Момент для душі

Мені здалося лиш на мить,

Що я небесну всю блакить

Згорнути здатна в свій кулак

Й життя прожити зможу так,

Як забажаю, й ще здалося,

Що маю силу й волю млосну –

Безмежну, забрану у світу,

Що можу я пірнуть в блакиті

На крилах мрій та знань. Здалось

Не в сні, а наяву, мов хтось

Мені на вухо шепотів:

«Лети у далечінь світів».

Хто ж міг це буть? Моя душа,

Що тіло власне не лиша,

Лиш мріє про легкий політ

У світлий та уявний світ –

Спочить від звичного буття

На мить… і повернуть в життя.