Леді в рожевих панчохах

На маскарад шановну запросили урочисто,

Збирались на балу тоді самі пани,

Рожеві натягнув панчохи чисті,

Перуку пишну, каблуки,

І сукню в тон панчох грайливу,

Розшиту перлами і морем страз,

Панянка лиш шукала раду,

Яку їй маску одягнути у цей раз?

Чи то їй бути хижою тигрицею,

Чи то косулею в бігах,

Чи може хитрою лисицею,

Або крольчихою, яку окутав страх?

Чи то щось має бути стильне, модне,

Чи може стримане й просте,

Якісь длинючі паперові роги,

Чи може крильця та відкрите декольте?

Ваганням тим не вистачало в світу часу,

Полишивши надію та лишившись сил,

Зняла із себе сукню , обідрала стрази,

Перуку знищила ущент та стерла в пил

І туфлі , і усі прикраси разом,

Горіло все,і в небо підіймався чорний дим.

Я знявши з себе все,окрім панчох, нарешті,

Ступивши крок від туалету страчених речей,

Схвалила рішення , яке схвалила вперше,

Піти на маскарад без маски в негліже.

І ось вона, розкішна горда Єва,

Заходить в залу , де кругом :

Тваринний світ від плазунів до левів,

І серед них самотній сірий слон,

«Шановне панство чоловіче,

Чи ви помітили, що гола я стою?

Це новий тренд і вам не личить,

Зніміть костюми і відкрийте ж суть свою.»

Проте, окрім звіриного волання,

У відповідь нічого не було,

Нема у звірів ні вбрання ні масок,

В звіриних мордах крилося таке ж нутро.

І зрозумівши це, мадам заклякла,

Хіба вона зайшла не в той район?

І в залі звірів з жінкою в самих панчохах,

Лиш зашарівся сірий слон.