв з себе одяг, з якого сипавля пил та зернятка пшениці, швидко покупався, переодягнувся, повечеряв та побіг до Ганни, яка чекала коханого на лавочці біля двору. Оскільки сьогодні на дискотеку вони не збирались, тому дівчина була одягнута по-простому: біля майка, спортивні штани та босоніжки. Сашко сві поруч з нею, обійняв та поцілував, але було видно що Ганна знову чомусь сердита.

- Солнышко, как твои дела?

- Всё хорошо.

- Почему ты грустишь?

- Потому что мой парень ниразу за весь день не позвонил, только утром когда я ещё спала, написал «доброе утро», и всё!

- Прости, я действительно заработался, голова несоображает, солнце за день так напекло в мозги, что перед глазами звёздочки летают. Я исправлюсь.

- Посмотрим.

- А я думал что ты расстроилась потому того что из-за меня не пошла на дискотеку.

- Да нет, не из-за этого. Подружки, конечно, пошли, потому что у них нет парней, вот и гуляют, а я лучше буду с тобой.

- Можешь без меня ходить на дискотеку, я тебе доверяю потому что люблю. Отдыхай, а я тебя могу просто пойти встретить с дискотеки.

- Что, правда разрешаешь?

- Конечно, разрешаю. Я ведь в ближайшие две недели буду работать без выходных пока не соберём весь урожай. Ты ж не сама будешь идти, а с подружками, поэтому если хочешь – иди, я не против. Я вечером могу пару часом отдохнуть, а затем встретить тебя и проводить домой.

- Ты у меня такой прям… Наже не знаю как сказать… Самый-самый, - Ганна аж підстрибувала від щастя.

- А у меня для тебя есть кое-что… Это тебе, - Сашко дістав з кишені пайти, яку тримав у руках, шоколадку.

- Спасибо, любимый! А как ты узнал что я люблю белый пористый шоколад?

- Не знаю. Наверное это интуиция. Наверное я просто чувствую тебя и понимаю что ты хочешь, - Сашко посміхнувся, але не сказав що колись читав відповіді Ганни у класній анкеті.

- Ты теперь знаешь как меня можно задобрить.

Ганна міцно обійняла свого коханого, а Сашко обійняв її у відповідь. Вони разом провели дві години на лавочці: Ганна зняла взуття, простягнула ноги та поклала голову на коліна коханого. Вони милувались одне одним та спілкувались на різні теми. Сашко лівою долонею тримав кохану за руку, а правою пестив її волосся. Потім вони трохи прогулялись велицями рідного селища під зоряним небом. Дув легенький свіжий вітер, і Ганні стало холодно. Сашко дбайливо одягнув їй на плечі свою пайту та обійняв, від чого дівчина буквально розтанула ніби лід на сонці. У цей момент Сашко відчував себе ніб мачо, гормони били в усі місця, але хлопець не видава себе, і просто дивився на кохану дівчину і з кожною миттю все більше й більше в неї закохувався.

- Саш, ты, наверное, устал. Давай уже прощаться. Тебе опять рано вставать, - Ганна розуміла що хлопцю зранку знову рано вставати на роботу, і на відпочинок залишилось вже й не так багато часу.

- Я хочу быть рядом с тобой. Когда мы вместе, то чувствую прилив енергии. Твоя любовь придаёт мне силы.

- Я хочу чтобы ты отдохнул, а мы завтра вечером обязательно погуляем.

- Ты что, не пойдёшь завтра на дискотеку?

- Ой, я забыла что завтра тоже будет дискотека. Хорошо, тогда пойду гулять. Но ведь ты же меня потом встретишь?

- Конечно же встречу.

Закохані міцно обійнялись, Сашко палко цілував кохану, але почав трохи «перегинати палку» коли почав цілувати шию та опускати руки нижче талії, на шо Ганна зробила хлопцеві зауваження: «Ещё рано, Саш!». Сашко зупинився, але дівчина його підбадьорила словами: «А целовать меня как раз нужно».

Ганна пішла додому, а Сашко як завжди стояв біля калітки та проводжав її поглядом. Ганна закрила за собою двері, але через хвилину повернулась до коханого, пригнувши йому на руки ніби кішка та міцно обійняла за шию. Двічина забула віддати хлопцю його пайту, що стало приводом ще на декілька хвилин продовжити щасливі миттєвості з коханою людиною. Ганна віддала хлопцю його одяг та пішла додому і Сашко, постоявши декілька хвилин біля калитки, пішов до дому. Все тіло боліло від втоми, а в голові була лише одна думка – якнайшвидше лягти у ліжко.

Сашко повернувся додому, пайту повісив на стільчик біля письмового столу та ліг відпочивати. Пайта пахнула парфумами коханої дівчини, і Сашко думав лише про неї, але вже через п’ять хвилин міцно спав. Але вже о шостій годині ранку знову задзвенів будильник, і хлопець ніби зомбі встав з ліжка і ніби на автопілоті робив ранкові процедури. Спати перехотілось вже коли сів на велосипед та поїхав на роботу, але перед спуском з гори зупинився, дістав з кишені мобільний телефон та написав коханій повідомлення: «Доброе утро. Спасибо за ещё один чудесный вечер. Люблю, скучаю.». На годиннику боло опів на сьому ранку, але сонце вже пекло не менше ніж в обідній час. Небо було чистим, жодної хмаринки, вітру взагалі не було. В полі частина рослин ще квітнула, інша частина вже посохла через спеку та посуху.

На в’їзді в село Сашко зупинився біля бабусиної хати. Було видно як на городі бабуся з відер поливає рослини. Потім хлопець далі поїхав селом через центр та вверх на вигін до «ковгоспу». Зранку в селі було багатолюдно: хтось йшов на зупинку, хтось виводив корів на луки, хтось їхав до криниці по воду. Також зранку поки ще спека не була такою скаженою як вдень, люди працювали на городах. Біля магазину стояла машина, з якої водій вивантажував та зоносив до магазину свіжий хліб. Біля будинку культури дверник прибирав лушпайки, плашки, недопалки та інше сміття, що залишили по собі відвідувачі вечірньої дискотеки. На току водії та комбайнери оглядали перед виїздом в поле свої транспортні засоби, курили цигарки та щось весело обговорювали одне одному. Дядько Володимир – чоловік Сашкової хрещеної та начальник току щось на папері показували бригадирам, набуть, обговорювали завдання на сьогодні. Сторож на прохідній змітав з дороги зміття, а сторожові собаки блукали в пошуках прохолодного місця. Село прокидалось та готувалось до чергового спекотного липневого дня. То для мешканців міст літо є порою відпочинку. В селі літо – це гаряча пора збору врожаю, а також треба обробляти городи, доглядати за домашніми тваринами, заготовлювати сіно та солому, готуватись до зимового опалювального сезону, робити ремонти і т.д.

Одним з головних свят для всіх жителів Донбасу є День шахтаря, що відзначають в останю неділю серпня. В ніч з 30-го на 31 серпня 1935 року на шахті «Центральна-Ірміно» на Луганщині Олексій Стаханов встановив рекорд (видобув 102 тонни вугілля при нормі 7 тонн). Цей рекорд став початком стаханівського руху. Свято відзначається на території колишнього Совєтського Союзу в усіх містах та селищах де є вугільні шахти та кар’єри.

Офіційно свято було затверджено в СРСР на пропозицію міністрів вугільної промисловості Д. Г. Оніка та А. Ф. Засядька 10 вересня 1947 року. Перше святкування Дня шахтаря відбулось наступного року - 29 серпня 1948 року. На початку року міністр видав наказ "Про підготовку до свята День шахтаря". У ньому зазначалося, що всі працівники вугільної промисловості повинні зустріти свято виробничими досягненнями та покращенням житлово-побутових умов. Також були визначені заходи щодо зміцнення трудової дисципліни, введення в роботу нових машин, прискорення будівництва та реконструкції шахт, дано завдання з підготовки матеріалів для нагородження тих, хто особливо відзначився у праці шахтарів. У день шахтаря в Москві було проведено урочисте засідання, на якому було прийнято зобов'язання досягти у 1949 році успіхів у роботі.

Рекорд Стаханова не був випадковим. До нього довго готувались. Основна мета – збільшення видобутку «чорного золота». Кожен хто хоч трохи розуміє принципи роботи шахти, добре розуміє що «досягнення» Стаханова є постановкою. Людина не може самостійно без підготовки так працювати що більш ніж в десять разів перевиконати норму, оскільки це суперечить елементарним заходам техніки безпеки. Гірник не може сам рубати вугілля, тому з Стахановим працювало два крепильники, задача яких – швидко робити кріплення покрівлі щоб не сталось обвалу породи, але імена цих людей не списано в історію шахтарської праці. Також окрім тих хто безпосередньо видобуває вугілля на комбайні чи з відбійним молотком в руках, хтось має кріпити виробітки, обслуговувати конвейер, обслуговувати механізми, систему вентиляції та водовідливу. Хто і чому для цього рекорду вибрав саме Стаханова – загадка, але в совєтській літературі написано, що це був простий чоловік, але дуже сильний, мужній та завжди прагнув до нових трудових звершень.

Після встановлення рекорду з видобутку вугілля за зміну, прізвище Стаханова стало відомим на весь Совєтський Союз. Партія ставила його як приклад для інших робітників, тому норми видобутку вугілля були переглянуто в більшу сторону. Не дарма ж кажуть: що вчора було рекордом, сьогодні стане нормою». Через це прості гірники ненавиділи Стаханова, що на всю купався в променях слави. Ще б пак! У той час коли більшість людей жили в тісних бараках або землянках, Стаханову окрім орденів подарували машину та квартиру. Совєтській пропаганді потрібен був свій супергерой, одним з яких став «корінний житель Донбасу» родом з Орловської губернії російської імперії, що пішов шукати кращої долі та робочої романтики в донецькому степові.

В подальшому рекорд Стаханова був неодноразово побитий іншими гірниками, але так званий стаханівський рух вийшов далеко за рамки вугільної галузі, а сам рекордсмен був прийнятий в «парію» та нагороджений орденом ім. Леніна, після чого навчався та працював на керівних посадах на шахтах Караганди. Згодом жив та працював у москві на посаді начальника сектору соціалістичного змагання в Народному комісаріаті вугільної промисловості СРСР.

Але слава швидко згубила Стаханова. Людина що приїхала на Донбас з метою заробітку грошей, раптово стає знаменитою на весь Совєтський союз та за його межами. Знаменитий гірник мав слабкість до алкоголю, через що його знову повернули на Донбас, де він прожив до кінця своїх днів, а в останні місяці перебував в психіатричній лікарні, і був похований в місті Торез на Донеччині. Через любов до оковитої в народі його ще називали Стакановим. Також на його честь було названо ціле шахтарське містечно на Луганщині, що нині має назву Хрустальний.

День шахтаря святкують в усіх населених пунктах де живуть гірники. В Донецьку в цей завжди був концерт на площі Леніна за участю зірок естради з України та росії. У провінційних шахтарських містечках та селищах теж святкували, але з меншим розмахом. Це були так звані масові гуляння, коли на центральній площі просто грає весела музика, і місцеве населення просто танцює та вживає спиртні напої. Ну і салют, кужи ж без нього. День незалежності України теж завжди відзначали, але не так пишно як День шахтаря.

Сашко вже завершив свій підробіток, заробивши трохи грошей, і тепер перед початком нового навчального року міг нагулятись та більше часу проводити з коханою дівчиною. Сьогодні на календарі було 29 серпня, День шахтаря, але зранку Сашко вирішив поїхати до бабусі щоб привезти їй води та допомогти по господарству. Він прокинувся рано вранці, поснідав, написав Ганні традиційне повідомлення «доброе утро, любимая», сів на велосипед та поїхав в Новоульянівку. Бабуся замітала біля двору:

- Привіт, онучку. А я тебе вже чекаю.

- Доброго ранку, бабусю!

- Це сьогодні День шахтаря?

- Так, сьогодні, а що?

- То, мабуть, треба одразу ввечері викликати міліцію щоб десь тут в кущах засідку зробили. Все склалась певна традиція: як тільки День незалежності та День шахтаря, і біля клубу гуляння, так тут потім вночі наркомани гужуються. Ось минулого року на День незалежності тут на луках вночі такі крики були наче когось вбивають. Мені тоді два прольоти паркану зламали, і Гришкі пару штакет виламали. Їм тут наче медом намазано, всяка нечисть сюди лізе.

- Минулого тижня як раз перед Днем незалежності на дискотеку заїхали хлопці з райцентру. Там був наче який конфлікт в нічному клубі з нашими хлопцями, і ті приїхали на розбірки. Так у клубі майже всі вікна повибивали, хлопці тікали хто куди. Добре що мене там не було, а то міг би попасти під роздачу.

- Я перед пенсією працювала у нас в клубі. Тільки тоді це була не дискотека, а танці. Так там постійно були якісь сутички. А коли приїздили на мотоциклах хлопці з райцентру, то били всіх, навіть дівчат. А ми потім зранку зі стін кров змиваємо та збираємо чиїсь зуби. Що вони там не ділили?

- Ну, зараз таке вкрай рідко буває.

- Ти б краще не ходив на ту дискотеку, бо хто знає. Як ото надивишся по телевізору, так і на вулицю страшно виходити. А ще тих наркоманів зараз порозводилось. Колись було що біля нас ось тут у траві маки посадили, а я їх пополола. Як раз сиджу у дворі на лавочці, бачу троє лазять біля двору: два хлопці та дівчина. Я ж через паркан питаю: «ви хто такі? Що вам треба?». А вони в мене питають: «бабуля, вы сдесь маки не видели?». Я бачу що вони якісь не такі, то й питаю: «а ви що, ті самі наркомани?». Бачу що вони злякась. Але я натомість як вискочу на вулицю з сапачкою в руках ті давай їх гнати аж до повороту, а вони потім в комищі і далі через луки до річки, а я їм в догонку кричу: «ах ви ж наркоманюги чортові! Я вам дам! Щоб я вас тут не бачила!». Діду, Царство йому небесне, розказую, він посміявся, а потім питає: «Ну ти й дурна. А як би вони тебе ножем порізали? Вони ж обколоті!». Мене просто зло взяло що саме біля мого двору лазять, тому ніби перемкнуло, і я навіть не думала. Але ж тепер вони тут не лазять. Хіба ото вночі, буває, кричать, сміття розкидають, а Гришкі навіть нагадилі під воротами…

- Ну, я таких не знаю. У нашій компанії наркоманів немає. Та й на дискотеку вони не ходять.

- Ти вже до школи підготувався?

- Ну, майже. Завтра прийду по підручники, познайомлюсь з класним керівником.

- А хтось ще з вашого класу вирішив продовжувати навчання в нашій школі, чи тільки ти?

- Так, Настя буде тут теж вчитись. Олена наче передумала і десь вже вступила, правда на контракт.

- Ну, це добре що ти не сам. Разом завжди веселіше, тим паче в новій школі.

- Я хвилююсь трохи, але все буде добре.

- Онучку, я оце на тижні як раз пенсію отримала, тому дам тобі трохи грошей. Купиш сам собі що захочеш. Може спортивний костюм, новий рюкзак чи ще щось, або відкладеш до своїх зароблених в ковгоспі грошей. Я ж обіцяла.

Сашко привіз бабусі свіжої води, дістав з колодязя насос, а також змотав шланги оскільки поливати город вже не треба було. Потім вони в літній кухні поспілкувались на різні теми за чашечкою чаю. Звичайно, бабуся не могла не покормити онука. Сашко дуже любить її борщ, оскільки так як гототує борщ бабуся – ніхто так не вміє готувати цю найсмачнішу та найкориснішу першу страву в світі. В літній кухні на півдіконнях сушилась м’ята, меліса та квіти ромашки, на ниточках сушились пучки часнику та червоний гостий перець.

- Я оце думаю, якщо доживу, то наступного року вже не буду переходити до літньої кухні. А навіщо? Діда немає, а мені скільки треба? Добавку й так вже другий рік не садимо, бо сил обробляти вже немає. Все поросло бур’яном, і не скажеш що там колись були городи. Ти сам бачиш, що вже майже всі закинули свої добавки. Молодь не хоче на землі працювати, а стариків що ще можуть обробляти землю з кожним роков все менше залишається. Землю стало обробляти складніше, бо посуха кожного року все сильніша, та й зараз це дороге задоволення. Раніше яди можна було в ковгоспі дістати, а зараз купи картоплю на посадку, яди, обробляй, поливай – і виходить що шкурка вичінчи не коштує. Якби не твоя та мамина допомога, тоя б майже нічого не саджала. Я зварю карпотлину – мені йього вистачить поїсти. А як ти вже тут будеш господарювати, захочеш – оброблятимеш город, незахочеш – нічого страшного. Щоб заробляти на землі, то треба мати гектари.

- Бабусю, ви кожен рік кажете що не будете саджати, але потім навесні постійно чуємо «а що, земля буде гуляти?»

- Це у нас в крові. Ми народились на землі, босоніж ходили по землі і в землю ляжемо. Ця земля нас не раз рятувала від голоду. Згадай як ти був малим, і дід молотив та молов кукурудзу, а я потім з тієї муки пекла перепічку, бо хліба не було за що купити. Самогон гнали з буряка, бо цукру не було. Зараз часи кращі, але теж не легко. Головне – щоб не було війни, а все інше прийде.

- Добре, бабусю, я тоді поїду додому.

- Так, звичайно. Дякую що не забуваєш бабу. Мамі привіт передавай. Їдь по дорозі обережно.

- До побачення.

- Бувай, онучку.

Бабуся поклала онукові в пакет овочів та домашніх яєць, і Сашко сів на велосипед та поїхав додому. Бабуся як завжди проводжала поглядом онука та тричі його перехрестила. Вона стояла біля двору поки бачила його, а поруч терся об ноги кіт. Коли онука вже не було видно за горою, бабуся закрила калітку та пішла у двір, спираючись на пиличку.

Ввечері Сашко та Ганна як завжди гуляли на лавочці. Сьогодні вирішили не йти до Новоульянівки, а відвідати массове гуляння ввечері біля клубу на цесть Дня шахтаря. Ганна була одягненою в біле коротке плаття та кросівки, а на голові обруч тримав її розкішне довге волосся. Червоний манікюр та яскрава посмішка зводили з розуму. Сашко одягнувся по-простому: кросівки, джинси та спортивний костюм.

Вже вечоріло, і закохані, взявшись за руки, пішли гуляти. Ближче до центру на вулицях було багатолюдно. У дворах між багатоповерхівками люди відпочивали на лавочках та смажили шашлики. Біля дворів гуляла дітвора, народ потихеньку підтягувався до центральної площі, де вже грала музика ще з четвертої години вечора – то налаштовували апаратуру. Біля магазинів було декілька компаній на підпитку. В пивбарі хмільний напій лився рікою, було чутно п’яні розмови та цокіт доміно. На лавочці біля старої тополі сиділа старенька бабуся та продавала сушену рибу і смажене соняшникове насіння. Сашко підійшов до бабусі, привітався та спитав:

- Доброго вечора. По чом насіння?

- Рубль за стакан, - відповіла бабуся.

- Але в мене є тільки гривні, - посміхнувся хлопець.

- Ой, не придерайся до слів. Що рубль, що гривня, яка різниця? Ми звикли гроші рублями називати.

- Бабусю, а можна так щоб стаканчик з горкою?

- Звичайно, я завжди роблю повний станан з горкою. Тобі з газетку завернути чи в кишеню?

- Давайте в кишеню, - махнув рукою Сашко.

- Підставляй, - бабуся відміряла стакан насіння, рукою досипала так щоб був повний з горою та висипала хлопцеві до кишені.

- Дякую, - Сашко дав бабусі одну монету номіналом 50 копійок та дві по 25.

- Дай тобі Бог здоров’я, - бабуся поклала грощі під газетку та набрала повний стакан насіння для майбутніх покупців.

Сашко та Гання пішли далі гуляти та дружно «клювали» насіння. Сашко брав насіння зі своєї кишені, а коханій періодично насипав у долоню. Інколи щастя буває в дрібницях: гуляти разом з коханою людиною та плюхати соняшникове насіння.

Біля будинку культури музика грала ще з четвертої години вечора – то налаштовували апаратуру. Пішли до клубу вже коли темніло, по дорозі зайшовши до магазину. Сашко пригостив кохану її улюбленим морозивом, а також вупив пляшку «Кока-коли». Біля клубу вже було чимало людей. На сходах стояла музична апаратура та гучно грала музика: переважно – російська попса, шансон та хіти вісімдесятих: Boney M, ABBA, Modern Talkaig, Sandra і т.д. Ну і, звичайно, не раз грала «Бєлиє рози» Юрія Шатунова. Інколи завідуюча клубом казала слова привітання шахтарям та підбодрювала аудиторію. А ще час від часу хтось з публіки підходив до мікрофону щоб поспівати у караоке під фонограму. «Співаки» були так собі, іхній спів попсових хітів нагадував виття собак на місяць, але публіці, підігрітій алкогольними напоями, таке подобалось.

Загалом на площі було присутньо близько сотні людей, що тримались невеликими компаніями. Були й такі хто майже весь час танцював, проте більшість пили пиво та їли насіння. Серед тих поодиноких танцювак бігала дітвора та грала в доганялки. Компанія молоді сиділа поруч з музичними колонками; вони «культурно» вживали горілку, не закусюючи, а лише запиваючи солодким газованим напоєм. Також декілька компанії так само «культурно святкували» на лавочці та в кущах за клубом.

- О, Санёк, здорова! С праздничком тебя, дорогой! Давай с нами танцевать! – якийсь п’яний чоловік почав обіймати Сашка ніби старий дружбан.

- И вас с праздником, - відповів йому Сашко, і той чоловік пішов далі танцювати та обійматись з людьми.

- Саш, кто это? – запитала Ганна.

- Живёт на нашей улицы. Шахтёр на пенсии. Каждый день пьяный. Я его ниразу не видел трезвым и без бутылки пива в руках.

- О, Боже, Даша, ты что, пьяная?! – Ганна за шию схопила якусь дівчину з компанії підлітків.

- О, Анька со своим хахалем. Ну, привет! – відповіла їй дівчина.

- Вот ты получишь! Я тёте Тане завтра расскажу!

- А мне всё равно! Рассказывай. Имею право, ведь у меня дед – шахтёр! Все, пока.

- Что это за малолетка на понтах? – запитав Сашко.

- Это моей тёти Тани дочка. Капец, только в седьмой класс перешла. Вот завтра она получит от родителей.

- Мда, я в шоке.

- Саш, мне тут не нравиться. Почему мы не пошли сегодня в Новоульяновку?

- Там дискотеку отменили, так как на День независимости там была массовая драка, повыбивали окна и двери.

- Пойдём отсюда, пожалуйста.

- Согласен, нечого тут делать среди быдла и алкоголиков.

- Саш, я знаю как ты любишь футбол. Сегодня же открытие «Донбасс арены». И ты пропустишь такое событие?

- Ничего страшного, утром в записи посмотрю. Там вроде Beyonce будет выступать. Для меня нет ничеого важнее чем ты!

Сашко та Ганна, тримаючись за руки, пішли просто погуляти вулицями Вуглика. Хотіли посидіти на шкільному подвір’ї, але там вже гуляла чимала компанія. Музику було чутно далеко замежами селища. На вулицях гуляли люди та пахнуло шашликом. Масове гуляння продовжувалось до дванадцятої години ночі, але люди й надалі продовжували святкувати. О десятій вечора в довколишніх населених пунктах запускали салюти. Наші закохані пішли на своє улюблене місце – лавочку біля двору де жила Ганна. Ганна як завжди простягнула ноги та поклала голову на плечі коханого, а Сашко тримав її долоні в своїх долонях. Серпневі ночі вже були доволі прохолодними, тому Сашко накинув на плечі дівчини свій спортивний костюм та зігрівав її теплотою свого тіла. Сашко ніжно цілував кохану та міцно обіймав. Ганна почувала себе щасливою. Сашко обіймав кохану за талію, і його руки почали підійматись все вище й вище до грудей, і в цей час цілував її шию. Ганна заплющила очі та сильно обіймала коханого, дихання ставало частішим, серце виривалось з грудей, в тілі було відчуття розслабленості та польоту. На початку дівчина якось кволо намагалась прибрати руки Сашка, але хлопець був наполегливим. Дівчина повністтю віддалась почуттям: вона одніює рукою трамалась коханого з спину, іншою - м’яла йому волосся на голові.

Сашко пішов далі та почав спускатись від шиї нижче до грудей, а Ганна сіла йому на руки. Обоє вгалалі втратили розум, віддавшись почуттям. З ними це було вперше: руки та ноги тремтіли, вдих та видох між палкими поцілунками нагадував дихання потопельника, що жадібно з останніх сил ковтає повітря. Час від часу їхні погляди сходились: Ганна посміхалась, Сашко був спокійним ніби пам’ятник. Дівчина в руках Сашка крутилась ніби вуж, підставляючи себе для поцілункув коханого. Дівчина відчувала як сильно її хоче коханий, і Сашко своєю рукою поклав руку коханої собі поміж ніг щоб вона відчувала бажання хлопця. Ганна на мить розгубилась, поглянула в очі коханого та прошепотіла на вухо: «Да, я чувствую...». Сашко пестив її груди та шию губами, а руками тримав за талію. Ганна від цього заплющила очі та сильно стискала мальцями спину та одяг коханого. Обох було вже не спинити, з кожною хвилиною рівень пристрасті підвищувався. Закохані не боялись та не приховували цих сильних сильних почуттів. Вони належали одне одному на всі сто відсотків. В кінці вже Ганна міцно обійняла Сашка за шию та поклала свою голову хлопцю на плечі ніби риба, що після тривалої боротьби та виважування на берег здається на милість риболова. Сашко поправляв коханій волосся та цілував в шию.

Обом не хотілось щоб ця ніч закінчувалась, але час був невблаганним. Після четвертої ранку почало розвиднятись і стало доволі прохолодно, тому Ганна та Сашко зайшли в дім щоб заварити чаю. Ходили тихенько навшпиньках щоб не розбудити батьків. Вони разом сиділи на кухні, пили гарячий чай з домашнім печивом та пошепки розмовляли:

- Любимый, что нас нашло?

- Сам не знаю. Люблю тебя.

- И я тебя. Мне казалось будто я взлетела высоко в небеса, выше звёзд и оказалась на другой планете, где время остановилось, а затем камнем свалилась с небес на землю и оказалась в твоих объятиях. У меня никогда такого не было. Обожаю тебя.

- Это было невероятно. Спасибо тебе.

- Нечто подобное я чувствовала когда читала любовные романы. Ты меня приятно удивил. Я счастлива рядом с тобой.

- Ты меня сводишь с ума. Знаешь, пацаны мне завидуют из-за того что встречаюсь с такой классной девушкой. Я никогда не мог мечтать о таком. Ты моя вселенная. Люблю тебя.

- И я тебя. Кушай, это печенье мы с мамой вместе пекли.

- Мммм, очень вкусно. Спасибо. Ты у меня умница.

Бути разом – добре, але треба прощатись. На вулиці вже було видно, перщі промінчики сонця світили з-за горизонту, роса осідала на деревах, траві, паркані. У повітрі вже пахнуло осінню. Сашко та Ганна міцно обіймали одне одного. Руки дівчини були холодними, і хлопець притулив їх до себе.

- Я не хочу чтобы ты ехала.

- Знаю. Я тоже.

- Может останешся? Ещё есть возможность передумать и пойти как я в новоульяновскую школу.

- Нет, извини. Мы с родителями давно уже всё решили. Я боюсь что не сдам ЗНО, поэтому только так. Прости. Ты мне будешь звонить?

- Конечно же буду. Я буду скучать по тебе. Я тяжело тебя отпускать. Я даже не представляю как буду без тебя. Понимаю что ты будешь на выходных приезжать. Но целых пять дней без тебя – это будет трудно.

- Я тоже буду скучать.

- Знаешь, я хочу тебе сказать кое-что важное…

- Что? – Ганна дивилась в очі коханого та ледве стримувалась щоб не розплакатись.

- Я хочу сказать тебе спасибо за самое лучшее лето в моей жизни. Ты для меня стала самым дорогим человеком, и я хочу тебе подарить то что будет напоминать обо мне. Это тебе, любимая моя, - Сашко дістав з кишені та відкрив маленьку коробочку, в середині якої був золтий ланцюжок.

- Саш, зачем? Это же дорого, - дівчина закрила обличчя руками та плакала.

- Наверное, потому что люблю тебя.

- Ты ради этого подарка всё лето работал… Я не ожидала...

- Ты что, плачешь?

- Да… То есть, нет… То есть, да… Я не знаю… Саш, ты самый лучший. Ты только мой…

- Ну, посмотри. Вроде смотриться на твоей руке, - Сашко одягнув та застібнув на руці ланцюжок, від чого дівчина і раділа і плакала одночасно, а потім міцно обійняла Сашка та плакала на його плечі.

- Спасибо тебе. Я не думала… Я люблю тебя!

На прощання Сашко поцілував коханій долоню та як завжди стояв біля калітки. Але цього разу не було як завжди: Ганна повільно йшла до дверей, опустивши голову. Сашко чекав що дівчина повернеться щоб ще раз обійняти його, але цього не сталось. Вона йшла так ніби до її ніг прив’язано величезне каміння на ланцюзі. Сашко вже не вперше побачив як у вікні поворухнулась штора – мабуть знову хтось з батьків підглядав за ними.

Завжди після гульок з коханою Сашко повертався додому радісний, але сьогодні відчував лише сум та спустошення. Здавалось що довкола час зупинився, і взагалі світу більше не існує. Хлопець йшов, опустивши голову та тримаючи руки в кишенях, не помічаючи нічого довкола. Різнокольоровий раптово став чорно-білим, не хотілось нічого, окрім як впасти та лежати.

Вдома мама ще спала, тому хлопць тихенько ліг у ліжко та довго лежав, дивлячись у стелю та розмірковуючи: «Невже це правда? Я знайшов кохання, і так рано, в 15 років. Чи це просто закоханність, що скоро пройде? Ні, я її кохаю! Вона дійсно неймовірна! Її погляд та посмішка змушують моє серце битись частіше. Як вона там буде в гуртожитку жити? Нічого гарного в гуртожитку немає, один лише безлад, бруд та гулянки… Ні, вона в мене не така, вона особлива. Боже, дякую тобі за це літо, за гарнопроведений час і за те що я вперше в житті покохав. Оберігай мою милу, дай їй сили та наснаги в навчанні… Скоріше б це навчання закінчилось, ми поженимось та житимемо разом довго й щасливо. Але одне цікаво: чому така гарна та крута дівчина обрала саме мене – простого хлопця, не багатого, до того ж довкола є багато гарних хлопців з грошима, а дехто вже їздить на машині. Невже таке справді можливе, та ще й без якогось там залицяння? Ось просто так взяла й відповіла мені взаємністю? А вдруг це просто гра зі мною? Ні, геть такі думки подалі! Ганна те така! Вона розумниця, красуня і просто найкраща в світі дівчина. А чому хтось з її батьків постійно підглядає у вікно? Чи самі ніколи не були молодими? Сподіваюсь що вони не підслуховували чим ми там займались на лавочці. Хоча навіть якщо й підслуховували, то й що з того?.. Мої долоні пахнуть її парфумами. Нічого, якось переживемо розлуку! Якщо колись не зможе приїхати на вихідних, то я сам до неї приїздитиму. Будемо гуляти, сходимо в кафе, Мак Дональдз, і обов’язково на футбол. Вона вивчатиме на першому курсі матеріал за 10 та 11 клас за прискореною програмою і буде мені допомагати, або я їй, якщо треба. Сьогодні та завтра ще канікули, а ось післязавтра вже перше вересня. Піду в нову школу, буде новий клас, нові друзі. Сподіваюсь що навчання мене хоч якось відволіче від думок про неї... А після уроків буду намагатись максимально себе завантажувати справами, а також поки ще буде гарна погода, буду їздити на рибалку. На рибалці душа відпочиває, і думаєш тільки про природу. На цих вихідних моя мила казала що не приїде, значить в суботу поїду до бабусі, а в неділю – на рибалку. Та й справ вистачає! І нам, і бабусі вже треба готувати дрова на зиму. Сподіваюсь що час швидко пролетить...»

31 серпня Сашко сходив до нової школи щоб познайомитись з класом, класним керівником та отримати нові підручники. Школа в Новоульянівці була значно більшою ніж у Вуглику, в класі навчалось 12 учнів, а до дев’ятого класу їх було 19. Школа знаходилась у самому центрі села поруч з дитячим садочком, клубом, парком,амбулаторією та сільрадою. Також через дорогу була зупинка громадського транспорту та магазини, тому в цьому місці завжди було багатолюдно. Зранку до школи будо зручно добиратись маршруткою, що проїжджала через Вуглик приблизно о 7:30, але від зупинки до школи треба було йти ще 10 хвилин. А якщо назад не встигаєш на автобус, то можна почекати у бабусі до наступного або за пів години пішки дійти додому.

Учні зібрались в класі та чекали класного керівника. Сашко частину однокласників вже знав завдяки дискотеці, з іншими без проблем знайшов спільну мову, бо був комунікабельним та позитивним хлопцем. Він сів на задній парті біля вікна, бо любив за партою сидіти сам. Натомість Настю однокласниці спочатку прийняли якось прохолодно, обдивившись її з ніг до голови. Дівчина сіла також на задню парту, але поруч з хлопцем. Класна керівниця Валентина Пертівна зайшла до класу та почала розмову з учнями.

- Діти, всім доброго ранку! Я дуже рада бачити вас знову за партами. Бачу ви всі відпочили, загоріли, хтось на морях, а хтось – на городах. Завтра розпочинається новий навчальний рік, і ви вступаєте в нього в якості десятикласників. Хтось вирішив піти до технікуму або училища після дев’ятого класу, але більшість вирішила залишатись в школі. Але в нашій родині є поповнення. Думаю ви вже встигли познайомитись, але якщо ні, то прошу прийняти в наш колектив Сашу Андрієвського та Настю Шевчук. Вони навчались у вугликівській школі, але далі вирішили продовжувати навчання саме у нас. Я вам всім бажаю успіхів у навчанні та великих й маленьких перемог на кожен день. Так, перед тим як ви отримаєте свої підручники, я хочу провести невеличку рокіровку. Кожного року я вас розсаджую по новим місцям щоб зір не звикав до одного й того ж куту обзору дошки, а також щоб більш успішний учень допомагав менш успішному в навчанні. Тому давайте так: Костя пересідає до Андрія, Олена – до Марії, Альбіна – до Вови, Діана – до Христини. Так, Саша, а ти, краще, сядь до Насті, так буде краще.

Сашко неохоче пересів до Насті, і дівчина зніяковіла та почала червоніти. Вчителька це зробила для того щоб вони тримались одне одного та краще прижились в новому колективі. Сашко був сміливим та балакучим, натомість Настя була сором’язливою та мовчаливою, і на думку Валентини Петрівни хлопець має їй допомагати та на випадок чого – захистити. Сашко був сердитим, Настя ховала обличчя за волоссям.

Після рокіровки хлопці принесли з бібліотеки підручники і почали їх роздавати. Кожен учень на останій сторінці записував своє прізвище та ініціали. Потім ще вирішили декілька організаційних питань, після чого пішли по домам. Сашко побачив що Насті самій важко нести величезну кулькість підручників, тому він запропонував дівчині свою допомогу, і вони разом пішли на зупинку чекати автобус. Сашко ніс зва пакети підручників, у кожному з яких було більше десятка книг. Дорогою хлопець декілька разів зупинявся, оскільки вага пакетів була пристойна, руки втомлювались. Чекати автобуса треба було приблизно пів години, тому Сашко почав розмову, оскільки дорогою обоє мовчали ніби набрали в рот види:

- Так, ось вже й десятий клас. А чому ти вирішила йти саме сюди. Тут же українська школа, а ми вчились російською?

- Мама посоветовала. Говорит что ЗНО я смогу сдать без проблем, и лучше ещё два года побыть ребёнком рядом с родителями, чем жить где-то в общежитии. К тому украинский язык сейчас обязателен на ЗНО, а в ВУЗах далеко не везде преподают на русском. А то что тут школа украинская – для меня не проблема. Мне нравиться украинский язык, он гораздо проще в письме чем русский, - Настя трішки заїкалась та намагалсь відвертати погляд, мабуть через хвилювання перед Сашком.

- Ти будеш пішки ходити, чи їздити маршруткою?

- Утром как раз удобно ездить маршруткой на половину восьмого, а вот назад уже смотря сколько уроков. Если необходимо будет долго ждатьавтобус – то лучше пойду пешком, а то мало ли, к чужим в машину опасно садиться.

- Моя бабуся живе ось у тій хаті, так що мені легше.

- Это хорошо. Спасибо что помог мне, а то родители на работе и не могут мне помочь.

- Мені не важко. Ти б сама не донесла стільки книжок. І навіщо їх так багато дали?

Один з нечисельних автомобілів, що їздили дорогою, зупинився. Це було таксі, що поверталось з замовлення. Діти сіли на заднє сидіння, тримаючи сумки з книжками на руках. Таксист довіз їх до школи, взявши за проїзд по ціні автобуса, звідки до дому обом залишалось пройти декілька сотень метрів. Сашко допоміг дівчині донести книги додому.

- Так, тримай свої книжки. Ну, я пішов. Пока, до завтра, - сказав Сашко.

- Да, до завтра, - відповіла Настя так ніби чогось злякалась та тремтячою рукою поправила волосся.

Вдома Сашко порозкладав книжки на полицю, що висіла над письмовим столом, підготував зошити, щоденник, ручки, лінійки та інше приладдя. Мама була на роботі в денну зміну, тому Сашко сам випрасував сорочку та брюки, накремив туфлі. Гуляти було особо ні з ким, оскільки хто вже не вчився в школі, ті поїхали на навчання. Тому хлопець вирішив поїхати на рибалку щоб так сказати підсумувати літні канікули та просто відпочити душою. Хмарність була знінною, дув вітер, що здіймав на воді хвилі та здував поплавок. Просидівши до вечора хлопець не спіймав жодної рибини, покльовок взагалі не було. Від нудьги він вирішив зателефонувати Ганні, але дівчина чомусь не брала слухавку.

Сашко просидів на березі водойми до шостої вечора, і поїхав додому з порожніми руками. Кіт як завжди зустрічав рибака з дороги, терся об ноги, нявчав, але сьогодні нічим було пригостити домашнього улюбленця. Хлопець розібрав снасті, завів велосипед до сараю, повечеряв, заварив кави та пішов посидіти на лавочці. День вже став помітно зментуватись, тому вже смеркалось. Почав моросити дощик, але під вишньою можна було спокійно сидіти та дихати свіжим повітрям. Сашко знову подзвонив коханій, і вона не відразу, але взяла слухавку:

- Привет.

- Привет. Почему не отвечаеш?

- Да я тут пока заселилась, потом вещи разлаживала, а потом лягла спать и проспала до самого вечера.

- Что у тебя там за шум? Ты не одна?

- Ну, тут девочки из соседней комнаты пришли знакомиться. У нас в комнате живём я и девочка из Волновахи. А так, восновном, в комнате живёт по три человека.

- Я вас не отвлекаю?

- Да нет, что ты. Не отвлекаешь.

- Вы там что, пьёте?

- Саш, к чему сейчас эти допросы? Девочки просто прийши в гости. Тут вообще-то пить нельзя, комендант очень строгий, может и выгнать. У нас тут тортик и чай.

- Я понял. Хорошо. Ну, тогда отдыхайте. Перезвони когда освободишься. Люблю тебя.

- Хорошо, любимый, пока.

Сашко поклав слухавку та ліг, і коли мама опів на дев’яту прийшла з роботи, побачила сина, що спав з телефоном в руках. Ганна більше не дзвонила. На ранок хлопець прокинувся, зібрався до школи, мама приготувала сніданок. Поснідавши, разом пішли на зупинку, де вже чекала автобуса Настя. Дівчина була одягнена в чорну спідницю та білу блузку, в руках тримала маленьку сумочку. Вона привіталсь і як завжди сором’язливо відводила погляд. Доки чекали на маршрутку, Сашко дістав телефон та написав Ганні СМС: «Доброе утро». Ганна відповіла одразу: «Доброе утро. Прости, мы вчера до одиннадцати вечера с девками сидели. Я боялась тебя разбудить». Сашко відповів: «Я не спал, ждал от тебя звонка. Звони в любое время. Скучаю». Ганна написала відповідь коли вже їхали в маршрутці: «Поняла. Ты уже в школе?». «Только вот едем. Мама со мной. Хорошего дня, любимая!». «И тебе хорошего дня».

Вийшли з маршрутки та йшли втрьох до школи. Біля школи було багато людей та машин, тривала підготовка до свята. Через двадцять хвилин відбулась урочиста лінійка, прийрочена до Дня знань. У цій школі свято було без піонерів, червоних краваток та інших атребутів совка. Все було організовано добре, не було ніяких проблем з музикою. Після лінійки всі учні та вчителі пішли на перший урок, а потім в учнів середніх та старших класів було декілька уроків. Мама пішла до бабусі, де й чекала сина зі школи. Сашкові сподобалась нова школа. Вчителі, здебільшого, були молодими та привітними, оснащення класів, спортзалу та кабінету інформатики було на достатньому рівні, великий спортзал, поруч зі школою – стадіон та волейбольний майданчик. Щоправда, Настю колектив ще не прийняв, і вона ні з ким не спілкувалась, окрім Сашка, який був з нею не дуже балакучим. Під час перерви дівчина залишалась сама в класі, натомість Сашко швидко знайшов спільну мову з однокласниками. Після уроків Сашко швидко зібрав речі та пішов на вулицю, Настя хотіла його наздогнати щоб разом дійти до зупинки, але хлопець разом з декількома однокласниками йже йшов вулицею. Дівчина не хотіла щоб вони її помітили, тому вирішила йти до зупинки іншою вулицею.

Перший навчальний тиждень пройшов дуже швидко, наступний вже був важчим: кожен день було по сім або вісім уроків, задавали багато домашніх завдань. На настурних вихідних Ганна приїздила додому, і Сашко в п’ятницю ввечері зустрів її з вечірньої електрички. Діти так скучили одне за одним, що обіймались прямо на пероні вокзалу. Хлопець зустрів кохану з букетом власноруч зірваних квітів та птичкою білого шоколаду, що так любила Ганна. На вулиці вже було темно, і поодинокі вуличні ліхтарі світили лише біля школи та клубу, тому дорогу освічували за допомогою ліхтарика на телефоні. Сашко ніс велику сумку, а дівчина тримала коханого під руку.

- Мама говорит, что на улице уже холодно, поэтому она пригласила тебя к нам на чай. Можем у меня в спальне фильм какой-то посмотреть.

- Как-то неожидано.

- Ты же прекрасно знаешь моих родителей. Они же не кусаются. Они знают что ті меня сегодня встречаєшь, - Ганна підстрибувала від щастя, натомість Сашко почувався розгубленим.

Ще не було дев’ятої години, а на вулиці вже була темна прохолодна ніч. В цілковитій темряві під ногами шурхотіло листя, у повітрі пахнуло димом та сирістю. Нарешті прийшли; у вікні та у дворі горіло світло. Зайшли, роззулись, мама вийшла зустріти, батько залишився в кімнаті. Мама міцно обійняла доньку:

- Привет, моя студентка. Как доехала? Не замёрзла?

- Привет, мам. Всё хорошо. Саша вот встрети, помог сумку донести.

- Добрый вечер, - привітався Сашко.

- Раздевайтесь, проходите. Кушать хотите?

- Да, мам, я такая голодная. Тежело привыкнуть к студенческой жизни. Я соскучилась по твоему борщу и котлетам.

- Саш, а ты?

- Я поужинал, спасибо, но от чая не откажусь.

- О, привет, молодёжь! Вы так класно вместе смотритесь, прямо как молодожёны. Саш, не стесняйся, попробуй тёщиного борща, - батько Ганни обійняв доньку та потиснув руку хлопцеві.

- Хорошо, только не полную тарелку, пожалуйста, - відповів Сашко.

- Доченька, вы там в общежитии хоть что-нибуть себе готовите?

- Там кухня общая, и постоянно занята. Со мной в комнате девочка живёт из Волновахи. Она вообще ленивая, ничего не хочет делать. Я сварила суп с колбасой, и мне на неделю хватило. Ну, мы ещё картошку жарили, омлет, гренки. Короче говоря, было что покушать.

- Ну, я тебя за выходные немножко откромлю, а то сомвем уже худая стала. Скоро тебя ветром будет сдувать как пушинку. Мы тебе приготовим хороший тормозок.

Приблизно пів години всі сиділи на кухні, діти повечеряли, а потім пішли до Ганни в спальню дивитись фільм. Ноутбук стояв на письмовому столі, Сашко з коханою лежали в ліжку, обіймаючи одне одного. Дівчина поклала голову на плече коханого, а Сашко тримав її руку. Разом було тепло та затишно. Було чутно як на кухні батьки миють посуд та про щось тихенько спілкуються. Під час перегляду фільму час від часу цілувались, але не довго щоб батьки не почули.

Після одинадцятої години вечора Сашко пішов додому, і батько його провів до калитки. На вулиці було темно та холодно, дув сильний вітер та накрапав дощ. Погода була по-справжньому осіньою, але після довгоочікуваної зустрічі з коханою людиною на дущі була весна. Сашко йшов додому та не помічав ні дощу, ні холоду. Батько повернувся до дому, і на кухні його чекала дружина за столом. Як тільки він зайшов, мама покликала зі спальні доньку. Ганна після вечора з коханою людиною була щаслива ніби мала дитина, якій дали улюблену цукерку. Мама почала розмову:

- Солнце моё, скажи, пожалуйста, тебе действительно Саша нравиться?

- О, началось, - гримнув батько.

- Да, он очень хороший, заботливый. Мне с ним хорошо. Он проявил инициативу, и я ему ответила взаимностью, - Ганна відповіла якось невпевнено, опустивши очі вниз; мабуть просто соромилась говорити з батьками на цю тему.

- Так, мать, не лезь не в своё дело! Девка уже не маленькая, голова на плечах есть. Она сама знает что ей делать! – батько стукнув кулаком по столу та був дуже злим.

- Что значит «не лезь не в своё дело»? Это моя дочь, и я за неё переживаю. Вот скажи, Анечка, что ты в нём нашла?

- Мам, ну… - Ганна розгубилась, а батько знову почав сваритись.

- Не надо лезть в любовные отношения. Тебе б самой было приятно если твоя мама лезла в такие вещи? Хотя я знаю что тёща меня всегда не любила, а сейчас – тем более. Дети сами знают как им будет лучше. Это дело молодое. Время покажет, так что, солнышко моё, мы не будем лезть в твою жизнь.

- Толя, она ж ещё ребёнок!

- 15 лет – это уже не совсем ребёнок. Через три месяца уже 16! Это возраст когда нужно откровенно говорить на взрослые темы чтобы не было беды! Сейчас дети очень рано становятся взрослыми. Скажи, только честно, у вас уже что-то было?

- Толя, прекрати!

- Что значит «прекрати»? Ты вспомни какими мы были в молодости. Тогда в 90-е каждая вторая девка делала аборт, и не раз. Говори честно, мы тебе ничего не скажем.

- Ну… Мы с ним целовались, и всё, - у Ганни обличча стало червоним ніби стиглий томат, руки тремтіли, очі розгублено дивились в різні сторони.

- Ну вот, видишь, в этом нет ничего страшного. Страшно – это когда дети натворили плохих дел и боятся сказать. Наша дочь умница. Вот, держи, это тебе на всякий случай, - тато встав з-за столу та дістав з шафи декілька презервативів і дав їх Ганні, від чого дівчина, здавалось, згорить від сорому, - думаю, ты знаешь что это и для чего?

- Да, пап.

- Дочь, не стесняйся разговаривать если есть какие-то вопросы. Договорились? А то я ещё не представляю себя в роди деда.

- Спасибо, папуличка.

- Вот видишь, мама, как надо с детьми разговаривать. Дети сейчас во многих вопросах умнее нас. Они сами разберуться, и не надо лезть чтобы не навредить. Дело молодое, пусть гуляют пока есть время и возможность.

На вихідних погода була поганою, тому Сашко був у Ганни в гостях. Вечорами вони разом дивились фільми в спальні. Батько дівчини був радим його бачити, натомість мати часто дивилась на хлопця з-під лоба. Сашко не звертав на то уваги, головне – що дівчина поряд і треба разом провести якомога більше часу. Дівчина казала про розмову з батьками, і це викликало сміх у хлопця:

- Что не говори, но папа у тебя действительно крутой, но по поводу презервативов он немножко перегнул. Нам с тобой ещё рановато бумать о таком, - Сашко ніжно обіймав Ганну, що лежала у нього на плечі; дівчина нагадумала йому домашню кішку, що тихенько мурчить на плечі господаря.

- Он тебя уже зятем называет, значит ты ему понравился.

- А мама что?

- Мама тоже не против чтобы мы встречались. Думаю она ещё не до конца может что её дочка уже взрослая. Ты не волнуйся, ведь главное что мы любим друг друга, правда, любимый?

- Да, согласен. Спасибо что ты у меня есть.

- Саш, я давно хотела узнать с кем ты сидишь за одной партой?

- Догадайся…

- С Настей что-ли?

- Да.

- Саш, я против чтобы ты с ней сидел за одной партой, - Ганна розсердилась, надула губи та відвернулась від хлопця, натомість Сашко почав її обіймати та заспокоювати.

- Ты же прекрасно знаешь что я люблю сидеть один за партой, чтобы места было больше и никто не мешал. Я сразу сел за заднюю парту возле окна чтобы, но классный руководитель начала пересажывать учеников и меня заставила с ней сидеть.

- Саш, говори с ней чтобы пересадила тебя за другую парту.

- Обязательно поговорю. Просто она видит что Настя в классе ещё словно «белая ворона», вот и думает что со мной она быстрее адаптируется.

- Это не удивительно. Она всегда такая была. Любимый, я тебя никому не отдам. Ты мой мальчик… Только мой!..

Ганна розвернулась до коханого, обійняла його та повалила і раптово ніби хижачка сіла зверху на хлопця і почала його цілувати, прошепотівши йому на вухо «и я тебя люблю, и даже больше». Дівчина зняла з себе светра, залишившись в ліфчику, накрила себе та коханого простирадлом та почала знімати з хлопця верхній одяг. Сашко був шокований, але намагався залишатись спокійним, і прошепотів:

- Нам ещё рановато, а вдруг родители зайдут?»

- Никто к нам не зайдёт, мама спапой уже спят. Мы с тобой ничего не будем делать, просто поиграеся.

- Будем репетировать?

- Саша, ты у меня юморист. Обожаю тебя.

- И я тебя. Помнишь наш первый поцелуй когда мы прогуливали уроки и отдыхали у Артёма.

- Конечно, милый, помню. Кто бы мог подумать что мы мы будем вместе?

- Я думал и знал…

- Саша, ты мой романтик…

Ганна сиділа зверху та дивилась в очі коханому, а Сашко був трохи розгублем і ледь стримував себе. Дівчина відчувала бажання коханого і обережним рухом правої руки розпустила своє довге волосся, що пахнуло парфумами та шампунем. Ганна була впевненою в собі, і лягла зверзу так щоб груди, що виглядали з ліфчика, притулялись до тіла хлопця і почала його палко цілувати. Сашко деякий час був ніби зачарований, а потім почав відповідати взаємністю, тримаючи кохану за талію та гладячи її волосся. Ліжко почало скрипіти, тому обом довелось вести себе тихіше щоб батьки не почули. В кімнаті було темно, і лише світло від ноутбука дозволяло бачити закоханим погляди та посмішки одне одного. Обом було жарко, і аромат збудженого тіла коханої дівчнини просто зводив з розуму. Сашко розумів що ще трохи, і він більше не зможе стримувати своє бажання і піде далі ніж поцілунки та ласки. Але все ж обоє зуміли стриматись від гріха, але задоволення отримали і далі просто відпочивали в обіймах одне одного. В обох дихання було частим, а серцебиття – прискореним. Обом здавалось що їх серця працюють в одному ритмі ніби два маленьких моторчика, що вже не можуть існувати одне без одного. Сашко перестав нервувати лише тоді коли вщухло його бажання до чогось більшого.

Близько півночі закохані попрощались, але не на довго, оскільки Сашко мав зранку провести Ганну на ранковий потяг та допомогти нести важку сумку з продуктами, яку мама збирала весь вечір. І о п’ятій ранку він ніби солдат підвівся з ліжка, швидко одягнувся та побіг до коханої. Ганна була одягнена в былы кросывки, джинси та осыннэ пальто, натомысть хлопець одягнув що встиг: спортивний костюм з капюшоном, спортивны штани та резиновы шльопанцы. На вулиці було темно, і лише на сході небо тільки починало червоніти. На станції чекали електричку приблизно десять хвилин: Сашко обіймав бівчину та зігрівав її теплом свого тіла, а Ганна поклала йому на плече голову та дрімала. Коли потяг почав наближатись до станції, люди почали підходити о платформи, і чергова по станції, оголосивши про прибуття електрички на першу колію, з ліхтарем в руках підійшла до перону щоб подавати сигнали машиністу. Поцілунком в лоба Сашко розбудив кохану, що пригрілась біля нього.

- Утром папа сказал что это очень хорошо что у нас есть зять, и теперь можно поспать перед работой и не проважать дочь на электричку.

- Я не хочу чтобы ты ехала. Нам так хорошо было этой ночью. Ты меня удивила.

- Я на выходных приеду. Я не хочу на выходных сидеть в этом вонючем полупустом общежитии. Я, кстати, девочкам показывала наши фотографии. Девчонки говорят что ты очень красивый. Ты мой…

- Любимая, спасибо тебе за эти выходные, и особенно за сегоднешнюю ночь. Это было невероятно.

У цей момент електричка прибула на станцію, і наші закохані ніжним поцілунком прощались одне з одним. З вагонів ніхто не виходив, всі тільки заходили. В першу чергу заходили бабусі-торгашки, що своїми сумками та торбами штовхали одна одну та сварились. Ганна зайшла до тамбуру останьою, і Сашко подав їй важку сумку. Чергова по станції подала машиністу сигнал, двері закрились, і електричка почала потихеньку рухатись. Сашко спостерігав як його дівчина йде по вагону та займає місце біля вікна. Ганна побачила поханого та помахала йому, Сашко помахав у відповідь. Через півтори хвилини електричку вже не було видно за посадками, проте було чутно гуркіт колес та сигнал, що подавав машиність. Сашко стояв та дивився вслід електричці, а чергова по станції почала змітати листя біля лавочок та перону. З гаража, що був розташований праворуч від станції, вийшли троє кримезних чоловіків та жінка в помаранчевих желетках та з інструментом в руках. Вони поставили на колії тачку, погрузили інструмент та пішли в сторону сходу сонця, туди куди ще декілька хвилин тому електричка увезла кохану Сашка. Пес, що жив в будці біля станції, сидів на пероні та дивився вслід залізничникам, що поступово віддалялись від станції та згодом розчинились в яскраво-червоних променях ранкового сонця. Народився новий день, а з ним і розпочався новий робочий тиждень.

Сашко ще п’ять хвилин стояв біля колії та дивився на схід, тримаючи руки в кишенях. Яскраве сонячне проміння освітило верхівки дерев, домівок та териконів. Нічні вогні збагачувальної фабрики та шахти ще світили, натомість вуличне освітлення та ліхтарі на станції вже були вимкнені. Над яром тримався густий туман, що поступово розповзався степом. На траві та лавочках починала з’являтись роса, а в посадці починали співати птахи. По дорозі проїхало декілька машин та робочий автобус з шахтарями. На фоні залізничної колії та дерев було видно як сонце повільно підіймається догори, і світла довкола стає все більше. Такі чарівні світанки бувають тільки на Донбасі, адже сонце України встає саме в шахтарському краю. Як приклад рядки з вірша Г. Шевченка: «Что ты знаешь о солнце, если в шахте ты не был, если солнце ты видишь с утра? Только тот ценит солнце и высокое небо,кто поднялся с зарей нагора».

СМС від Ганни привело Сашка до тями: «Спасибо тебе. Люблю, скучаю». Сашко відповів: «Скучаю, люблю и жду нашей встречи. Хорошего дня». Ганна відповіла: «И тебе», і Сашко радісний пішов додому. На вулицях вже були перші перехожі, починали їздити машини. Вдома хлопець включив телевізор, де саме йшов ранковий випуск новин, поснідав, випив чашку ароматної кави, одягнувся та пішов на зупинку, де Настя вже чекала на маршрутку. На уроках Сашко ледве стримувався щоб не заснути, і вчителі неодноразово робили йому зауваження. Після четвертого урока хлопець підійшов до класного керівника і сказав що дуже погано себе почуває: болить живіт, нудота, слабкість і т.д. Класний керівник його відпустила додому, і Сашко пішов пішки до Вуглика, оскільки до наступного автобуса треба було чекати майже дві години. Вдома він одразу ліг спати, сказавши мамі що відпросився бо погано себе почуває. Мама теж повірила йому. Проснувся Сашко вже ввечері, на телефоні було два пропущених дзвінка від Ганни. Сашко передзвонив, але дівчина не відповідала. Вона передзвонила вже пізно ввечері, оскільки теж відписапась після ночі з коханим. Сашко розповів їй про те що ледве відсидів половину уроків, і довелось симулювати щоб відпроситисть та виспатись. Ганна теж розповіла що дівчата жартували над нею через те що вона спала на парах, а повернувшись до кімнати гуртожитку, спала до вечора і нічого довкола не чула. Розмовляли декілька годин, ніхто не хотів першим класти слухавку.

Наступного ранку Сашко як завжди прийшов на зупинку пізніше ніж Настя. Дівчина цього разу не відводила свій погляд, а навпаки намагалась дивитись хлопцеві в очі:

- Саш, как ты? Ты вчера себя плохо чувствовал, я пережива что ты заболел.

- Все добре. Наковтався таблеток та ліг спати.

- Ну, слава Богу, а то я так волновалась.

- Дякую, все добре.

Сашко та Ганна могли по декілька годин спілкуватись по телефону, а також постійно писали одне одному різні повідомлення. Вони скучали один за одним, а на вихідні, коли Ганна приїздила додому, багато часу проводили разом. Звичайно, не обходилось і без сварок, непорозумінь, але завжди швидко мирились. Звичайно, любов негативно впливала на навчання Сашка: став частіше отримувати погані очінки, не завжди в повному обсязі виконував домашні завдання. Але через деякий час хлопець виправився і став вчитись набагато краще ніж у школі селища Вуглик, оскільки в новій школі ніхто не ставив планку успішності учнів, не занижував та не завищував оцінки учням. Ближче до осінніх канікул Сашко став одним з найкращих учнів класу, і якби не вісімка з іноземної мови та дев’ятки з російської мови та алгебри, то взагалі був би відмінником. В деяких дисциплінах йому допомагала Ганна, оскільки вона навчалась за прискореною програмою. Сашко в свою чергу допомагав коханій у тих предметах де мав найбільші успіхи.

В Новоульянівській школі класні керівники часто проводили виховні уроки до початку занять. Це був так званий «нульовий» урок. Раз або два на місяць такий урок проводився в класі де навчався наш головний герой. Теми були різні, інколи учні готували матеріал або плакати. По завершенні виховної години класний керівник повідомила дітям радісну новину:

- Я хочу сказати що на цьому тижні планується поїздка учнів нашої школи на яблуневі сади до Антонівки. Саме тому в цю п’ятницю всі уроки для учнів з сьомого по одинадцятий клас відміняємо. «Ковгоспний» автобус забере вас біля школи о 8:30.

- Скільки нам за це заплатять? – поцікавився Сашко, що викликало сміх в інших учнів класу та подив учительки.

- Розумію, ти раніше не їздив на яблука. Зазвичай приблизно по 10 кілограм можна буде взяти. Приблизно відро, не більше, - відповіла вчителька.

- А якщо я не хочу їхати працювати на якогось дядька, до того ж безкоштовно? Я хочу вчитись, - клас ще більше сміявся над диваком Сашком, який не хотів «легально» прогуляти навчальний день.

- Тоді залишайся в школі, для тебе одного будуть проводити уроки, - пожартувала вчителька; учні реготали, Сашко відчував злість.

- Я думав часи дармової праці дітей вже минули, - сказав Сашко, коли в класі сміх трохи стих.

- Так, діти, будь ласка, тихіше! Праця зробила з мавпи людину. Праця є одним з методів виховання дітей. До того ж кожен може привезти додому яблука та грущі, а сама агрофірма допомагає школі соками. Тому це не дармова праця, - говорила вчителька.

- А якщо з комось з нас щось станеться? Хто за це відповідатиме? – Сашко не заспокоювався.

- Так ви ж не самі туди їдете. Разом з вами будуть вчителі. Тисячу разів їздили – і чомусь нічого досі не сталось. Саша, не треба накручувати себе. Звісно, якщо не хочеш, то можеш не їхати. Тебе ніхто не змушує.

У п’ятницю учні старших класів мали можливість поспати зайві пів години, бо треба було прийти не на 8:00, а на 8:30. Прийшли до школи в домашньому одязі, з сумками, мішками та відрами, а також з пляшками води та тормозками. Збирались на стадіоні та шкільному подвір’ї, і коли під’їхав автобус, всі почали заходити до салону. Автобус був набитий битком, для стоячих бракувало місця в салоні. Водій докурив цигарку, сів за кермо, завів двигун, і автобус рушив. Їхати треба було приблизно 20 хвилин.

Нарешті приїхали. Водій відкрив двері, учні та вчителі почали виходити з салону. Погода була по-осіньому теплою. На небі майже не було хмаринок, сонечко, що вже не було так високо як ще місяць тому, добре гріло. Було тихо, лише павутина довкола літала, зачиплялась за дерева, кущі, лізла в очі та залишалась на одязі. Бабине літо балувало теплом. Зранку було прохолодно, але сонечко вже прогріло повітря, тому діти познімали пайти та светри.

Сад був величезним. Тут росли яблуні наступних сортів: «голден», «джанаголд», «симеренко», «ред чиф», «айдаред», «антонівка». Також було декілька рядів груш та винограду. Сад був молодим. Дерева були доглянутими, трава скошеною. По кожному ряду дерев було протягнуто систему крапельного поливу.

По периметру сада була огорожа з металевої сітти. З кожної сторони огорожі стояли будки, біля яких на лавцюгах сиділи сторожові собаки. Двоє малих собак вільно гуляли садом та радісно вітали гостей. Біля воріт стояв фургончик для сторожа, а поруч знаходилось складське приміщення. На складі працювало два чоловіки та жінка. Вони займались переважуванням та сортуванням врожаю. В саду вже працювала бригада найманих працівників. Троє чоловіків та четверо жінок збирали стиглі яблука та складали їх у ящики, а самі ящики ставили до лафету, який тягнув маленький тракторець. Трактор їхав дуже повільно та зупинявся кожні п’ять метрів.

З фургончику вийшов чоловік в рубашці, джинсах та туфлях. Це був або директор або хтось з технічних працівників місцевої агрофірми. Чоловік, навідміну від інших працівників та сторожа, був одягненим в чистий одяг. По його поставі одразу було видно що людина з начальства. Його погляд був прискіпливим, а брови – здвинутими.

- Доброго ранку, дітвора! – привітався чоловік, «протокольно» посміхнувся та знову насупив брови.

- Доброго ранку, - привітались у відповідь учні.

- Як же вас сьогодні багато… Значить, так: беріть отам у загашнику стоять пластмасові ящики. Берете ті ящики та несете в ряди № 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24… Мммм, думаю, на сьогодні цього буде достатньо. Ящики складаєте купою на початку рядів, іншу частину несете та складаєте купою приблизно за сто метрів, а потім ще через сто метрів, і так далі. Потім стаєте в ряди та збираєте яблука. Стаєте по одному на дерево з кожного ряду і йдете так далі. Ящики ставите один на одного, але набивайте їх не під зав’язку щоб яблука не подавились. Тільки не робіть так як минулого року: ящики покидали де завгодно. Василь весь день матюкався доки погрузив ті ящики на лафет. До крактора не лізьте, полив не чипайте. Не балуватись! Все зрозуміло? От і добре, - чоловік дав настанови, а потім побачив вчителя праці та підійшов до нього, - о, Павлович, привіт! Оце ти мені нагнав дітвори! Ти що, всю школу зангав на яблука?

- Здоров, Борисовичу! Ні, як завжди сьомий-одинадцятий класи. Все як домовлялись.

- Ти за учнями хоч трохи наглядай, бо минулого разу так збирали яблука, що наші потім ще раз після дітвори перезбирувала. Там шлангу порвали, там гілки зламали. Таке відчуття що вони вішались на дерева ніби шимпанзе. Але добре що їх багато. Минулого розу багато яблук пропало, бо не встигли зібрати до заморозків.

- Ну так це ж діти. Ти б бачив що вони в школі витворяють.

- Я здогадуюсь. Позаминулого року хтось з ваших аболтусів Світлані зарядив у голову гнилим яблуком! Як почали кидатись тими яблуками, то всі наші потікали. Не дітвора, а якісь дикуни!

- Я ж не можу розірватись та над кожним стояти ніби наглядач. Сам пригадай як ми студентами їздили на картоплю. І вже були дорослими людьми, а витворяли таке що цим шибеникам й не снилось.

- Так, були ж колись часи! Як пригадаєш, аж сльози на очах. Всі були дружніми та охочими до роботи, а цю молодь ще спробуй щось змусити роботи. Так, Павлович, будь за старшого та керуй своєю бандою, а мені ще треба на ферму, бо там щось крупорушка не працює. Вчора весь день мужики провозились, і зараз з самого ранку чаклують. Гуде, але щось не запускається, а фахівців немає щоб розібратись.

- Так у вас же був свій «кулібін». Толковий мужик, по звуку чує будь-яку несправність у двигунах. В ту зиму він відремонтував насос у шкільній котельні, а всі казали що треба новий купувати.

- Немає вже його!

- А що сталось?

- Довго терпіли, але довелось вигнати! Він же пив по «чорному», щодня п’яний. Ранок починався з «чекушки», потім впродовж дня ще потроху п’є, і після обіду він вже ніякий. Якби ж ще не чудив, то грець з ним! До доярок чипляється, п’яний спить серед свиней… Але ж то ще пів біди. Почав провода красти. Шкода, тямущий мужик, але горілка губить. Але й тверезим він не міг працювати теж, бо руки не слухались. Взяли молодого після училища, а він щось зовсім «зелений»

- Так, шкода мужика! Добре, будь здоров!

- Пока.

Працівник агрофірми сів за кермо «Ланоса» та поїхав. Охоронець закрив ворота та сів на лавці покурити. Біля його ніг крутився кіт та двоє собак. Дітвора тим часом вже носила ящики та розставляла їх в рядах. Потім всі розділились та почали збір дарів осені.

В саду дійсно було багато яблук. Врожай цього дійстно був файний. В саду пахнуло свіжістю та яблуками. На деревах листя ще було зеленим, але його колір не був яскравим. На нижнії гілках листя було рижим або трохи жовтуватим. Під деревами лежало сухе листя та падалішні яблука. Діти почали збирати яблука, швидко наповнюючи ящики ароматними плодами жовтого, зеленого та червоного кольору.

Але діти є діти! Робота йшла весело, регіст стояв на весь сад. Хтось необережно зривав яблука разом з частиною гілки та листочками, хтось кидав до ящика порчені або вдарені плоди. Хлопці з сьомого класу нагадували саранчу – вони більше їли яблук ніж збирали, залишаючи за собою купи огризків на землі. Огризки та надкушені яблука літали на головами ніби снаряди на полі бою. Одне з надгрижених яблук влучило в голову Насті. Дівчина злякалась та ледве не заплакала. Сашко підійшов до хлопців з одинадцятого класу, зі сторони яких прилетіло це яблуко:

- Якого біса? А якщо б в око попали? Ще раз побачу що ви таке робите, матимете справу зі мною. Я вам швидко голови повідкручую!

- Так ми ж не спеціально, - відповів один з хлопців.

- Спеціально, чи не спеціально – мене то не хвилює. Хочеш тобі зараз зарядю в глову яблуком, посміємось? – Сашко не на жарт розсердився, махнув рукою та підійшов до Насті, - все добре? Куди воно влучило?

- Спппппасибо, Саша, всё хорошо, - Настя при вигляді Сашка як завжди почала нервувати, заїкатись та відводити погляд.

- Дай подивлюсь… Так, все добре, не хвилюйся. Синця не буде. Зараз, ану дай. У тебе у волосі листочок, - Сашко дістав з волосся дівчини маленький зелений листочок.

Дівчина посміхнулась та відвела очі в сторону. Сашко пішов далі працювати, але робив то не охоче. З сусіднього ряду знову полетіли яблука, і однокласники Сашка почали відповідати «нападникам». Розпочались яблучні бої, і Сашко тут вже не міг стояти осторонь. Він допомагав хлопцям наносити «вогонь у відповідь». Все це було схожим на гру в сніжки, але замість снігу літали яблука та огризки. Дівчата, включно з Настею, тримались осторонь щоб, не дай, Боже, знову не прилетіло. Яблука літали гад головами, а інколи і досягали своєї цілі, збиваючи на своєму шляху з дерев ще не зібрані яблука, листя та гілки.

Час від часу вчителі зупиняли ці перестрілки, але не на довго. То там, то там періодично спалахували локальні перестрілки. Дітям було весело, час летів непомітно, але й робота теж робилась. Вчителям на деякий вдавалось зупинити яблучні бої, але не на довго. За роботою та пустощами час пролітав непомітно. Сонечко вже файно пригрівало, і навіть найбільші мерзляки познімали кофти.

- Все, обід! – скомандував вчитель праці.

Діти зраділи, кинули роботу та побігли на відпочинок. Класи збирались окремо. Хтось сидів на ящиках, хтось – на відрах, а хтось прямо на землі. Кожен дістав свій тормозок, термос з чаєм та воду. Діти, переважно, ділись їжею один з одним. І навіть під час обіду регіт та кидання яблуками не припинялись.

Небо було чистим – жодної хмаринки, але вже не таким як влітку. Воно було якимось блідим, та й сонечко вже не так яскраво світило. Небо було ніби в димці. Перелітні птахи, які ще не відлетіли в теплі краї, збирались у зграї та кружляли над рідними просторами Донеччини. Час від часу в сад залітала сорока та споглядала як люди збирають стиглі яблука. Деінде в сухій траві ще цвірінькали поодинокі цвіркуни. Тиша навкруги зачаровувала. І хоча осінь вже розмальовувала все довкола в яскраві кольори, на дущі було трохи сумно через те, що чергове літо вже стало історією, а на порозі вже чекає зима. На свіжому повітрі їжа здавалась в рази смачнішою. Після перекусу діти ще трохи перепочили, а потім вчитель праці сказав:

- Так, давайте ще годину, і будемо збиратись. Автобус має бути приблизно опів на другу, може й раніше.

Учні неохоче повернулись до роботи. Навіть яблучні перестрілки вже не відбувались. Як би там не було, всі вже втомились. Приблизно через пів години учні завершили працювати та почали збирати свою заслужену винагороду – яблука. Але брати можна було лише яблука з перезбирки – падалішні або ті поодинокі, які пропустили під час збору. Але це теж були гарні яблука. Можна було брати будь-які.

Сашко набрав собі повну клітчату сумку та не соромився зривати яблука з дерев, де ще не збирали врожай. Хлопець намагався брати всіх сортів порівну. Потім учні збирались біля воріт та чекали тих хто досі продовжував набивати сумки, відра та мішки. Так, офіційно дозволялось брати по 10 кг, але ніхто не перевіряв скільки діти собі беруть яблук.

Автобус приїхав без запізнень. Спорож неохоче встав з лавочки, повільно підійшов та відкрив ворота. Діти навипередки чкурнули до автобуса, не забуваючи про багаж. В автобусі було ніби в консервній банці – душно та тісно. Сумки та мішки вже нікуди було ставити. Ледве всі влізли. Автобус рушив до Новоульянівки, але здавалось що він їде цілу вічність. Дітвори було набито ніби оселедців в банці через те що чималу частину салону займали саме яблука – заслужена винагорода за працю.

Сашко, Настя та декілька інших учнів вийшли на повороті до Вуглика. Сашко допоміг дівчині донести її яблука до зупинки, а потім – і додому. Автобуса чекали не довго – приблизно 15 хвилин. Обоє всю дорогу мовчали, бо і так втомились за сьогодні.

Через три тижні Сашко вирішив приїхати до коханої. Дівчина його зустріла біля входу до гуртожитку, і Сашко здивував кохану букетом червоних троян, які він придбав у квітковому ларьку на ринку «Текстильщік». В гуртожитку дівчата з заздрістю дивились на закоханих. Хлопець був шокований від умов у яких проживають студенти: старі обідрані вікна, з яких дує протяг, обшарпаний коридор, бушова кімната з пліснявою на стінах. У кімнаті де жила Ганна з іншою дівчиною було чисто, але повітря було важким, вікно не відкривалось, шибки були оббиті плівкою, а під ліжком лежав мішок з картоплею. Нічого незвичного, типовий гуртожиток для студентів. Подивившись на всю «красу» життя в гуртожитку, Сашко остаточно вирішив що не хоче так жити, краще їздити додому.

- Любимый, кушать хочешь? – запитала Ганна.

- А что есть покушать?

- Суп с колбасой и макаронами.

- Ну, давай.

- Сейчас, минутку, пойду разогрею. Надеюсь его никто не съел, а то тут хватает нахлебников, которые могут съесть чужое.

Ганна пішла на кухню і повергулась через п’ять хвилин з розігрітою каструлею супу в руках і насипала супу собі, коханому та подрузі, що постійно дивилась на Сашка. Потім випили чаю, і сусідка по кімнаті за попередньою домовленість з Ганною пішла з кімнати, сказавши: «ну, я пойду погуляю, а потом у меня ещё дела, так что вернусь не скоро». Сашко та Ганна разом на кухны помили посуд, а потім удвох зачинились в кімнаті і провели декілька годин в обіймах одне одного. Іноді хтось приходив та стукав у двері, але закохані не відкривали щоб всі думали що в кімнаті нікого немає.

Ближче до вечора Сашко запропонував Ганні сходити на футбол, і дівчина без вагань погодилась, оскільки теж трохи цікавилась цим видом спорту. До того ж сьогодні мав відбутись перший офіційний футбольний матч на новому домашньому стадіоні донецького «Шахтаря» - «Донбас арені». 27 вересня в рамках восьмого туру чемпіонату України з футболу «Шахтар» приймав київську «Оболонь». Ганна та Сашко, тримаючись за руки, вийшли з гуртожитку та пішли на зупинку громадського транспорту, де свіши до автобуса №42, який в народі прозвали «лоховозом», доїхали до центру міста, а потім пройшовши пішки п’ять хвилин від «ями» до вулиці Челюскінців, пересіли на трамвай №1, яким вже за десять хвилин доїхали до стадіону.

У місті відчувалась футбольна атмосфера: всюди були вболівальники з символікою «Шахтаря», на вулицях було багато білбордів з афішою матчу. Вболівальники були всюди: у громадському транспорті, на вулицях, в магазинах, кафе. На вулицях міста можна було часто зустріти машини з символікою улюбленої команди Донецька. Серед донецьких вболівалькивів, окрім звичайних шаликів, прапорів, футболок є свій колоритний атрибут – шахтарська каска помаранчевого кольору з зображенням логотипу улюбленого клубу або кротом, що є талісманом команди. Але найбільше вболівальників було саме біля стадіону, де вже за дві години до початку матчу люди збирались на лавочках, в парку і, звичайно ж, біля південного стадіону, де клуб організовавав фан-зону з розвагами для своїх шанувальників. Місцеві знаменитості дядя Коля та дядя Толя, що назівають себе дуетом «Донбас арена», грали на алеї до південного входу. Це два дідуся, що виконують різні музичні хіти: один грає на баяні, інший – на барабані. Цих музикантів можна було зустріти в інших багатолюдних місцях Донецька: в парку Щєрбакова, біля ЦУМа, «Золотого кільця», площі Леніна, але у день футболу вони завджи грали біля стадіону. Вдолівальники стілікалсь до стадіону ніби струмки до водойми. До матчу ще було більше години, і Тому Сашко та Ганна мали багато часу погуляти разом та зробити величезну кількість світлин, які вже за мить набирали лайки в соцмережі.

Мабуть, немає нічого більш романтичного, ніж з’їсти на лавочці по хот-догу та морозиву з коханою людиною. Саме це зробили наші герої, а потім ще пів години просто ніжились на сонечку в обіймах одне одного. Погода сприяла футбольному святу: не дивлячись що вже кінець вересня, було досить тепло та сонячно, а по всьому місту продовжували квітнути рози. Людей з кожною хвилиною ставало все більше, машини та автобуси їхали в сторону стадіону, і на перехресті проспекту Тітова та вулиці Челюскінців утворився великий затор.

- Ого сколько людей! Я такого движения никогда ранее не видела, - Ганна крізь темні окуляри дивилась навкруги в обіймах коханого на лавочці.

- Конечно же, сегодня первый матч. С нашей школы тоже едут сегодня на футбол.

- У нас в техникуме даже никто не предлагал. Наверное, билеты раздали «своим». Кстати, Саш, а как мы попадём на стадион без билетов?

- Солнышко, я их купил ещё две недели назад. Точнее, билет купил тебе, а себе – сезонный абонимент.

- А откуда ты знал что я соглашусь?

- Я же знаю тебя не первый день, - Сашко посміхнувся та поцілував кохану в щічку.

- Саш, ты такой у меня… ммммм, даже не знаю… Ты самый лучший!

- Только забыл сказать главное: мы будем на секторе ультрас.

- Что такое сектор ультрас?

- Ну, это где болею самые активные. Там всегда весело. Я уже был на их секторе на старом стадионе весной. Там поют песни, танцуют, жгут огни… Короче, сама увидишь.

- Ух ты, круто! Я уже хочу. Пойдём быстрее. Мне уже не терпиться впервые в жизни побывать на футболе.

- Я сам уже хочу поскорее ощутить атмосферу нового стадиона. Даже не верится что у нас уже «Европа».

Сашко та Ганна пішли до південного входу, і по дорозі Сашко купив собі та коханій шалик з назвою улюбленої команди. Біля входу вже був чималий натовп вболівальників, і тому довелось чекати майже десять хвилин щоб пройти процедуру поверхневого огляду стюармати та потрапити за огорожу. Далі ще декілька хвилин стояли в черзі біля турнікету, а потім вже піднялись на другий ярус, де за воротами було два сектори фанатів.

За двадцять хвилин до початку матчу трибуни вже були заповнені приблизно на третину. Футболісти проводили розминку, фанати розвішували стяги та готували прапори. Сашко та Ганна перед входом на трибуну пройшли повторну процедуру огляду стюартами, і нарешті попрапили в середину «діаманту». І хоч матч ще не розпочався, але атмосфера вже була неймовірною. Диктор по стадіону оголошував стартові склади команд та розігрівав публіку. Вболівальники кричали, свистіли, аплодували, і завдяки гарній акустиці рівень шуму був просто божевільним. В це неможливо було повірити! Невже така краса можлива у нас? Новенький стадіон на понад 50 тисяч глядачів, зручні сидіння, дах над стадіоном, високий рівень сервісу всередині. І тільки від самого футбольного поля, на якому періодично вмикалась система поливу, воняло болотом.

Ось нарешті команди вийшли з підтрибунного приміщення, суддя дав стартовий свисток, стадіон буквально закипів, ультрас заспівали «Спят курганы тёмные…». Впродовж перших десяти хвилин матчу трибуни продовжували заповнюватись, і стадіон був заповнемим на 80%. «Шахтар» впевнено тримав м’яч, контролював гру, забив чотири м’ячі та не дозволив супернику заробити хоч один більш-менш гольовий момент. Коли гравці «Шахтаря» забивали, трибуни шаленіли, фанати співали та палили піротехніку. Сашко та Ганна перебували в середині сектору, оскільки попереду завжди стояли лідери фанатського руху. Матч закінчився впевненою перемогою гірників з рахунком 4:0. Ганна під час матчу була трохи наляканою тим як вболівають ультрас, натомість Сашко зірвав голос.

Матч завершився, і вболівальники почали залишати трибуни. На виходах утворювались черги, але вже через п’ять хвилин трибуни «Донбас арени» були порожніми. Вболівальники йшли зі стадіону і далі розходились в різні напрямки. Громадський транспорт буз забитий до відказу, на вулицях утворювались затори. Всюди було чутно вигуки вболівальників та сигнали машин – свято футболу продовжувалось на вулицях та барах.

Сашко та Ганна ледве влізли до переповненого пасажирами трамваю. Доїхавши до ДМЗ, пішли на «яму», де пересіли на майже порожній автобус №42, що їхав з центру до автостанції Трудівська. Сашко сів біля вікна, Ганна – поруч з ним. На вулиці вже було темно, і вогні нічного міста додавали певної романтичності. Ганна поклала голову на плече коханому та дрімала, а Сашко міцно притиснув її до себе та тримав за руку, а також дивився у вікно. З центру до мікрорайону Текстильщік їхати приблизно сорок хвилин. Коли їдеш по вулиці Пєтровського, то інколи здається що довкола не місто, а поле, оскільки за убогими житловими кварталами часто були пустирі, недоглянуті посадки та промзони.

Сашко розбудив кохану вже коли треба було виходити. Дівчина так пригрілась біля хлопця, що не хотіла вставати, а до гуртожитку шла ніби на автопілоті. Ще б пак, весь матч на ногах! І хоч була лише дев’ята година, на текстильщіку навідміну від центру міста, людей на вулицях майже не було. До студентського гуртожитку Сашко вів Ганну, тримаючи її за талію, а вона так як і в автобусі поклала голову на плече хлопцю. На лавочці біля гуртожитку компанія студентів слухала музику та пила пиво. Студенти з ніг до голови оглянули наших героїв, але нічого не казали. Стали біля входу, Сашко обіймав кохану дівчину, а Ганна просто висіла у нього на шиї та не хотіла відпускати.

- Любимый, как же ты теперь домой доберёшся. Комендант тебя не впустит переночекать, а я бы очень хотела чтобы ты этой ночью был со мной.

- Я планировал на сорок втором автобусе доехать до конечной, а там сто двадцать девятым – до Марьинки, а там уже должен ехать шахтёрский автобус с «Южнодонбасской».

- Опасно, конечно, самому ехать ночью. Я волнуюсь за тебя.

- Да что со мной может случиться. Я как приеду – сразу же тебе напишу.

- Есть ещё вариант…

- Какой?

- Не раз видела как девочки это делают… Значит, я отвлекаю коменданта, а ты со стороны запасного входа запрыгиваешь на пожарную лестницу, и далее поднимаешься на третий этаж. Там, конечно, пожарный выход закрыт, но можно дотянуться и залезть в окно. Любимый, не хочу чтобы ты ночью ехал сам, и очень сильно хочу быть с тобой.

- Я согласен. Давай попробуем. Я ради тетя готов на что-угодно.

Ганна зраділа, поцілувала коханого в щічку та пішла до гуртожитку, а Сашко – до запасного входу. Хлопець підійшов до пожежних сходів, з розгону стрибнув та руками вчепився за саму нижну іржаву сходинку, підтягнувся і зумів видертись на сходи. Далі підіймався вверх тихенько щоб ніхто не почув його кроків, зупинився на майданчику біля дверей третього поверху та чекав. Через декілька хвилин Ганна відкрила вікно та помахала рукою, і хлопець обережно заліз на балкон, де його обіймами зустріла кохана. Потім вони разом доки нікого не було в коридорі та на кухні, пішли до кімнати. Сусідка по кімнаті була здивована, але не була проти. Ганна залишила коханого в кімнаті, і сусідка в цем момент роздивлялась хлопця, вдаючи ніби читає книжку. Ганна принесла тарілку макаронів з ковбасою та чай, і вони разом повечеряли. Потім дівчина швиденько сходила в душ, а Сашко допивав чай і намагався робити вигляд ніби не помічає як сусідка по кімнаті час від часу на нього задивляється.

О 23-й годині комендант вимкнув світло в коридорах, виходити з гуртожитку було заборонено. Сусідка по кімнаті відвернулась, з головою вкрилась ковдрою та мабуть вже спала. Ганна вимкнула світло в кімнаті та лягла з коханим у ліжко. Саме ліжко було розраховане на одну людину, тому дівчина лягла біля стінки спиною до хлопця, а Сашко ліг на бік та обійняв кохану. Ноги хлопця не поміщались на ліжку, а залізна сітка прогнулась ледь не до підлоги. За стінкою було чутно як у сісідній кімнаті тихо грає музика та дзвенять скляні пляшки. Сашко написав мамі СМС: «Буду під ранок. Все добре. Цілую, надобраніч», і поклав телефон на підлогу.

Ганна вже дрімала, натомість Сашко не міг заснути бо спина та руки німіли і здавалось що ось-ось – і впаде з ліжка. Хлопець обійняв кохану так щоб рукою тримати її за груди. Дівчина прокинулась від обережних поцілунків коханого в шию та плече. Його рука пестила груди дівчини, і хлопець так міцно до неї притулився, що Ганна почала відчувати сідницями член коханого. «Саш, что ты делаешь со мной?» - прошепотіла дівчина, натомість Сашко не зупинявся, і Ганна почала викручуватись від збудження та дихати частіше. Дівчина рукою намацала член коханого. ЇЇ холодні пальці обережно залізли під нижню білизну: Сашко відчував холод та ніжність долоні коханої, вона – теплоту тіла хлопця та кожен удар серця. Дівчина легенько стиснула член, і від бажання, що переповнювало всі межі, Сашко стискав її груди під майкою та нюхав волосся. Обоє намагались бути обережними, але старе ліжко своїм скрипом видавало закоханих. Сусідка по кімнаті почула забави молодих, перевернулась на інший бік зі скрипінням свого ліжка та три рази демонстративно покашляла. Ганна зупинилась, Сашко – ні. Дівчина своєю рукою прибрала руку коханого з грудей та тихенько прошепотіла:

- Саш, понимаю, но… Не сдесь… Пожалуйста.

- Люблю тебя, - прошепотів Сашко у відповідь.

- И я тебя.

Закоханим довелося припинити свої пустощі. Сашко притиснувся до тіла коханої, поклавши руку на талію та тримаючи її долоню у своїй, поцілував в плече, поправив майку і заховав голову в волося дівчини. Ганна ще декілька хвилин відчувала як член хлопця впирався у її сідниці, і сама дуже хотіла того бажанного гріху, але ж було соромно через сусідку, яка все чула та могла швидко рознести інформацію по гуртожитку. У такій позі Сашко швидко заснув немов немовля біля мами, натомість Ганна відчувала себе дискомфортно через мокру нижню білизну після шалених пустощів, та ще й місяць почав світити крізь штори, і в кімнаті стало видно ніби вдень.

О сьомій ранку задзвенів будильник у сусідки по кімнаті. Вона встала з ліжка, поглянула на сплячих Ганну та Сашка, посміхнулась з певною заздрісттю в очах та пішла на кухню, сказавши. Невідомо як, але закохані зуміли більш-менш комфортно лягти: Сашко лежав на спині, а Ганна – у нього на плечі, поклавши ліку руку на плече коханого. Права рука Сашка лежала на талії дівчини. Ганна майже повністю була вкрита ковдрою, Сашко – тільки ноги. Ранкове сонце вже світило у вікно, з вулиці було чутно гуркіт машин та трамваю. Сусідка по кімнаті повернулась з кашкою ароматної кави, ще раз поглянула на сплячих молодих, відкрила вікно, зробила декілька ковтків кави та почала їх будити:

- Эй, вы, сони, просыпайтесь. На занятия опоздаете. Я уже скоро буду уходить.

Ганна та Сашко прокинулись, і перше що вони побачили – сонні але такі милі очі одне одного. Ганна під супровід скрипіння ліжка майже повністю лягла на хлопця та ніжно поцілувала його вуста, а Сашко прибрав волосся, що закривало дівчині обличчя. Сусідка по кімнаті пішла на кухню, тому наші закохані почали швидко одягатись.

- Это Наташка виновата. Могда б и притвориться что крепко спит! Саш, прости. У нас всё будет, обязательно. Я, наверное, ещё сама не готова. Потерпи немного. Ты же любишь меня?

- Не люблю!.. Обожаю!..

- И я тебя, милый мой! – Ганна та Сашко ілувались біля вікна, доки в кімнату не зайшла дівчина, через що вони швидко припинили ніжності та продовжили одягатись.

- Доброе утро. Как вам спалось вдвоём на этой маленькой кроватке? – запитала Наталка, намагаючись стримувати посмішку.

- Немножко неудобно, но врое выспались, - відповів Сашко.

- А я как только лягла, так крепко уснула, пока будильник не прозвенел.

- Саш, а как же ты теперь в школу попадёшь? – запитала Ганна і почала розчесувати волосся.

- А никак. Бери листочек, ручку и пиши записку на имя классного руководителя от лица моей мамы типа я заболел. Завтра принесу в школу – и никаких проблем. Всё равно автобус с Трудовской уже уехал в 6:30, так что пока доеду через Марьинку… Хотя, стоп! Я успею тебя проводить на пары и сесть та трамвай, доехать до Рутченково. В 8:30 как раз будет электричка. Мама всё разно сегодня в дневную смену и ничего не узнает.

Ганна написала записку в школу пыд диктовку Сашка, швидко застелила постіль, взяла рюкзак і пішла першою. Сашко пішов слідом через п’ять хвилин, змішавшись з натовпом інших студентів так щоб комендант не помітив «чужинця». Ганна чекала його на лавочці та фарбувала губи. Через брак часу вони навіть не встигли поснідати, тому Сашко купив коханій в ларьку біля трамвайної зупинки булочку, плитку молочного шоколаду та маленьку пляшку коли. Прощальний поцілунок і Ганна, злившись з потоком студентів, зайшла до приміщення технікуму, а Сашко почекав три хвилини на зупинці, купивши свіжий буханець та сів до старого трамваю. В середині не було багато пасажирів, а на наступній зупинці зайшов чоловік у брудному одязі, з гітарою та пакетом для грошей в руках, і почав співати. Через одну зупинку Сашко вийшов з трамваю, пішохідним мостом перейшов через залізничні колії. У касі вокзалу на 2 гривні й 65 копішок купив квиток до Вуглика і ще двадцять хвилин чекав електричку, що за повідомленням з гучномовця мала затриматись приблизно на десять хвилин. По сусіднім коліям проїжджали товарні та пасажирські потяги, а на другій колії чекав на відправлення пасажирський потяг «Москва – Маріуполь». Після того як цей потяг від’їхав, на другу колію прибула електричка, яку чекав Сашко.

З елекрички вийшло декілька десятків пасажирів, приблизно стільки й зайшло. Вагони були майже порожніми, оскільки в цей час більшість їхали саме до обласного центру, а не навпаки. Здебільшого у вагоні були люди пенсійного віку з величезними сумками та відрами, а також дачники з садовим інструментом. По вагону пройшло декілька торговців з газетами, кукурудзяними паличками та різними побутовими дрібничками. Перед наступною зупинкою «четвертий кілометр» до вагону зайшла контролер, оглянула пасажірів, перевірила у деяких з них білети, і пішла далі. На цій дільниці колії були не новими, тому електричка їхала не швидко, лише на окремих ділянках розганяючись приблизно до 80-и км/год. Тому у пасажирів є можливість спокійно милуватись красою природи: посадки та поля біля залізниці вже були розфарбованні осінню в яскраві кольори. На териконах дерева також були одягнені у яскраве вбрання, а на городах та дачних ділянках люди завершували збір врожаю. У полі перед Вугликом працівники сільського господарства на одній ділянці збирали врожай соняшнику, на іншій – тривала посівна озимих сортів пшениці. Всю дорогу Сашко слухав музику з плеєра та дивився у вікно, притуливши голову до скла.

Електричка почала поступово пригальмовувати, проїжджаючи околицею Вуглик, машиніст подав сигнал. У вікно Сашко бачив як у його рідній школі на стадіони проходить урок фізкультури. Електричка зупинилась, двері відкрились, і Сашко та декілька десятків пасажирів вийшли, натомість до вагонів зайшло лише троє. Хтось з пасажирів пішов до таксистів, хтось – на зупинку щоб доїхати до Новоульянівки, а більшість пішли єдиною дорогою до селища. Чергова по станції підняла прапорець, двері зачинились, і електричка повільно почала рух далі до наступної станції. За сотню метрів від станції Сашка наздогнав повненький чоловік приблизно 50-и років з великою клытчатою сумкою в руках та привітався:

- Привет. Тебя ж Саша зовут?

- А меня – дядя Толя. Я живу на соседней от тебя улице в шестом доме. Смотрю ты на Рутченково сел. Ты там учишься?

- Ну, можна й так сказати.

- Я знаю тебя давно. Ты хороший, умный, трудолюбивый парень, маме всегда помогаешь. Молодец! Я вот слышал что вроде нашу школу закрывают…

- Ну це зрозуміло що її скоро закриють. Дітей немає, в класах по п’ять-шість дітей. Загалом у школі залишилось наче як 47 учнів.

- Да, печально всё. Это же каждый день надо учить уроки, каждый день учителя будут спрашивать. В моём класе было 29 человек, поэтому бывало что спрашивали раз в неделю. А почему, если не секрет, ваш клас решил разбежаться?

- А що у цій школі робити? Нас таких хто вирішив йти у десятий клас замість технікуму лише двоє – я та ще одна дівчина. Тут оцінки занижують, майже всі вчителі пенсіонери.

- А, так ты где-то в другую школу перевёлся?

- До Новоульянівки.

- Ну и молодец! Нечого тут делать на посёлке. Закончишь школу, будешь где-то дальше учиться, работать, не вздумай возвращаться сюда. Это гнилое место. Я вот уже более тридцати лет тут живу, и меня просто тошнит от посёлка. Тут всё осталось на уровне союза.

- Ну що, при союзі було погано? Мені завжди розповідали що все будувалось, була робота, давали безкоштовно житло…

- Мало ли что рассказывают… Моё детство прошло сдесь, затем у жил в Ростове, где окончил иститут, женился. Но супруга уговорила вернуться на малую родину. И вот теперь супруги нет, а я сам живу в этом старом бараке, где нет никаких условий. Вот дай Бог накоплю денег и куплю себе хотя бы комнату в общежитии в Донецке. Вот ты представь себе: тогда школы сдесь не было, и мы ходили пешком в райцентр целых пять километров в одну сторону в любую погоду. Вроде бы родители работали на шахте: папа – проходчиком, мама – ламповщицей, и зарабатывали, но вот только купить на те деньги просто нечего было. Эта дуратская неудобная школьная форма, «деревяные» ботинки, рюкзак… Одежду покупали на десять размеров больше чтобы можно было ходить в ней едва ли не десять лет, потому что достать новую было очень сложно. Девочки часто одевались как мальчики, а мальчики – в одежду девочек потому что опять же эту одежду ещё попробуй где-нибудь купить. Классы были переполнены, учились в две смены. Ты вот сам посморти на наш посёлок. Да ведь он был построен только с целью содержания рабочей силы: ни парка, ни детских площадок, бараки и двухъэтажки 50-х годов. Ну, был тогла овощной магазин, продуктовый, где вечно ничего не было, книжный, хлебный, ну и, конечно же, пивбар. Тут всё построено таким образом, чтобы рабочее быдло, отработак смену в шахте, приходилов своё убогое жилище, покушало, випило и больше ни о чём не думало. Согласен, после того как люди жили в землянках, барак казался хорошим жильём. Ты представь себе что в одной комнате могло жить несколько молодых семей, и при том ещё и детей умудрялись рожать. Ни воды, ни канализации, несколько бараков ходят в один общественный туалет, где дырки в полу даже не разделены перегородками. А мы, детвора, лазим в этих мусорниках, вокруг грязь и вонь. Но ведь мы гордились тем что полетели в космос! Эх, какая всё таки хорошая страна была: мы гордились первым космонавтом, и при этом ходили в сортир без дверей и перегородок, подтирались газетой «Правда» и подмывались в тазиках. Тем кто работал на шахте было проще – они купались в шахтной бане после рабочей смены.

- Нам вчителі в школі часто розповідали про те як вони добре жили при «союзі», що все було, і шофери навіть бензин вилавали в посадках бо його було в надлишку. І їли все що хотіли, і їжа була смачною та натуральною, і робота була, і навчання безкоштовним.

- Мда, я не удивлён что вам в школе это рассказывали. Хорошо они жили потому что им так говорили по телевизору, плохих новостей не было. Говорят что это хорошо – сливать бензин на землю? Вот нам в школе рассказывали что природные ресурсы неизчерпаемы, привавали вот такое халатное отношение ко всему, и в итоге что мы оставили новому поколению? Закрытые шахты и заводы, и множество вот таких депресивных городов и посёлков как наш. Наш посёлок – это как тюрьма для содержания рабочей силы как скота. А ели они не всё что хотели, а всё что могли «достать». А вкусной еда была потому что она была в дефеците, как и всё остальное. Вот ты, наверное, предпочтёш шоколадные конфеты вместо дешёвых карамельных, правильно?

- Так, звичайно.

- А если ты целый год не будешь вообще есть конфеты, то тебе будут все казаться вкусными. Всегда то чего нет кажеться вкусным. Кому-то красная икра стоит поперёк горла, а мы б с тобой её ели за обе щёки. Работа была у всех, согласен, вот только часто ты не мог сам выбрать то что хочешь. Более того, кто не работал, того наказывали за тунеятство. Я с армии вернулся, решил отдохнуть и навести дома порядок, но через неделю уже пришёл участковый и партторг и давай орать на меня мол почему я до сих пор не нигде не работаю. Вот и пошёл на шахту с высшим образованием, а подняться выше горного мастера не смог потому что не имел «блата». Ну и что я имею в итоге? Запыление легких

- Кажуть що вся освіта була безкоштовною. Ми в школі постійно за щось платили: фонд класу, фонд школи, на Червоний хрест, за користування підручниками. Моя дівчина навчається в технікумі на економіста і платить за семестр дві з половиною тисячі гривень.

- То что всё было бесплатным – понятие относительное. За всё было заплачено ранее милионами жизней, которые загубила эта проклятая советская власть. Представь себе что если бы я раньше это сказал – то уже давно сидел бы в тюрьме. Всё делалось адским человеческим трудом. Моя мама работала в колхозе и заработала пенсию аж целых шесть рублей! Вот тебе и почему всё было бесплатным. Во поинтересуйся у бабушек и дедушек хорошо ли им и их родителям жилось в период с 20-х по 70-е годы и в конце 80-х.

- Мій дід сидів у в'язниці за дві жмені проса і про совєтську владу взагалі ніколи нічого не казав.

- Не говорил потому что боялся, и страх был такой сильный, что до сих пор сопровождает человека. Система умела ломать людей и делать из них инструмент для воплощения своих идей. Я вообще слышал в советской росии даже практиковались «шведские семьи» - то есть живут несколько мужчин и женщин вместе, и кто от кого родил – неизвестно. Разрушались церкви, и создавалась новая религия – вера в партию и её курс. И не верь тем кто коворит что их молодость была лучше вашей! Ничего хорошего не было. Молодёжь гоняли на сборы урожая, на фермы, фабрики. Никакой личной жизни не было тогда. Я вот сейчас смотрю на вас, современную молодёжь, и радуюсь тому что вы имеете хоть какую-то свободу. Ты сам взгляни как девушки сейчас одеваются! Это же просто заглядение. Да, у нас была работа и деньги могли зарабатывать. Каждый гражданин мог откладывать деньги, храня их в зберегательной книжке. Но эта возможность была только благодаря тому что эти день попросто не было на что тратить. И где сейчас те деньги, которые люди десятилетиями откладывали, рарабатывая адским трудом по шесть дней в неделю? Я вижу в тебе потенциал. Ты умный, образованый и свободный молодой человек. Никого не слушай, кроме себя – и сможешь добиться успехов во всех делах. Но одно хочу сказать: в нашей стране люди будут жить хорошо, цивилизовано, зажиточно как в Европе, но не скоро. Пока мы не покончим с совком в своих головах, до тех пор и будем жить так как живут в нашем посёлке: без водоснабжения, тепла, канализации и думать только о том как бы набить своё чрево колбасой и пломбиром. Для того чтобы убить совок необходимо несколько поколений людей, которые будут думать головой а не желудком, и говорить что «я сам должен добиваться» вместо того чтобы всю жизнь сидеть у разбитого корыта и говорить что «мне все обязаны».

- Дякую вам за розмову, мені час йти до дому, - Сашко зупинився біля будинку культури.

- И тебе всего хорошего. Будь здоров!

- До побачення.

Співрозмовник потиснув Сашкові руку та пішов прямо, натомість Сашко повернув праворуч, де грунтовою стежиною поруч з клубом перейшов на свою вулицю, де побачив як на лавочці сидить сусід Віктор та курить свої смердючі самокрутки. Щоб ніхто не побачив що Сашко прогулює уроки, хлопець вирішив звернути на наступну крайню вулицю, і через неї з іншою строни зайти на свою вулицю щоб сусід, сидячи спиною до нього, не побачив як наш гуляка крадеться до калітки. Через п’ять хвилин Сашко вже був вдома, успішно реалізувавши свій план. Вдома він приготував собі яєчню, і після сніданку ліг спати, написавши коханій смс: «Я дома. Всё хорошо. Покушал и ложусь спать. Целую, люблю, скучаю».

Сашко та Ганна бачились майже на всіх вихідних, інколи й ходили на дискотеку. Новий рік також зустріли разом. Сварок майже не було, але двічі їхні відносини були близькими до того щоб завершитись. А виною тому були: недовіра, недоговорювання та люди, які завжди донесуть правду, але трохи викревлену.

Перший випадок стався вже під час осінніх канікул, яких у Ганни як у студентки вже не було. Колишній однокласник Артем захворів, і тому був вдома, і вирішив запросити вгості Сашка щоб просто посидіти в альтанці та потеревенити. Взагалі Сашко дружив з Артемом ще з п’ятого класу, коли вони разом сиділи за одною партою. Артем мав застуду, але від трьох пляшок пива не відмовився. За розмовами на різні теми, Артем пробовтався що на позаминулому тижні він з двома одногрупниками приїздили на Текстильщік, де Ганна та дві дівчини разом гуляли ввечері, посиділи в піцерії, потім заходили до дівчат в гуртожиток. Лють та образа переповнювали Сашка, але він не видавав цього. Посиділи, поспілкувались, та й розійшлись. Але коли на вихідних Ганна приїхала додому, то Сашко вирішив запитати чому дівчина нічого йому про це не розповідала. Ганна спочатку була розгубленою, але потім почала брати ініціативу в свої руки й почала випитувати хто міг Сашкові про це розповісти. Сашко не сказав від кого отримав цю інформацію. Дівчина розсердилась на Сашка, сказала що він не має права її контролювати, після чого зі сльозами на очах попросила хлопця піти. Сашко був дуже засмучений, адже пріорітетом у відносинах вважав саме довіру. Він одягнув куртку, накинув на голову капюшок та пішов до дому під акомпонимент сильної зливи, після чого занедужав і понад тиждень провів в ліжку з температурою, кашлем та іншими негативними наслідками переохолодження. Дипресія та повне спустошення негативно впливали на процес видужання. За цей час Ганна йому ніразу не зателефонула та не написала, ба більше – видалила з соцмереж всі спільні фотографії. Натомість однокласниця Настя двічі телефонувала Сашкові щоб поцікавитись його самопочуттям, розказати новини зі шкільного життя та в тезах матеріал, який саме вивчали на уроках.

Після видужання та повернення до навчального процесу, Сашко виглядав змученим та блідим, у хлопця була апатія до всього. Помирились вже наприкінці грудня. У передостаній день навчального симестру Сашко вирішив подзвонити Ганні щоб поговорити. Дівчина швидко взяла слухавку, але не одразу зрозуміла хто їй телефонує. У слухавку було чутно різні веселі голоси та музику. Ганна сказала що то вони з подружками зібрались на чай в кімнаті щоб відзначити закриття сесії, але Сашкові здалось ніби чув голоси хлопців. Ганна швидко вийшла на кухню щоб порозмовляти в тиші: Сашко попросив пробачення, запропонував наступного дня її зустріти з електрички, а Ганна майже весь час плакала в слухавку і також попросила пробачення через те що пішла гуляти, нічого не сказавши коханому. Наступного дня Сашко зустрів кохану з вечірньої електрички, подарувавши їй плюшевого ведмедя з краваткою у вигляді білого сердечка та плитку молочного шоколаду. Новорічні свята вони провели разом, декілька разів Сашко приїздив до коханої щоб разом погуляти вулицями зимового міста.

Зима швидко пролетіла. Саме цієї зими відбувались вибори Президента України, на яких у другому турі перемогу отримав Віктор Янукович. Весна була раньою, впевнене тепло прийшло вже в середині квітня. Після уроків Сашко та Настя стояли на зупинці в надії що хтось їх підвезе. По дорозі дуже мало їздило машин, тому вони вирішили йти додому пішки, оскільки до наступного автобуса залишалось більше години. Було дуже спеконто, дув сильний вітер, і з півдня стрімко почали насуватись страшні темні хмари, час від часу в степу била блискавиця.

Йти назад вже не було сенсу, тому йшли швидко щоб встигнути до дощу дійти до Вуглика. Але вітер посилювався, хмари закрили сонце, вітер став слабшим, і з неба почав накрапати дощик. Через хвилину дрібний дощ перейшов у зливу. До Вуглика залишалось пройти приблизно пів кілометри вздовж старого саду, але Сашко запропонував перечекати в невеличкій посадці, де як раз стара похинена обрикоса могла слугувати непоганим укриттям від дощу. Хлопець бачив що за селом вже розвидняється, і це значить що дощ має скоро припинитись. Одяг вже був прохи мокрим, але буквально за декілька секунд до початку сильної зливи діти встигли заховатись під деревом.

Дощ був холодним, і навіть упродовж декількох секунд йшов град, але під щільною кроною обрикоси було сухо, лише поодинокі краплини падали з верхніх гілок. Вітер був хоч і не сильним, але холодним. Сашко дістав з рюкзака парасольку, оскільки коли вітер був сильним, вона не допомогла би, або й взагалі зламалась. Він тримав парасолю так щоб вона накривала обох. Під час дощу стало прохолодно, навіть пар з рота йшов під час дихання. Дівчина була легко одягненою, і одяг був мокрим. Сашко зняв свою пайту та запропонував Насті її одягнути щоб зігрітись. Дівчина погодилась і швидко накинула на себе пайту та зжалась ніби кошеня. Сашко тримав парасолю та дивився у поле, яке раділо дощу: трава стала зеленішою, дикі квіти ще красивішими, а озима пшениця пила воду та ніби на очах тягнулась до сонечка, що вже вийшло з-за хмар, хоча дощ продовжував йти.

- Саш, ты не замёрз? - зипитала Настя.

- Все добре, я люблю прохолоду. Грійся, бо застудишся.

Дівчина була Сашкові по плечі, і тому вона постійно дивилась на нього знизу, натомість хлопець постійно відвертав від неї очі ніби не помічаючи, намагався уникати зорового контакту. Дощ почав пробиватись крізь гілки дерева, і Настя, окутавшись пайтою хлопця, почала тулитись до нього. Дівчина тряслась від холоду ніби мале цуценя, натомість Сашко стояв ніби скеля та без жодних емоцій дивився в поле. Дівчина притулилась, а Сашко машинально обійняв її за плече. Настя притулала голову до грудей хлопця та грілась, натомість Сашко зніяковів, але й не міг відштовхнути бідолашну дівчину.

Навідміну від високої світловолосої Ганни, що була ростом така як Сашко, Настя була значно нижче хлопця і мала чорне волосся середньої довжини. Дівчина не була повною, проте й не худою, і основною родзинкою краси Насті були її круглі рожеві щічки. Але зараз її щоки від холоду були наче як сині. Натомість Сашко як завжди в неординарних ситуаціях червонів ніби рак, що вариться в окропі. І хоч Сашко стояв спокійно ніби впоканий, але ж щоки червоніли, очі «бігали» по сторонам.

Дівчина притулилась до нього ніби до рідного, і Сашко теж відчував теплоту її тіла. Сонце вже пригрівало, за Новоульянівкою, яку було чудово видно з бугра, з’явилась подвійна веселка, в полі почали літати ластівки. Ще п’ять хвилин, і дощ має скінчитись. Грім перідично гуркотів, але вже дуже далеко, і саму дощову хмару відносило в сторону Донецька. Настя випадково (або не випадково) долонею доторкнулась до руки Сашка, і хлопець відчув що її долоня така холодна ніби шматок льоду. Він взяв її долону та почав терти своєю щоб зігріти. Настя дивилась на нього закоханим поглядом, натомість Сашко забрав руки та почав дивитись по сторонам чекаючи закінчення дощу. Настя почала до нього ще сильніше тулитись, і в певний момент поцілувала Сашка. Хлопець був спантеличений, очі ще швидше «бігали» по сторонам. Настя обійняла Сашка за шию холодними руками та почала цілувати, і хлопець мабуть від шоку почав цілувати у відповідь. Він запустив свою руку під пайту та тримав Настю за талію, але через декілька секунд відштовнув дівчину:

- Вибач, але ні! – Сашко був сердитим, схопив рюкзак та почав йти через поле.

- Саша, это ты меня прости. Я не знаю как это сказать… Не знаю что на меня нашло… Я всегда хотела сказать… Ладно, прости меня…

- Нічого, забудь! Пішли додому, дощ вже закінчився.

Трава була мокрою, і звуття та штани в обох швидко стали мокрими та брудними. Через декілька хвилин дійшли до Вуглика, звуття помили в першій калюжі на асфальті та пішли далі, де на перехресті розійшлись. Вдома Сашко зняв з себе брудний та мокрий одяг, переодягнувся та ліг відпочивати, гріючись під теплою ковдрою. Лише згодом він зрозумів що забув у Насті забрати пайту, але дзвонити дівчині не став.

Настя прийшла до дому, зняла Сашкову пайту, завдяки якій не земерзла. Пайта була зверху мокрою, тому дівчина її випрала вручну та повісила сушитись, а ввечері випрасувала, і в цей час постійно думала про свій вчинок: «Ну и дура я! Зачем я это сделала? Жалеть уже поздно, может так и надо было? Саша счастлив, у него есть любимая девушка. Она красивая, умная, не то что я… Он и раньше меня не замечал, а теперь уж подавно. Может, надо было рассказать о моих чувствах? Хотя, кому они надо? Лучше пусть никто не знает, даже мама. Может, со временем всё проёдет. А может и когда-то Саша будет моим парнем… Я бы с ним всегда быда рядом. Он красивый, надёжный и взрослый не по годам. За ним любая будет как за каменной стеной. Думаю их любовь долго не продлиться. Аня самовлюблённая и подлая; выучиться и бросит его. Саша – наоборот: добрый, отзывчивый, спокойный, заботливый. Он мой идеал. Всё таки правильно что поцеловала, теперь точно не буду жалеть что ничего не сдалала».

Ввечері Настя повісила пайту Сашка на стільчику біля письмового столу щоб зранку коли збиратиметься до школи, не забути її взяти з собою. Дівчина перед сном довго дивилась на пайту та дмала про Сашка, уявляла як вони разом проводять час, гуляючи вулицями рідного селища, танцюють в обіймах одне одного повільний танець на дискотеці. Настя засинала з думками про Сашка, на дущі було тепло та спокійно. Наступного дня Настя як завжди раніше прийшла на зупинку, і коли слідом прийшов Сашко, дівчина віддала йому пайту. Настя намагалась посміхатись, але відводила очі в сторону та трохи заїкалась від хвилювання:

- Доброе утро. Я вчера забыла тебе отдать пайту.

- Привіт. Нічого страшного

- Пайта немного вымазалась и была мокрой. Я её постирала и погладила. Держи, и ещё раз спасибо тебе.

- Я б і сам міг випрати пайту, але дякую. Вибач, будь ласка, що вчора накричав на тебе. Зрозумій, я кохаю свою дівчину та не хочу проблем. На, тримай, це тобі, - Сашко забрав пайту, яку Настя випрасувала та охайно поклала до пакета, і пригостив дівчину батончиком «Снікерс».

- Ух ты! Спасибо, это же моя любимая вкусняшка.

Обоє сіли до маршрутки та поїхали. Але після вчорашньої події у Сашка були проблеми: хтось з сусідів побачив як Настя та Сашко повертаються додому мокрі, та ще й дівчина була в його пайті. У свою чергу люди передали цю інформацію мамі Ганна, а вона вже – донці. Ганна одразу подзвонила Сашкові та влаштувала скандал. Хлопець пояснював що вони просто попали під дощ, промокли, і він віддав Насті пайту бо вона була легко одягнена та могла застудитись. Дівчина образилась, кинула слухавку і не відповідала на дзвінки та повідомлення, і Сашко їй більше не дзвонив.

На вихідних Сашко пішов на дискотеку. Він зайшов в гості до Артема, куди згодом прийшли ще двоє хлопців. Вони посиділи в альтанці, випили багато пива з рибою та сухариками в альтанці, а потім о восьмій вечора пішки пішли до Новоульянівки. По дорозі інколи іздили машини та мотоцикли, і водії сигналили компанії хлопців. То їхали на дискотеку знайомі, один навіть зупинився щоб когось з хлопців підвести, але ніхто не захотів відірватись від компанії, це було б неправильно. Дорогою хлопці продовжували пити пиво, жартувати та розмовляти на різні теми. Сашко намагався бути як всі радісним та веселим, але все одно було видно що хлопець знаходиться в пригніченому стані.

В центрі села вже гуляла молодь, а в клубі грала музика. До початку дискотеки ще залишалось майже пів години, і хлопці пішли до магазину, біля якого стояло декілька пластикових столиків зі стільчиками. У тому магазині здебільшого продавались спиртні напої, а також розливне пиво. За одним із столиків відпочивала компанія з трьох дівчат та двох хлопців. Підійшли, привітались та об’єнались в одну велику компанію.

З початком дистокети село окутала темпява, і в центрі вирувало нічне життя: багато молоді гуляло біля клуба, магазину та кафе, їздили машини, мопеди, а хтось приїздив на велосипеді. У клубі вже гучно грала запальна музика, молодь з пивом та насінням потроху заходила до середини переважно невеликими компаніями. Наша компанія досі сиділа біля магазину, плювали насіння та пили дешеве розливне пиво. Одна з дівчат запитала Сашка:

- А ти чого такий сумний? Щось сталось?

- Та нічого особливого, просто замислився, - Сашко намагався посміхатись, але не виходило.

- Друже, я бачу тобі треба розвіятись. Значить так, хлопці, зараз допиваємо пивко йдемо, беремо ще по пляшці та йдемо танцювати і мутити з дівчатами. Завтра ж знову дискотека на дев’яту вечора, тому зустрічаємо о восьмій на кафе у Івановича. А перед цим їдемо на катеринівську плотину раків ловити! Колян забере всіх на машині. Дівчата, не забудьте купальники і подружок, - один з місцевих хлопців запропонував план відпочинку, і вся компанія його радісно підтримала.

- Девочки, вот купальники можете и забыть, мы не будем против, - Артем загравав до однієї з дівчат, обійнявши її за плечі.

- Ми такі що запросто можемо забути купальники! – дівчина у відповідь тулилась до Артема.

- Після дистотеки йдемо до баби Зої по самогон, а потім на криничку на погорб зустрічати світанок. Я візьму з собою гітару, буде весело. Кого мамка не відпустить – не приходьте!

- Гей, молодь, а нас з собою візьмете на криничку? – за сусіднім столом відпочивала компанія з трьох жінок приблизно тридцяти п’яти років.

- Вас? Та легко!

- Оооо, не боїтесь що ми вас поганому навчимо?

- Ми не лякливі.

- Ох і молодь зараз пішла! Ну, добре, якщо ви не жартуєте, то ми з вами. Лєнка он на минулому тижні тамадою була на весіллі у Тараненків, так що ми вам покажемо «олд скул».

Жіночки були на підпитку, як і наша компанія. Всі дружно встали з-за столів, взяли ще по плашці пивка, жінки та дівчата купили по пляшці солодкого слабоалкогольного напою, і всі дружно п’яною походкою пішли на дискотеку. Загалом їх було: п’ятеро хлопців, двоє дівчат та троє жінок. В середині клубу вже було багатолюдно, а також молодь відпочивала біля клубу, на лавочках та в парку. Грала весела музика, в залі було душно, воняло сирістю та перегаром. До кінці дискотеки всі весело танцювали, натомість Сашко здебільшого стояв біля вікна, пив пиво, плював насіння та час від часу дивився в телефон.

Останьою піснею на дискотеці традиційно був «медляк». Симпатична білява дівчина невисокого зросту в джинсовій куртці підійшла до Сашка та запропонувала потанцювати, але хлопець відмовився та піщов на вулицю, де на лавочці чекав інших. Після завершення дискотеки молодь як завжди не поспішала додому. Наша велика компанія зібралась біля лавочки, і потім пішли через парк на нижню вулицю. Через десять хвилин прийшли до хати баби Зої, що знаходилась недалеко від парку, скинулись грошима та один з хлопців подзвонив у дзвінок. У дворі сабака розравався, у сараї прокинулись качки. Нарешті у вікні хати засвітилось світло, бабуся вийшла на подвір’я та повідомила сумну новину: самогон ввечері закінчився, забрали останій бутиль.

- Дякую, бабусю! Ми завтра після обіду прийдемо. Так, що будемо робити?

- Ну а що нам залишається роботи? Ідемо до Бороди, у нього має бути самогон.

Пішли далі вулицею, а потім повернули у провулок, де на вуглу була невеличка хата, а на залізних воротах крейдою було написано: «чермет – 0,8 грн; мідь – 75 грн; латунь – 11 грн; алюміній – 5,50 грн». Постукали у ворота, у дворі загорілось світло, загавкали собаки і через ворота грубий чоловічий голос запитав: «Шо вам нада?»

- Дядь Вань, нам би літрушечку. Зробите?

- Тара є?

- Немає.

- На вас усіх пляшок не напасешся! Добре, чекайте.

Через п’ять хвилин до молоді вийшла жіночка у халаті та дала півторалітрову пляшку з трохи мутнуватою рідиною. У пляшці було налито трохи більше половини. Дорогою один з хлопців швидко заскочив додому, і повернувся тримаючи в руках трьохлітровий бутильок компоту та одноразові стаканчики. Потім він ще на хвилину заскочив у дівр, і вийшов вже з гітарою в руках. Взяли «пальне» та запивон і пішли на нижню улицю, де біля парку звернули ліворуч та пішли на луки, перейшли через дерев’яний місточок, і далі повз криничку до невеличкого пагорбу. Небо було зоряним, ніч – тихою, лише собаки де не де гавкали. Село спало, і рідко в якій хаті можна було побачити світло. Жіночки почали співати: «Видели ночь, гуляли всю ночь до утра…», і через їхні співи почали гавкати собаки. Сіли на верху пагорба, де майже не було трави. Хтось згадав що банку з компотом не відкриєш без спеціальної відкривашки, і один з хлопців розкладним ножиком пробив кришку. Кожному в стаканчик налили самогону та компоту, випили. Самогон був гірким з характерним присмаком та пахнув мёятою, яку додавали щоб перебити сморід, але все одно продовжували пити. Всі вже були п’яними, жінки взагалі почали клеїтись до пацанів. Повненька чорнява жіночка почала тулитись до Сашка, що нарешті повеселішав. Вона почала щось шепотіти йому на вухо, а потім притуснула голову хлопця до своїх великих грудей, які спокусливо виглядали з-під плаття. Артем взагалі разом з високою світловолосою жінкою відійшов «у справах» в сторону річки, де їх не було видно, і повернулись в обіймах одне одного приблизно через десять хвилин. Артем був веселим, жіночка поправляла на собі одяг та зав’язувала волосся.

Один з хлопців перебирав струни на гітарі, всі інші сиділи колом над пляшкою самогону та банкою компоту. Коли випили ще по дві чарки, то всі вже стали дуж п’яними. Сашкові стало погано, і він пішов вниз до криниці щоб випити свіжої води, і та сама чорнява пишна жіночка пішла слідом, наздогнала хлопця, взяла його під руку та шла поруч. Сашко дістав з криниці відро прохолодної води, у якій відзеркалювалось зоряне небо, і почав жадібно пити воду. Жіночка слідом теж випила води, а після неї хлопець щоб прийти до тями на декілька секунд занурив у відро голову, а потім витер обличча футболкою. Жоночка, побачивши на п’яну голову оголений торс, підійшла до хлопця та силою притулила його лице до своїх грудей, а потім рукою почала обережно розтібати ширинку на джинсах Сашка:

- Чого ти такий напружений?

- Не треба! Я не хочу!

- Ну ви тільки погляньте на цього хлопчика! Мене звати Іра, а тебе як, малий красунчику? – шепотіла жінка на вухо, натомість Сашко стояв ніби скеля і не знав що робити.

- Відчепись від мене!

Сашко відштовхнув від себе п’яну жіночку та пішов до річки. Він повернувся до компанії через десять хвилин, а та сама чорнява пишна жіночка Іра вже крутилась біля одного з хлопців. Самогон вже був весь випитий, та й Сашко вже не хотів пити, бо був п’яним. Компанія веселилась, співали пісень і під ранок розпалили невеличке багаття. Опів на четверту годину ночі почало розвиднятись. Стало прохолодно, і багаття як раз довзоляло зігрітись. У лузі співали соловейки, а в посадці за пагорбом прокинулась золуля. На сході сонця небо почало світлішати, біля річки збирався густий туман. На небі зорі почали згасати, залишались світити декілька найяскравіших. Було видно як трасою вище села почали їздили машини. Наша весела компанія вже протверезіла, і вже треба було розходитись.

Погасили багаття, стустились до криниці щоб попити свіжої водички та вмитись, а потім пішли в село через старий дерев’яний місточок. Сонце вже світило на село першими променями, і деякі селяни вже вийшли працювати в городи: хтось поливав розсаду, хтось полов траву, а хтось вже виводив на луки пастись корів. На вулицях було порожньо, а біля клубу та магазинів все було усіяне сміттям після дискотечників. Поки всіх дівчтат провели додому, вже була п’ята година ранку. Сашко з друзями встигли сісти на шахтний автобус, що як раз віз додому гірників з третьої зміни. В автобусі майже всі місця були зайняті: хтось з шахтарів спав, хтось пив пиво, а на задньому четверо грали в карти.

Автобус зупинився на зупинці біля Вуглику. Разом з нашою компанією з автобусу вийшли ще четверо шахтарів, що від втоми ледве тримались на ногах. Робота в шахті є однією з найважчих у світі, а якщо працювати в ніч, то втомлюєшся вдвічі більше. Чоловіки закурили та йшли трохи позаду нашої компанії, розмовляючи про роботу. Біля школи наша компанія розійшлась у різні напрямки. Сашко прийшов до дому, тихенько роздягнувся щоб не розбудити маму, ліг у ліжко та зайшов у соцмережу, де побачив що Ганна зараз онлайн. Хлопець набрався сміливості та написав: «Люблю и скучаю по тебе. Прости если сможешь. Мне тяжело без тебя. Обнимаю». Ганна не прочитавши вийшла з онлайну, і Сашко з телефоном в руках швидко заснув.

Прокинувся Сашко вже опівдні, коли сонечко світило в обличчя крізь штору. Хлопець почував себе так ніби по ньому проїхалось декілька трамваїв, а після цього його тіло ще декілька кілометрів тягали по асфальту. Голова боліла, в роті було сухо та гидко, очі закисли. Мама трохи посварила сина за гульки і наголошувала що у його віці вона не дозволяла собі так довго гуляти:

- Я все розумію, але це вже перебор, розумієш?! Щоб мене оце так батьки відпускали всю ніч лазити… Ти хоч би смску написав що у тебе все добре! Ти ж розумієш що я за тебе хвилююсь? Мало того що гуляєш незрозуміло де та з ким, так ще й приходиш додому з жахливим перегаром! Тобі лише шістнадцять років, а ти вже живеш по-дорослому. Я не проти щоб ти ходив на дискотеку, мав друзів, дівчину, але ж в усьому треба мати міру!

- Добре, мамо, я зрозумів.

- Ні, ти мене, будь ласка, дослухай! Ти з цими гульками взагалі перестав мені та бабусі допомагати! Тобі 16 років, перехідний вік, все зрозуміло. Ось коли я була молодою, то нам можна було вживати алкоголь лише з 21 року, а ти в 16 додому приходиш з перегаром ніби в авкаша зі смітника! Ти гуляєш до світанку, а ми могли гуляти до десятої, а влітку максимум до 11 вечора! Вчителі зі школи приходили чергувати на танці та слідкували за нами. Тоді це називалось не дискотекою, а танцями. Як тільки десята година, Олена Андріїїна – завуч в школі та дружинники нас всіх гонять додому. І не дай, Боже, побачать когось з сигаретою чи спиртним, або того хто гуляє вночі або цілується з хлопцями, то буде біда: зранку в школі на лінійці виставлять, в шкільній газеті напишуть, батьків викличуть до школи, на зборі піонерської організації відчитають… Це зараз ви почуваєтесь вільно і робите що хочете, всім на вас начхати!

- Мамо, досить мені мізки полоскати. Краще скажи як ваше покоління потім в 90-х тусило… Щось ваші дружиники, шкільні газети, лінійки не дуже допомогли.

- Ти як зі мною розмовляєш? Не умнічай, будь ласка. Наслухаєшся тієї дурної музики, а потім філософствуєш тут, малий алкашонок… От що це за музику ви слухаєте зараз? Бум-бум, бах-бах, тиц-тиц – і вся пісня?

- Ти ж знаєш що я не люблю цю попсу та клубняк, але ж під неї можна танцювати. А ось як можна танцювати під оце: «You're a Woman, I'm a Man, уууууууу», або під вічний хіт «Бєлиє рози»? Це ж просто жах, пісні для сну, а не для танців.

- Ну, так я грає пісня, так в ритм повільно й танцювали. Але ж ці пісні вічні, не те що сучасні.

- То зрозуміло. Зараз і на дискотеці теж лунають старі пісні або ремікси на них.

- Синочку, тобі ще вчитись та вчитись, тому задумайся над своєю поведінкою. Ти вже дорослий дядько, я ж не можу тебе бити. Я не проти щоб ти відпочивав, гуляв, ходив на дискотеки, але ж у всьому треба мати міру. Зараз у твоєму житті складний період, коли емоції частіше говорять ніж голова. Знаю що ти добре вмієш планувати всій час, але зараз ти пішов трохи не в ту сторону. Ще рік школи, а далі – інститут. Я не наполягаю на виборі твого шляху. Якщо хочеш – можеш йти навіть до училища, бо зараз робочі руки дуже потрібні, і ти дуже багато чого вмієш робити з чоловічої роботи. Зараз електрики, зварювальники, автослюсарі, штукатурщики дуже добре заробляють, але ж все одно всі йдуть вчитись на менеджерів, юристів, економістів. Всі хочуть бути керівниками і готові зіддавати за навчання великі грощі. Ти куди захочеш, туди й подавай документи.

- Добре, мамо, я вже це чув неодноразово. Я казав що окрім вищої освіти хочу відслужити в армії, тим паче що зараз служба лише рік.

- Ну, роби що хочеш. Синочку, як у тебе справи на любовному фронті. Я просто помітила що ти давно не спілкуєшся з Ганною годинами. У вас щось сталось.

- Трохи посварились. Вона не відповідає на дзвінки. Перед цим у неї стався приступ ревнощів через те що я хожду до школи та додому разом з Настею. Вони давно одна одну не переносять. Я давно Насті подобався, але вона мені – ні.

- То діло ще молоде, тим паче що ви на відстані один від одного. Спробуй ще раз їй подзвонити, або зустрінь з електрички, щоб вона вже нікуди не втекла і поговори з нею. У тебе все ще попереду. Ви ще є діти, тому не зациклюйся на одному. Якщо ви дійсно підходите одне одному, і якщо це дійсно щире кохання, то ви витримаєте всі випробування. Настя теж дуже хороша дівчина, красива, розумна, скромна, працьовита, не гуляє по дискотекам…

- Мамо, я все зрозумів… Можна я просто полежу?

- Добре, лежи. Може тобі мінеральної водички принести або пляшку пивка похмелитись? – мама жартувала, натомість Сашко був злим після прочитаних нотацій.

- Не треба. Я зараз встану та поснідаю. У мене немає похмілля, ми ж вчора так лише трохи пива випили і все.

- Ага, воно й видно. Добре, відпочивай.

Сашко лежав у ліжку та дивився у стелю. Вставати з ліжка не хотілось, але спрага посилювалась, в роті було гидко. Хлопець знайшов у ліжку телефон, з яким в руках засинав, подивився чи Ганна прочитала його повідомлення. Дівчина годину тому була онлайн, прочитала, але нічого не відповіла, тому він вирішив подзвонити з думкою «якщо зараз не відповість, то треба буде змиритись та відпустити». Гудки в телефоні били в серце ніби ніж, і коли вже виклик мав завершитись, дівчина взяла слухавку, але мовчала:

- Алло, доброе утро. Это я. Прости меня если сможешь. Я хочу с тобой поговорить чтобы окончательно расставить все «точки над и». Я много чего хочу тебе сказать и не могу молчать. Мы с тобой действительно разные люди, и я меняюсь ради тебя, и в ответ ничего не прошу, ведь люблю тебя такой какая ты есть. Меня тоже кое-что не устраивает в твоём поведении и характере, я молчал, но раз уж так случилось, я прошу тебя встретиться в любое удобное время. Я хочу с тобой поговорить, возможно в последний раз… Молчишь, ну как хочешь. Это твоё право. Я не могу тебе что-либо навязывать, и тем более свои чувства. Безусловно, ты достойна лучшего, но я стобой всегда был искреним… Мне тяжело говорить, но молчать и страдать ещё сложнее. Молчишь, ладно, тогда пока…

- Я не молчу, я… Я сама не знаю… Недавно проснулась и не ожидала звонка от тебя. Давай вечером на лавочке возле моего дома?

- Окей. Во сколько? – суворо запитав Сашко.

- Давай в девять когда уже начнёт темнеть.

- Хорошо, спасибо.

Сашко поклав слухавку щоб не слухати плач дівчини, ще декілька хвилин полежав у ліжку, а потім встав, поснідав, випив кави на лавочці біля будинку, а згодом поїхав до бабусі щоб допомогти їй потравити колорадських жуків на картоплі та привезти води. Займаючись справами, хлопець був розслабленим та забував про всі проблеми й негаразди. Перед вечірньою зустріччу з Ганною не було жодного хвилювання. «Мені немає чого втрачати, або так або ні та назавжди. Нехай Ганна хвилюється, а мені вже якось все по барабану!» - думав хлопець. Після роботи бабуся запросила онука пообідати. Свіжий борщ з молодої капусти, смажена картопля на салі та салатик з редиски нікого не залишать байдужими. Бабуся собі насипала лише пів тарілки, натомість онукові - ще й добавку. Сашко їв так ніби декілька днів провів без їжі. Жарачий та поживний борщ одразу додав сил та енергії, які забрала вчорашня гулянка на природі.

- Кушай, онучку, будеш мати сили та енергію. Може ще чого смачненького хочеш? У мене є котлети з печінки.

- Ні, бабусю, дякую. Я так наївся, що хочеться впасти та лежати. Від вас як завжди голодним ніхто не повертається.

- Тоді може чаю хочеш з вергунами? Як раз вчора пекла бо знала що приїдеш. А так я взагалі майже не готую собі. Скільки треба старій негодній бабі? Каструльки супу вистачає на тиждень, їсти майже не хочеться. Давно же до Бога хочеться щоб він забрав мене.

- Ні. Вергуни я вже не осилю, наївся так що аж живіт скоро лусне.

- Тоді я покладу в сумочку, вдома з мамою поїсте.

- Добре, дякую. Бабусю, я вже давно хотів у вас спитати про свого батька… Хто він? Ви пронього щось знаєте? Мама категорично не хоче спілкуватись на цю тему, а я завжди хотів знати.

- Я давно чекала від тебе цього питання, але особливої інформації не маю. Мама жила з молодим хлопцем, діло вже йшло до весілля, то того ж скоро ти мав народитись, але що саме пішло не так – не знаю. Мама нас з ним познайомила, і він мені одразу показався якимось «мутним», здавалось що він щось недоговорює, хвилюється, нервує. Але вже через місяць ми його не бачили, мама нічого не казала. Їй було важко самій, ми допомагали чим могли, з самих пелюшок няньчились з тобою, мама у декретиі побула лише декілька місяців і продовжувала працювати. Хоча тоді зарплату не платили, їсти нічого було, виживали за рахунок городу та господарства. Може колись мама тобі все розкаже. Я б на її місці краще б відверто з тобою поговорила. Ти вже дорослий, скоро вивчишся, матимеш роботу, женишся, дасть Бог будуть діточки. Треба щоб ти знав та не повторював чужих помилок! Ти ж як ніхто інший знаєш як воно жити без батька. Тому всьому свій час. У тебе, до речі, вже є дівчина.

- Я вам колись казав вже що є.

- Онучку, я вже іноді забуваю не тільки який сьогодні день, а й навіть як мене звати. Голова вже не працює, буває іду, стану та й намагаюсь згадати куди взагалі я шла та навіщо. Ти вже вибач бабу.

- Ось, бабусю, моя дівчина. Ганною звати. Правда, у нас зараз є певні складнощі, але то все можна виправити.

- Ну, дуже симпатична, але… Не знаю, от щось в ній не так, але не зню що. Тобі видніше, живіть, гуляйте, миріться та намагайтесь не сваритись. Якщо це дійсно твоє, то Бог дасть вам все. Ви ще самі діти, тому тут і говорити немає про що. Хоча ще декілька поколінь тому в такому віці вже женились та народжували дітей. Дівчина, якій було 20-25 років, вважалась старою. Дуже часто різниця у віці була великою. Вважалось нормальним коли дівчині 15 років, а чоловіку – 40 і більше. У нас такого не було. Це було десь там ближче до Кубані, Поволжжя. Мої батьки та дід з бабою женились у віці 15-20 років, і до 30 вже мали по п’ять дітей. Раніше в кожній родині було багато дітей. Нороджували і по 10-15 дітей, а виживало 5-7 дітей. Якщо в родині 2-3 дитини, то вважалось що чоловік та жінка дурять Бога. А зараз вже 2-3 дитини в родині – то вже велика рідкість. Ех, я вже точно не дочекаюсь правнуків, але дуже хочу бачити тебе щасливим. Ти вже й так чимало мав горя. Я завжди молю Господа за всих вас, і на тому світі буду просити Бога за вас.

- Бабусю, що одно про смерть говорите. Ми всі хочемо щоб ви ще жили й жили. Кому ж я буду воду возити? Де я ще зможу поїсти такого смачного борщу?

- Я буду жити рівно стільки, скільки мені Бог відміряв. А ти виростеш і дудеш дбати про свою родину, але й про маму ніколи не забувай!

Допивши чай, Сашко зібрався їхати додому. Бабуся майже всі вергути завернула в газету та поклала до пакету, і як завжди провела онука до дороги та дивилась йому в слід доки Сашко вже не піднявся на пагорб. Бабуся закрила калитку та сіла на лавочці разом з котом біля клумби. Вона опустила голову та про щось думала, кіт лащився та мурчав.

Сашко чекав вечора так ніби збирався йти на розтріл, але іншого виходу не було. Він ретельно продумував план дій та що говорити так щоб достукатись до дівчини та сказати все що накопичилось за останій час. Ввечері хлопець пішов до Ганни о 20:30, одягнувши шорти та футболку і не забув взяти з собою пайту. Він прийшов, сів на лавочці та чекав дівчину, написавши повідомлення що вже на місці. Ганна довго не виходила, Сашко помітно нервував: час від часу діставав телефон, вставав та ходив по колу, футболяв камінчики. Нарешті дівчина вийшла на вулицю та стала біля воріт, опустивши очі до землі ніби мала дитина перед тим як її сваритимуть дорослі. Сашко підйшов, обійняв та поцілував її в щічку, Ганна відвернулась.

- Привет.

- Привет.

- Как ты? – запитав Сашко, намагаючись поглянути в очі Ганни.

- Всё хорошо, даже лучше.

- Понятно…

- Ты что-то хотел мне сказать?

- Да, хотел…

- Так говори быстрее, а то у меня дела?

- Какие у тебя дела?

- Не важно. Тебе разве не всё равно? – Ганна не дивилась Сашкові в очі, тримала руки на поясі та намагалась стримувати сльози, які все одно текли по її щокам.

- Если бы мне было всё равно, я бы не пришёл к тебе, не писал бы и не звонил, - у цей момент серце дівчини почало вириватись з грудей, і вона на мить навіть смикнулась в сторону хлопця, але все ж таки далі продовжувала дивитись в землю, відводячи погляд.

- Хорошо что пришёл.

- Я всё это время думал о нас…

- И даже когда после дискотеки гулял всю ночь на речке?

- И в тот момент особенно… Я до сих пор не могу спать ночью, так как всё время думаю о тебе. Ты именно та самая, о которой я думаю всё время. Ты мне встречалась во сне каждый день. Я не имею права тебя к чему-либо принуждать, просить, давить на жалость. Ты в праве решать сама кем вы в дальнейшем будем друг другу. Ты обиделась из-за простой глупости, недоразумения и злых языков, которые преподнесли информацию совсем иначе нежели то было на самом деле. На дискотеке ко мне подходила девушка чтобы потанцевать, но я ответил ей отказом, так как люблю только тебя и приходил на дискотеку только чтобы хоть немного развеяться. Думал на секунду перестану думать о тебе, но ошибался… Прости, мне очень тяжело говорить это тебе. Я действительно волнуюсь и не знаю как подобрать правильные слова чтобы передать всё то о чём думаю. Я хочу чтобы ты знала как я сильно люблю тебя! Ты моя вселенная, мой космос, моё цунами. Ты моя первая и единственная любовь, и чтобы не случилось, я никогда тебя не забуду. Такие моменты жизни люди помнят всегда, а такие девушки как ты встречаються раз на миллион. Я рад что стал счастливчиком, который смог вытянуть в любви счастливый милионный билет. Я хочу чтобы ты была самой счастливой на свете, и прийму любое твоё решение. Я в принципе и так всё понял: для меня это любовь, а для тебя – игра в любовь. Ноя не обижаюсь, я действительно люблю… Так что прости меня, я был не прав. Наверное, я всё сказал что хотел… Так что пока, я пошёл домой…

Ганна стояла біля двору та з останіх сил стримувалась щоб не ревіти. Сльози самі по собі текли по її щокам та падали на землю, ноги підкошувались, руки тремтіли. Сашко накинув на голову капюшон, поклав руки до кишені, згорбився, розвернувся та пішов до дому, опустивши погляд вниз. Ганна дивилась як хлопець йде і вже не змогла стримати емоції: вона гірко плакала, закривши обличчя долонями. Сльози вже не капали, а буквально текли наче ріка. Дівчина присіла під парканом та плакала, а потім зірвалась з місця та наздогнала Сашка вже за сотню метрів від дому, впала йому на плечі та гірко плакала. Хлопець якось невпевнено обійняв її, а потім поцілував в лоба, поправив волосся та витер сльози хусткою, яку завжди носив з собою. Вони дивились в очі одне одному. Ганна вже не ревіла, але сльози все ще текли по її щокам, і Сашко сам ледь стримувався щоб не заплакати у відповідь. Обоє довго дивились в очі одне одному і все зрозуміли без зайвих слів. Хлопець міцно притиснув кохану до грудей, обіймав та гладив її волосся. Вона виглядала як знесилена риба, яку після тривалого виважування нарешті витягли на берег, і вона тепер здалась на милість переможцю.

- Прости меня, дурочку, - прошепотіла Ганна та знову почала плакати в плече коханого, а Сашко ніжно цілував її щоку.

- И ты меня прости. Я буду самым лучшим для тебя.

- Я никому тебя не отдам. Ты будешь только моим мальчиком!

- А ты только моей девочкой. Самой любимой, самой желанной, единственной и неповторимой. Я скучал по тебе.

- И я… Но эта моя дурацкая гордость. Я обещаю что поменяюсь ради тебя.

Вони ще довго та само стояли та обіймались посеред вулиці майже в повній темряві. Людей на вулиці не було, у вікнах будинків горіло світло або миготів екран телевізора. Несподіванно у Ганни задзвонив телефон. Мама запитала доньку про те де вона знаходиться, оскілька казала що вийде на п’ять хвилин. Дівчина відповіла що гуляє з коханим і буде не скоро. Мами натомість запитала «помирились?». Донька відповіла «Да» і поклала слухавку. Потім вони як завжди майже всю ніч провели на тій самій лавочці та носолоджувались часом, проведеним разом з другою половинкою. І коли вже розійшлись по домам, Ганна одразу ж зайшла до соцмережі та знову завантажила фотографії з Сашком. Настя коли знову побачила спільні фотографії Ганни та Сашка, від розпачі кинула телефон на підлогу та довго плакала в подушку.

Через два тижні знову Сашко та Настя потрапили під дощ коли йшли зі школи на зупинку громадського транспорту. Промокли не сильно тому що встигли забігти до сашкової бабусі. Бабуся одразу нагріла чаю та супу щоб діти зігрілись. Обоє зняли мокрий верхній одяг, і бабуся дала дівчині теплий плед, а Сашко одягнув старий дідовий жекет. Бабуся постійно дивилась на Настю, було видно що дівчина їй сподобалась. Дощ йшов більше години, і було багато часу на розмови. Бабуся як завжди розказувала про свою молодість та показувала старі фотографії. А потім Настя самотужки прибрала зі столу та помила посуд не дивлячись на те що бабуся її відмовляла мовляв «та що я, сама не приберу?». Настя мила посуд, а Сашко протирав тарілки сухою салфеткою.

- Дай Боже тобі здоров’я, онучка! Ти така гарна, працьовита. Твоєму майбутньому чоловікові пощастить з дружиною. Не даремно ж кажуть: «шастя у кого жінка Настя».

- Це вам спасибі що заховали нас від дощу. Ми вже раз попадали під зливу та ховались під деревами. Замерзли, намокли, додому прийшли брудними, - відповіла Настя, натомість Сашко не очікував що дівчина розмовлятиме українською.

- Так, дощі часто застають зненацька, особливо в травні та на початку червня. Буває так що в небі жодної шмаринки, а воно так парко ніби в теплиці. І не встигнеш озирнутьсь як починається злива. Я згадаю дитинство: ми в полі сіно готуємо, наче хмар й близько немає, аж раптом злива з градом та блискавицею. Тікати нікуди, то й сидимо під копицею сіна та промокаємо до останьої нитки. У грозу не можна ховатись під одинокими деревами або бігти по полю, бо може влучити блискавка. А потім після дощу йдемо додому по коліна у воді. Вода з самого яру тече через село на луки та змиває все до річки.

- Дякуємо, бабусю, у вас як завжди тепло та смачно. На вулиці вже розвидняється, і нам вже час йти, - Сашко виглянув у вікно та бачив як сонце починає виходити з-за хмар, а зі стріхи досі капає вода.

- Спасибі вам за теплу їжу та чай, ми зігрілись. Мама буде здивована що я прийшла зі школи ситою.

- Добре, діточки, я вас проведу та закрию калітку. Дякую що прийшли в гості, а то бабі й поговорити ні з ким, навіть кіт вже другий день гуляє й навіть їсти не приходить. Сусідів в городах майже не бачу, всі по хатам сидять.

Сашко та Настя взулись та пішли, а бабуся їх обійняла та дивилась влід доки вони йшли до зупинки. «Гарна дівчина, симпатична, розумна, хазяйновита. І що в ній Сашкові не подобається? Таких ще пошукай зараз. А так би й разом уроки робили, і трималичь одне одного, і до мене б в гості заходили, то й може щось би добре з цього було. Але ж кажуть що серцю не накажеш. Зараз молодь жениться без проблем, то раніше ніхто не питав хочеш чи ні, батькі зібрались, вирішили, посватили – та й все. НУ, час покаже. Вони ще діти, і їм рано про щось серйозне думати. А як йдуть поруч, так ніби пара. Господи, Пресвята Богородице, оберігайте дітей від лиха, хвороб, злості та заздрощів»… Бабуся закрила калітку та пішла до хати, а Сашко не втримався та вирішив запитати Настю:

- Я й не думав що ти розмовляєш українською…

- То больше суржик, как и везде. Мои бабушка и дедушка по маминой линии живут в Єлизаветовке, так там все разговаривают по-украински, правда немного смешно у них выходит. Говорят так: хадыв, каты, гарод, пабачив. Короче говоря, они везде «акают». Я с ними говорю на украинском. Ты ж сам понимаешь что сейчас на теж кто говорит на украинском языке смотрят как на дикарей, особенно в городах. Может, когда-то всё измениться.

Сашко часто намагався знаходити привід щоб не йти зі школи разом з Настею. Хлопець часто залишався щоб пограти у футбол чи волейбол, або після уроків залишався у спортзалі, адже вчитель фізкультури дозволяв всім бажаючим у вівторок та четвер займатись у спортзалі. Хлопці та дівчата разом грали у волейбол, баскетбол або настільний теніс. Настя декілька разів теж залишалась щоб пограти, але тоді вже Сашко чомусь «поспішав додому» та не залишався. Але Настя згодом перестала залишатись у спортзалі, бо зрозуміла що Сашко її свідомо уникає, та й спорт був не її «коньком». Дівчина після уроків йшла додому щоб відпочити, зробити уроки та допомогти мамі. Настя майже ні з ким не спілкувалась, тому всі сили витрачала на навчання і цей семестр закінчувала на відмінно.

Якщо Сашко затримувався після уроків, то потім доводилось довго чекати автобуса, тому доводилось йти додому пішки. Наступний автобус був аж о шостій вечора. Можна було сісти на шахтний автобус о 16:30, але він не завжди зупинявся. Бувало що хлопець заходив до бабусі потеревенити. Бабуся завжди пригощала онука чимось смачненьким: борщик, перепічка, вергуни, вафлі, горішки з тіста, пиріжечки.

Сьогодні Сашко йшов пішки. Весна нарешті прийшла на Донбас, а разом з нею повернулись з теплих країв перелітні птахи. Шпаки окупували дерева та кричали, а ластівки літали над рідними степами. Було тепло, але хмарно. Був традиційний для весни поривчастий вітер, що ледь не збивав з ніг. Сашко перейшов через міст та почав підійматись на пагорб, аж раптом почув позаду гуркіт мотицикла. Це був старенький совєтський мотоцикл «Юпітер» з люлькою. Їхало двоє хлопців з Новоульянівки, які знали Сашка. Мотоцикл зупинився, і з його вихлопної пішов потужний струмінь чорного диму.

- Саня, привіт. Ти додому? – запитав керманич.

- Привіт. Так.

- Що це ти так пізно? – запитав пасажир, що сидів позаду водія.

- В спортзалі залишався, а потім ще до бабусі заходив.

- То сідай, підвеземо, - запропонував водій.

На такий мотоцикл можна було сісти і трьом, і чотирьом, але Сашко сів до люльки, де лежало три сітки цибулі та два мішка з картоплею. Хлопці, звичайно ж, були без шоломів чи будь-яких інших засобів захисту, та й прав на кермування данним транспортним засобом, звичайно ж, не мали. Багато хто з хлопців їздив за кермом мотоцикла або скутера за з дванадцятирічного віку. Бувало що за ними по селі ганялись міліціонери, але дуже часто порушники виявлялись спритнішими та правоохоронців та тікали через провулки. Але якщо когось наздоганяли, то могли й забрати транспортний засіб. Здебільшого все вирішувалось дуже просто: з батьками проводилась виховна бесіда, і стражі порядку отримували від них невеличку прибавку до своєї мізерної зарплатні.

Сашко сидів у люльці, а рюкзак поклав на мішок з картоплею. Керманич мотоцикла розвернувся, проїхав декілька сотень метрів до моста, розвернувся, двічі дав газу, а потім розігнався до максимальної швидкості щоб вискочити на підйом. Вуха позакладало, в одличча був сильний потік повітря, що різав очі. З сітки де була цибуля почала вилітати шкарлупа – цибулиння, і вся ця краса летіла Сашкові в обличча. Вже на середині пагорбу мотицикл почав втрачати швидкість, мотор гучно ревів, а вже на самій вершині взагалі ледве їхав. Водій тиснув на газ, двигун працював з перевантаженням, а з вихлопної виривався чорний дим ніби з паравозу. Декілька разів з вихлопної добряче бабахнуло. Транспортний заміб нагадував старого віслюка, що впершто йде в гору та несе свою важку ношу.

Нарешті піднялись на підйом. Водій збавив газ, і мотицикл почав їхати спокійно. Доїхали до повороту через старий сад та звернули на грунтову дорогу щоб скоротити шлях. Під колесами здіймалась курява, але пил був позаду, проте цибулиння досі летіло в обличча пасажира в люльці. Сашко тричі пошкодував що погодився сісти, краще б на десять хвилин пізніше прийшов додому.

Водій спитав де висадити Сашка, і той сказав що можна в центрі біля клубу. Заїхали на крайню вулици, а потім повернули праворуч – і через хвилину вже був клуб. На площі біля клубу четверо хлопчиків грали у «квадрат». Вони крейдою розчертили чотири однакових квадрати, між ними був намальований круг, і треба було м’яч ногами та головою перепревляти у квадрат суперника та забити гол. Поруч троє дівчат грали в «класики».

Сашко встав, а точніше виліз із люльки, обтрусив штани та рюкзак, подякував хлопцям за те що підвезли та пішов додому. Мотоцикл поїхав далі, і рев його двигуна було чутно на все селище. В ті часи майже кожен хлопчина хотів водити мотоцикл або скутер. Це давало можливість не тільки їздити, але й дозволяло здобути прихильність протилежної статі. А якщо батьки дозволяли водити машину, то взагалі можна було розраховувати на те щоб завести відносини навіть з найбільш вимогливою дівчиною. Хлопці полюбляли катати своїх дівчат та хизуватись перед тими хто не мав можливості сісти за кермо.

Час летів як завжди швидко, тим паче коли чогось дуже чекаєш та живеш кожен день за графіком. Сашко та Ганна продовжували зустрічатись. Сашко був частим гостем вдома у Ганни, і хлопець теж неодноразово приводив її до себе. Мамі Сашка дівчина сподобалась, та й мама завжди говорила що вона ніколи не буде втручатись в особисте життя сина. Швидко пройшов черговий навчальний рік, і на канікулах Сашко планував знову працювати у «ковгоспі» під час збору пшениці.

Нарешті у школі прозвучав останій дзвоник, і Сашкові залишився рік до дорослого життя. Перші три дні канікул учні ходили до школи щоб навести лад у кабінетах: поприбирати, пофабрувати вікна, двері, підлогу. У Ганни канікули розпочинались пізніше – з першого липня, тому хлопець міг бути разом з коханою лише на вихідних, але й раз прийздив до неї щоб разом погуляти в парку Щєрбакова. У вільний час Сашко допомагав мамі та бабусі, працював на городі, ходив на рибалку, інколи збиралась компанія щоб поганяти м’яча. Футболістів вже було мало, оскільки багато молоді після закінчення школи виїхали з селища на навчання та працювати. В Новоульянівці молоді було ще багато, але хлопці та дівчата стали більше часу проводити вдома перед комп’ютерами. Без дзвінка або повідомлення навіть поганяти м’яча на стадіоні вже ніхто не виходив.

Сашко любив як і раніше просто кататись вулицями Вуглика та Новоульянівка і почав помічати що людей на вулицях ставало все менше. Ні, люди не виїздили масово в пошуках кращої долі. Причина в іншому – ще восени минулого року почали проводити висошвидкісний інтернет, і люди просто багато часу проводили у всесвітній павутині. Навіть бабусі та дідусі менше сиділи ла лавочках, всі стали продвинутими. Вечорами молодь вже не гуляла просто так по вулицям. З городів люди йшли не на лавочки щоб потеревенити з сусідами, а до хати щоб посидіти в інтернеті. Дітвора вже не розлучалась з телефонами, які з кожним роком ставали все більше навороченими. Але як не крути, молоді все одно ставало менше, особливо дівчат. Хлопці ще якось повертались до села, натомість дівчата залишались у великих містах, де знаходили роботу та створювали сім’ї. Процес вимирання сіл та невеликих містечок продовжувався. Щороку до школи та садочку приходило все менше дітей. В селі невпинно збільшувалась кількість порожніх хат, оскільки старики помирали, а діти та онуки не хотіли жити в селі, а продати хату не так й легко. Покупців було не багато, та й за копійки хату ніхто не хотів продавати. Городи та подвір’я швидко обростали бур’яном, місцеві любителі алкогольних напоїв лазили по порожнім хатам в пошуках наживи. З часом хати ставали геть занедбаними, і їх просто розбирали на дрова та цеглу. Якщо хата була у гарному стані та ще й зі зручностями в середині, то на таку хату покупці знаходились. Молодь не могла собі дозволити придбати хату, тому часто молоді сім’ї жили в батьківській чи дідовій оселі, де робили ремонт.

Цей рік був одним з найяскравіших в історії незалежної України завдяки проведенню разом з Польшою чемпіонату Європи з Футболу «Євро-2012». Матчі проходили у Льові, Києві, Харкові та Донецьку. Мабуть, в ті часи кожен громадянин так чи інакше цікавився футбольними пристрасттями. Перший матч наша національна дружина провела в Києві, де завдяки дублю неперевершеного Андрія Шевченка ми перемогли збірну Швеції. Далі були два домашніх матчі в Донецьку, і обидва було програно: Франція – 0:2, Англія – 0:1. Так, матч зі збірною Франції було проведено за форс—мажорних обставин, коли на Донецьк насунула шалена злива з градом, громом та шквальним вітром. Футбольне поле було схожим на болото, вболівальники ховались від негоди у підтрибунному приміщенні. Після того як негода вщухла, поле швидко було приведено до ладу, і матч розпочався, але з великою затримкою. Матч з Англією проходив на зустрічних курсах з купою гольових моментів та скандалом: угорський рефері Віктор Кашшаї, чиє ім’я «не злим тихим словом» згадуватиме ще не одне покоління українських вболівальників, не зарахував наш чистий гол і таким чином вкрав у нас шанс на вихід з групи.

Але саме «Євро-2012» ще з того часу як Україні та Польщі довірили почесне право провести найпрестижніший європейський футбольний турнір. Варто зазначити, що рішення провести чемпіонат у східній Європі було смілим та сприйнялось неоднозначно футбольною спільнотою і не тільки. Зокрема, в росії заявили про те, що навідміну від України, вони самостійно проводитимуть подібні кворуми. В Європі вважали що українці та поляки, користуючись своїми зв’язками, підкупили УЄФА. Журналісти навіть проводили розслідування та наводили різні докази, але це ніяк не вплинуло на ситуацію.

Україні треба було з нуля збудувати величезну кількість готелів, відремонтувати аеропорти, стадіони, вокзали, залізницю, дороги. Все це виглядало нереалістичним, дивлячись на політичні чвари в «памаранчевій» команді. Чвари відбувались і на місцевому рівні, через що процес будівництва чи реконструкції певних об’єктів довго не міг розпочатись. Наприклад, щоб провести реконструкції станідону НСК «Олімпійський» у Києві, треба було знести один з ТРЦ, що знаходився поруч. Чвари тривали так довго, що не було відомо чи взагалі встигнемо хоч щось зроботи. Ще складніша ситуація була у Льовові, де будівництво стадіону на довгий час взагалі зупинилось на стадії заливки фундаменту. На все це було боляче дивитись.

До України часто приїздили європейські делегації щоб проінспектувати хід підготовки нашої країни до проведення чемпіонату. Європейці були шоковані нашими дорогами та рівнем інфраструктури. І кожного разу нам «показували» жовту картку як попередження. Всерйоз почали говорити про перенесення матчів з України до іншої країни. Але кожного разу нам давали останнє попередження, проте українська влада продовжила свої чвари.

В Донецьку та Харкові проблем з підготовкою інфраструктури майже не було завдяки місцевим «господарникам». Але в останній момент українці показали диво швидкісного будівництва. Нові стадіони було відкрито в Донецьку, Львові та Харкові, в Одесі та Києві провели реконструкцію футбольниї арен. В решті решт, право на проведення футбольних матчів було надано Києву, Донецьку, Львову та Харкову, яке на початку вважалось резервним містом.

Здавалось, що все буде добре, але нашу країну продовжували поливати брудом. Інформаційна пропаганда була на стільки сильною, що оволоділа свідомістю європейців. Їх лякали високими цінами, проституцією, неонацистами, футбольними хуліганами, бандитами і т.д. Один з британських журналістів закликав вболівальників у жодному разі не їхати до України, бо можна «повернутись додому в труні». Як це не дивно, лякали європейців також і нашими жінками. Через все це лайно, яке сипалось на голови українців, європейські вболівальники справді боялись їхати до невідомої східноєвропейської країни. Деякі європейські політики категорично відмовились прийняти запрошення відвідати Україну під час проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу через негативне ставлення до внутрішньої ситуації в державі є жорсткими політичними спекуляціями і тиском.

Як результат – з 16 футбольних делегації в Україні вирішили проживати лише 3: українська, шведська – в Києві, французька – в Донецьку. Це було серйозним репутаційним та економічним ударом по нашій країні. Але все одно дуже багато вболівальників відвідали Україну, і «Євро-2012» стало найбільш відвідуваним на той час. Зокрема, в Києві проживали десяткки тисяч туристів зі Швеців, в Харкові – з Нідерландів, у Донецьку – з Великобританії, Франції та, надаль, з сусідньої росії. Російські вболівальники разом з деякими місцевими любителями «руського міра» на «Донбас Арені» на кожному матчі кричали «расєя! расєя!».

Натомість в Польші було не все так добре. В польських містах неодноразово відбувались сутички серед вболівальників. Росіяни, які проживали в Польші, на повну показували всій Європі свої «духовниє скрєри». Зокрема, 12 червня, в день росії, агресивні вболівальники з болот вирішими провести марш єдності. Раніше такого вони не проводили, тож можна припустити що цей «захід» був свідомою провокацією з метою дестабілізації обстановки в країні.

Жителі країни лаптів та бояришніку виріши пройти центральним вулицями Варшави, що не дуже сподобалось полякам. Росіяни поводили себе як завжди агресивно, провокували сутички та ображали інших. В результаті сутичок були поранені та заарештовані. Росіяни вкотре продемонстрували світові свою сутність.

Натомість в Україні футбольні матчі та різні розважальні заходи пройшли ідеально, без сутичок, провокацій та бійок. Мабуть, якби росіяни грали свої матчі в Україні, то ситуація була б зовсім іншою. Як виявилось, іноземних гостей ніхто «не з’їв» у Донецьку. Англійці вільно гуляли вулицями шахтарської столиці та спілкувались з місцевими. Голандці, що проживали в Харкові, говорили багато компліментів на адресу цього міста. Київ взагалі був весь у жовтих та блакитних кольорах, адже саме жовтий та блакитний є кольорами прапорів України та Швеції. Іноді було важко відрізнити київського вболівальника від гостя зі скандинавської країни. Львів гостинно зустрів сотні тисяч туристів та закохав у себе мільйони сердець. Українці довели всьому світу що є частиною європейської культури, є цивілізованими та відповідальними, на відміну від наших північних сусідів. Україна – це велика та прекрасна країна, в якій живуть красиві та працьовиті люди, здатні гостинно зустріти гостей та подарувати їм незабутню атмосферу футбольного свята, що об’єднало мільйони людей по всьому світу. Забобони та побоювання європейців були розбиті нашою гостинністю.

Окрім двох матчів на «Євро-2012», в Донецьку збірна України ще зіграла три матчі: 2003 рік – з Румунією (0:2) та Північною Ірландією (0:0), та також у 2009 році програли вирішальний матч за право зіграти на Чемпіонаті світу-2010 в Африці (0:1). Таким чином, в Донецьку наша національна збірна з футболу не виграла жодного матчу, що на думку вбольвальників було не добрим знаком, а саме місто вважалось нефартовим, хоча у головної футбольної команди країни підтримка вболівальників в шахтарській столиці була не гіршою ніж у Дніпрі, Києві чи Львові. Але ж не варто забувати тріумф молодіжної збірної України на домашньому молодіжному «Євро-2009 U-19», що приймали Донецьк та Маріуполь. Це, слово роду, була генеральна репетиція перед проведенням «Євро-2012», з якою два найбільших міста Донбасу впорались на відмінно. На стадіонах Донецька та Маріуполя було встановлено рекорд з відвідуваності юніорських футбольних турнірів Європи завдяки феноменальній грі збірної України. Під керівництвом Юрія Калітвінцева наші юнаки на цьому чемпіонаті не програли жодного матчу, а у фіналі переграли англійських однолітків з рахунком 2:0!..

Вже через місяць в Україні було свято – 1025 річниця з Дня Хрещення Русі. Московський патріарх, який мав багато прихильників в Україні, приїхав до нашої країни та гостював тут цілих 9 днів. Хресні ходи та святкові заходи відбувались в багатьох містах України. Московський піп зустрічався з українськими священослужителями, політиками, бізнесменами та громадськими діясами. Маштабні святкування відбувались в столиці Київської Русі – Києві. Все було схоже на величезний РПЦшний шабаш з руським міром, який своїми шумальцями охоплював Україну. Нечисленні мітинги проти московського попа відбувались в Києві, Льовов та інших містах.

Взагалі, День Хрещення Русі почали відзначати з 2006 року, а у 2010 році це святкування пройшло під егідою 65-ї річниці перемоги у вєлікой отєчєствєнной войне. З 2008 року День Хрещення Русі в державним святом в Україні. Заходи проводились з метоє об’єднання українського, російського та білоруського народу. На концертах було багато молоді, якій вливали в мізки всі ці фашисько-православні скрєпи про один народ, «дєдиваєвалі», «братья». Активно працювала російська пропаганда, яка вже в ті часи нав’язувала російському та, нажаль, і нашому народу, думку про те ми один великий народ. Але то вже зовсім інша історія…

Навчальний рік у Ганни завершився 29 червня. Ввечері Сашко як завжди зустрів дівчину з електрички та подарував їй улюблену молочну шоколадку та плюшевого зайчика. Дівчина так була рада коханому та подарункам, що від щастя застрибнула хлопцеві на руки. Обоє були щасливими та не помічаючи нікого довкола пристрасно цілувались на пероні. Дівчина була одягненою в джинси та футболку, Сашко – шорти та майку. На вулиці хмарилось, з заходу йшли дощові хмари та била блискавка, тому діти йшли дуже швидко. Хлопець ніс сумку та всю дорогу щось розповідав, а Ганна дивилась на Сашка так ніби вперше побачила. В її очах був вогник радості, дівчина посміхалась та час від часу поправляла волосся. Нарешті прийшли додому, і Ганна одразу зняла босоніжки та сіла в кресло:

- Я так устала с дороги, ноги болят. Наконец-то каникулы! Я уже закончила школьную програму, но атестат сказали дадут вместе с дипломом. По украинскому языку и литературе у меня девять баллов, по английскому и химии – восемь, а так одни десятки и одиннадцатки. Я почти отличник. Этот год так быстро пролетел… Саш, тыже так любишь футбол. Почему не посещаешь матчи «Евро»? В Донецке сейчас такая крутая атмосфера, словами не передать. Приехало много инстранцев, гуляют по городу, пьют пиво, поют песни. Там же наши вроде играют.

- Да как-то в другой раз. Там билеты надо было заранее покупать, а у меня не было денег. Я бы очень хотел побывать на празднике футбола, ведь такого может больше никогда не будет.

- Жалко, конечно. Я бы тоже хотела побывать там.

- А твои родители до сих пор на работе?

- Ой, я забыла сказать, что у родителей сегодня встреча выпускников. Они будут оставаться с ночёвкой. Юбилей – 20 лет как закончили школу. Так что мы будем вдвоём, только ты и я.

- Это хорошо, - Сашко був спантеличеним, хвилювання не показував, але швидке почервоніння щічок як завжди не потребувало зайвих слів.

- Ох, какого же красивого зайчика ты мне подарил… Я в общежитии спала с твоим мишкой и вспоминала о тебе. Так, я сейчас покупаюсь, а то в электричке было очень жарко… Я скоро, пока можешь телевизор посмотреть.

- Да, хорошо.

Ганна пішла до ваної кімнати, Сашко сів у крісло та включив телевізор. Він почав швидко перемикати канали один за одним та помітно нервував, кусаючи пальці. Нарешті зупинився на телеканалі де як раз йшов випуск новин. На вулиці стало темно, пішов дощ та гримів грім. Ганна вийшла з канної кімнати приблизно через двадцять хвилин. Дівчина була одягненою в легеньку піжаму, а на голові волосся було замотане в рушник. Ганна відкрила холодильник та почала дивитись що там є:

- Любимый, ты хочешь кушать?

- Даже не знаю. Я поужинал, да и сейчас уже поздно кушать.

- Я с обеда ничего не кушала. Давай со мной за компанию. Есть борщ, картофельное пюре и котлеты, а так же салатик. Что хочешь?

- То же что и ты, любимая.

- Хорошо, присаживайся, я сейчас разогрею.

- Да, иду. Только не много, а то вдруг я лопну!

- Эх, ты мой шутник! Тебя наоборот нужно хорошо кормить и ласкать как домашнего котика. Ты мой мурчик!

Ганна насипала собі та коханому картоплі, поклала по котлеті, а також дістлала салат. Розігрівши їжу в мікрохвильовці, поставила її на стіл. Вони сіли навпроти одне одного та вечеряли. Ганна дійсно була голодною, тому уплітала за обидві щоки, і коли шматочок їжі впав з виделки та залишив невеличку пляму на скатертині, Сашко взяв серветку та витер коханій підборіддя. Ганна дивилась на Сашка так ніби вперше покохала, посміхалась, і хлопець дивився коханій в очі та посміхався. Обом було так тепло ніби їх хтось накрив ковдрою. Дівчина прибрала зі столу посуд та поклала його в раковину, не помивши, а потім включила чайник. Чайник не встиг закипіти, оскільки після чергового удару блискавки зникло світло. Сашко включив ліхтарик на телефоні, Ганна знайшла та запалила свічку. Хлопець виглянув у вікно – навкруги була сучільна темрява.

- Да, видать авария случалась. По всему посёлку нет електричества. Наверное до утра будем в темноте. Дай Бог чтобы сделали.

- Ну, ничего страшного, у нас всегда есть запас свечек. До утра хватит. Как хорошо что ты сегодня со мной, а то мне было бы страшно одной без света ночевать. О, мама звонит… Алоо. Да, мам, всё хорошо. Не волнуйся, со мной ничего не случиться. Приехала, покушать успела, сейчас уже буду отдыхать. То есть вы будете до утра? У вас там есть свет? Хорошо, мамочка, если что – я буду звонить. Папе привет и хорошо вам погулять. Целую, пока.

- А где у них гулянка?

- На какой-то базе отдыха. Там слышно уже все хорошо выпили, песни поют, играет старая музыка. Спасибо что ты со мной сегодня, мне так хорошо. Я скучала по тебе.

- И я по тебе.

Дівчина сіла Сашкові на руки, зняла з голови мокрий рушник та розпустила довге волосся. Мокрі кінчики волосся торкалися тіла хлопця, від холоду . Ганна почала цілувати коханого, і Сашко цілував її у відповідь. Потім дівчина зняла з нього майку та притиснулась до плечей. Сашко дрібними поцілунками ласкав її шию та спускався нижче. Дівчина була без ліфчика, і круги від її грудей та сосків було видно крізь піжаму. Сидячі зверху, вона відчувала збудження та напруження свого хлопця, при цьому й сама танула ніби морозиво на сонці.

- Пойдём ко мне в спальню, - прошепотіла дівчина.

Ганна встала, взяла свічку та йшла попереду. Сашко дивився на неї ззаду та хвилювався так ніби дитина що йде до стоматолога. Дівчина поставила свічку на письмовий стіл, що стояв біля ліжка, і вони разом лягли в постіль. Сашко обійняв кохану ззаду та цілував, а дівчина крутилась в його обіймах ніби вуж. Руки хлопця опинились під піжамою, пальцями він ліжно м’яв груди та соски і в цей час продовжував цілувати дівчину. Ганна дихала дуже часто, заплющила очі та посміхалась. Сашко почав стягувати з неї піжаму, і дівчина трохи припіднялась щоб це було легше зробити. Ще мить – і дівчина була лише в легеньких білих шортах. Вона сіла зверху та пристрасно цілувала коханого. Сашко трохи припіднявся, і обоє сиділи один навпроти одного. Довге волосся дівчини пахнуло шампунем та було ще мокрим. Воно трохи прикривало груди та талію. Обоє палко цілувались, і від іхніх рухів полум’я свічки миготіло. На вулиці дощ стукав у шибку і час від часу била блискавиця, у світлі якої Сашко бачив тіло каханої зовсім по-другому. Правою рукою Сашко тримав кохану за талію, а лівою пестив її збуджені руди.

- Саш, я готова… Я хочу тебя. Давай… - прошепотіла Ганна на вухо, танучи в руках коханого ніби шоколад на язиці.

Пристасті та жага зашкалювали, обоє дихали часто. Палкі поцілунки та обійми продовжувались. Сашко та Ганна ніби перебували десь на іншій планеті. Ганна лягла на спину та дивилась в очі коханому, який не знав що робити далі та розгублено дивився на оголене тіло дівчини, що від світла вогника свічки було ніби намальоване на полотні. Дівчина взяла ініціативу в свої руки та потягнулась руками до талії хлопця і почала обережно спускати шорти разом з нижньою білізною. Побачивши член коханого Ганна на мить розгубилась бо не розуміла як це має поміститись в ній. Сашко завмер в очікуванні, і дівчина вирішила рукою потрогати: наче й огидно, але й чікаво та приємно. Коли вона там пестила руками, хлопець заплющив очі та тихенько стогнав.

Ганна пішла далі та зняла з себе нижню білизню та кинула її на підлогу, після чого підштовхнула коханого на подальші дії. Дівчина розслаблено лягла на спину та розкинула руки по сторонам, Сашко ліг на неї зверху та почав цілувати кохану в губи, шию, груди та живіт. Ганна заплющила очі та гладила коханого по голові, спині та тихенько стогнала від бажання… За мить хлопець почав сильніше тиснути на тіло дівчини, поправляв їй ноги та намагався в неї ввійти. Ганна почала допомагати коханому, тримаючи його за талію і таким чином направляючи його таз. Сашко хвилювався, руки та ноги тремтіли, під капав з чола, в кожній клітині тіла відчувавалась пульсація. І хоча на вулиці йшов дощ, у приміщенні було душно.

Через хвилину Сашко почав розуміти що починає нарешті входити, Ганна прибрала руки з тіла хлопця і пальцями почала стискати ковдру. Посмішка та збудження на її обличчі зникли, дівчині ставало боляче і вона руками почала притримувати плечі коханого. Сашко це побачив та хотів зупинитись, але вона тихенько прошепотіла, прибравши руки: «давай, любимый!», і Сашко повністю ліг на неї зверху та продовжив поступово проникати в кохану. Ще мить – і Ганна закричала від болю, заплющивши очі, однією рукою сильно стиснувши край подушки, іншою – нігтями ніби кошеня вчепилась в спину хлопця. Сашко почав поцілунками заспокоювати кохану. Ганна вже не виглядала такою збудженою як раніше, на очах виступили сльози.

- Люблю тебя, солнце, - шепотів Сашко та цілував кохану.

- И я тебя.

- Тебе больно?

- Немного неприятно. Прошу тебя, не останавлявайся. Я хочу тебя.

Обоє з пристрасттю дивились в очі один одному. Ганна виглядала ніби звір що потрапив у капкан та чекає на вирішення своєї долі мисливцем, Сашко вже не був таким розгубленим. Слова та підтримка дівчини додоли йому впевненості у своїх діях, і він продовжив справу, плавно рухаючи тазом. Дівчина ще раз крикнула, але вже тихіше, і міцно стиснувши пальцями ковдру, почала стогнати спочатку тихо, потім гучніше, і Сашко рухався все швидше та швидше. Полум’я свічки миготіло та ледь не потухло, за вікном гроза вже закінчилась, злива перейшла у звичайний дрібний дощ. Через декілька хвилин хлопець зупинився та впав на дівчину зверху, ніжно цілуючи її шию та губи, після чого ще зробив декілька плавних рухів тазом, під час яких Ганна глибоко вдихала повітря. Закохані перейшли до ніжних поцілунків. Дівчина гладила волосся коханого, хлопець досі дихав ніби після стометрівки. Ганна виглядала трохи розгубленою, Сашко – впевненим та задоволеним.

- Саш, тебе понравилось?

- Да, конечно. Правда я это немного иначе себе представлял, и как-то быстро всё прошло… Ты у меня самая лучшая. Я люблю тебя. Ты моя любимая девочка, моя и только моя, одна единственная. Спасибо что ты есть.

- Я давно хотела это сделать. Девочки в общежитии часто хвалились что у них уже был секс с парнями и даже шутили надо мною. Я давно хотела это сделать, и сегодня наконец-то у нас всё получилось. Я люблю тебя!

Ганна поправила волосся, та сіла на ліжко, накинувши на тіло простирадло, Сашко сів поруч та обійняв кохану. Вона виглядала розгубленою та наляканою, коханий обіймав її та цілував руки. Дівчина поглянула на член хлопця та не розуміла як ще хвилину тому він був в ній. Двояке відчуття: боляче, трохи неприємо та пече, але й приємно. Наступного разу все має бути краще - так писали в любовних романах, які дівчина читала. Ганна скрутилась в комочок та притиснулась до грудей коханого, і Сашко міцно її обіймав та гладив волосся.

- Саш, я не забеременею?

- Думаю что нет. А даже если и забеременеешь, мы с тобой поженимся! Ты же знаэшь как сильно я люблю тебя. Ты для меня самая красивая на свете, любимая и единственная. И учёбу закончишь, и будем жить вместе. Я не боюсь ответственности.

- Я просто ещё не готова к такому.

- Вместе нам ничего не страшно, ведь мы любим друг друга.

- Мне папа ещё осенью дал несколько презервативов, они так и лежат в столе. В следующий раз надо будет предохраняться.

- Пусть папа думает что у него хорошая дочь.

- Саш, твои шутки не уместны сейчас.

- Я слышал что первый раз лучше без презерватива. Вроде как учённые доказали что существует правило первого партнёра. Что даже если ребёнок будет от другого, то он всё равно будет похожим на первого маминого партнёра.

- Саш, ты меня правда любишь?

- Люблю тебя и только тебя!

- Прости, если что-то не так.

- Какой же ты у меня хороший. Любимый, я в ванную ненадолго, и будем отдыхать. Поправь, пожалуйста, постель.

- Хорошо, любимая. Будет сделано.

Ганна повністю загорнулась в ковдру, підняла з підлоги свій одяг та пішла до ванної з включеним на телефоні ліхтариком. Свічка вже догорала, її світло було тусклим, вогник мерехтів від найменшого руху. Щоб було видніше, Сашко включив на телефоні ліхтарик, знайшов на підлозі та одягнув свою нижню білизну, а потім почав перестиляти постіль. На білому простирадлі хлопець побачив дві нелеликих плями крові: першу – у місці де відбувся статевий акт, другу – на краю ліжка де вони потім разом сиділи, а також ще одну, але вже не від крові. Він швидко застелив постіль та ліг. Приблизно через п’ятнадцять хвилин Ганна повернулась з ванної кімнати та лягла поруч з коханим, поклавши голову йому на плечі. Вони мовчки лежали доки свічка повністю не догоріла. Хлопець обійняв кохану, і вони почали ніжно цілуватись.

- Любимая, я же первый твой парень?

- Да, а ты что, сомневаешься? У меня ведь никогда не было парня. Ты первый мой мальчик.

- Тебе хоть немного понравилось?

- Вроде бы да, а вроде бы и нет. Двоякое ощущение. Саш, теперь ты мой, и только мой навсегда. Я не позволю чтобы ты даже думал о других девушках.

- Ты же знаешь что кроме тебя мне никто больше не нужен. Сегоднешний вечер я запомню на всю жизнь. Мне кажется, что с каждым днём я люблю тебя всё больше и больше.

- Выходит что когда-то меньше ты любил меня меньше чем сейчас, да?

- Ну, раньше я любил тебя. А сейчас люблю и ещё кое-что… Я хочу тебя и только тебя. Я у тебя первый, и ты моя первая и единственная навсегда.

- Саш, я так люблю тебя. Спасибо что ты есть.

- И я тебя люблю, - Сашко ніжно поцілував кохану в плече.

- Так, наверное, заведу будильник на шесть часов утра. Мама и папа всё равно рано не вернуться. Любимый, обними меня покрепче, пожалуйста. Мне что-то холодно.

Ганна лягла боком до хлопця, поклавши голову йому на плече. Сашко поправив коханій волосся, міцно обійняв її, а дівчина поклала руку на живіт хлопцю. Через декілька хвилин вона вже тихесенько сопіла, натомість Сашко довго не міг заснути. Його ліва рука німіла, проте тривожити кохану він не хотів. Хлопець був щасливим що нарешті він з коханою дівчиною зробив те чого давно хотів, хоча очікування були трохи іншими. На вулиці дощ вже перестав йти, і в кімнаті стало видніше. «Боже, яка ж вона у мене красива. І ця дівчина моя! Я найщасливіший хлопець на світі. Після сьогоднішньої ночі наше кохання буде ще міцнішим. Вона – справжнє золото. Довге розкішне волося, губи, червоні щічки, зваблюючий погляд… І що вона такого найшла в мені? Навіть й не здогадуюсь, але знаю що вона мене кохає, адже довірилась саме мені. Ми неодноразово сварились, але ж завжди мирились. Ми створені одне для одного, а сьогодні стали одним цілим».

Сашко прокинувся за декілька хвилин до того як мав задзвеніти будильник. Ганна була розвернута до хлопця спиною та міцно спала, скрутившись як кошеня, а Сашко обіймав її ззаду, притиснувшись головою до її плечей. Сонечко вже світило крізь штори. У світлі сонячного проміння, будучи до поясу накритою білим простирадлом, була схожою на янгола. Вона так красиво спала, що Сашко довго нею милувався, а потім пішов на кухню. На кухні та у ванній кімнаті горіло світло. Поки спали, навіть не помітили як в селищі відновили електропостачання після нічної грози. Сашко умився, прополоскав рота, після чого на кухні заварив дві чашки кави: для себе і для коханої, а також прихопив в холодильнику плитку білого шоколаду. Він поставив одну чашку на письмовий стіл, а другу підніс до коханої та почав рукою махати так щоб аромат кави та пара були направлені на неї. Ганна посміхнулась, але не прокинулась. Сашко поцілував її в щічку – дівчина почала мружитись, потім поцілував руку. Ганна відкрила очі та побачила поруч коханого з кавою та шоколодкою. Вони дивились в очі одне одному та посміхались. Обоє були радими зранку побачити очі коханої людини.

- Доброе утро, любимая! Просыпайся, мне уже пора собираться, а то твои родители скоро прийдут. Будешь кофе.

- Эх, Саша, ты у меня такой заботливый. Я б не пила кофе, если бы ты не принёс шоколадку. Ты знаешь чем меня соблазнить.

- Ты хорошо спала?

- Я так хорошо спала как никогда раньше. Наверное, это потому что ты был рядом и обнимал меня. Я быстро уснула и даже ни разу не просыпалась. А тебе как спалось?

- Плохо…

- Почему?

- Потому что я всё время думаю о тебе и не могу без тебя. Я не хотел спать так как во сне время летит очень быстро. А я хочу быть с тобой всё время. Я лежал и наслаждался тем моментом когда ты рядом со мной.

- Саша, ты у меня особенный. Я не ошиблась в тебе.

- Только есть один нюанс…

- Какой?

- После вчерашнего на постели остались следы. Я боюсь чтобы твои родители могут это увидеть – и тогда нам точно оторвут головы.

- Ерунда, я застираю когда их не будет дома. Мама мне меняла постель перед приездом, так что всё хорошо. Я не думаю что они будут рыться в моей постели. Хотя я заметила что кто-то рылся в ящике – наверное, папа проверял все ли презервативы на месте.

- Ну, папа всё поймёт, а вот мама у тебя строгая.

- Девочки говорят что для них мама – это самая лучшая подруга. Они мамам могут рассказать многое, и даже об отношениях с парнями. А вот у нас с мамой всё иначе. Я боялась ей сказать когда у меня впервые начались «эти дни». А уж про то что между нами было вчера ни в коем случае нельзя говорить. Она у меня хорошая. Я очень сильно люблю маму, однако поговорить с ней на откровенные темы я боюсь. Уж лучше к папе обратиться.

- Тебе после того что произошло не больно?

- Всё хорошо. Мне даже хочеться ещё.

- Сейчас что ли?

- Да…

Дівчина поставила каву та стіл та почала приставати до Сашка, який явно не чекав такого повороту подій. Він поставив чашку на підлогу та почав взаємністю відповідати Ганні. Вони палко цілувались та роздягали один одного і в результаті ще раз зайнялись сексом. Сашко був зверху і вже був більш впевненим ніж вчора. А потім разом в ліжку продовжили пити каву з шоколадкою.

Сашко почав одягатись, Ганна ще лежала в ліжку під простирадлом та милувалась тілом коханого хлопця. Сашко швидко одягнувся, Ганна встала, накинувши но голе тіло простирадло та обійняла коханого, а потім провела до дверей. Сашко вийшов на вулицю, закрив за собою калитку та поглянув назад. Ганна дивилась у вінко та махала йому рукою, посилаючи повітряні поцілунки. Сашко відправив у відповідь повітряний поцілунок, поклав руки до кишені та пішов додому. Дівчина дивилась йому в слід, поки хлопець не розчинився в сонячних променях. На вулиці було сиро, довкола – калюжі, грязюка, на асфальты лежало обірване після стихії листя та гілля дерев. Сашко йшов швидко та почував себе бадьоро, оскільки тепер його самооцінка піднялась в рази.