Чобітки

На небі ні хмаринки,

І мати не похмура,

Іду я до Марійки ,

Несу їй подарунок,

Від мами пахне квітами,

Вона дуже нарядна,

А я ретельно вимитий,

За це отримав пряник,

Зараз весна і квітень,

В садочку так казали,

А ще про мир до літа,

І про якісь копалини,

Дорога так побита,

Кругом суцільні кратери!

Мабуть це ці політики,

Шукають в нас копалини.

Як гарно, що новенькі,

У мене чобіточки,

Ще зовсім не брудненькі,

З червоними шнурочками,

І в них я аж ніколи,

Ніколи не спіткнусь,

Я в них піду до школи,

Якщо ще в них вміщусь.

Не чутно вже сирени,

І знову чутно пташок,

Це виють бугімени,

Мені казала Маша.

Як дивно, вдень раптово,

На площу впало сонце,

Я бачу синє небо,

Але немов в віконці.

А потім, наче з неба,

Я знову бачу маму,

Вона така нарядна,

Але так тихо стало…

А ось і чобіточки,

Вони такі ж новенькі,

Лише не розумію,

Чому такі брудненькі?

Сварити буде мама,

Напевно за взуття,

Ці ями і політики,

Псують мені життя.