Справжня Скалка

Кімната була маленька, принаймні, вузька, але вентиляція не справлялася, повітря було вогке і задушливе, осідало липким шаром на шкірі. Яскраве холодне світло било просто в обличчя, але найбільше дошкуляло волосся, яке пристало до спітнілого чола і лізло у очі, що й так мимоволі мружилися. Здути його не виходило, а передпліччя були пристебнуті силовими наручами. Законослухняні громадяни такі крісла хіба в кіно бачили, бо призначалося це лайно для надійної фіксації кіборгів та андроїдів під час оперативних втручань.

Незвичні, але добре впізнавані запахи цвілі, мокрого бетону, несвіжого тіла, блювоти та паленого пластику вказували на те, що випадкових рятівників зі списку треба викреслити одразу.

— То як, дивитися будеш? — повторив дрібний, майже миршавий тип у брезентовій куртці із каптуром, не відриваючись, утім, від панелі.

— Утримаюся.

Ві здогадувалася, яку картинку транслюють Маркусу, що лежав на підлозі без тями, але хоча б у межах можливого намагалася не зачіпати його приватність.

— Ну і дарма, він вигадливий. Тобі б і в реалі сподобалося, певно. Можемо перевірити. Хоча ні, він тебе, кицюнечко, розчавить. Скільки там важить кіборг його рівня? Сто? Сто п'ятдесят?

Гріх важив майже двісті за рахунок додаткових бронепластин, але ділитися цією надзвичайно корисною, бляха, інформацією Скалка не збиралася. Її голова була зайнята аналізом та гіпотезами.

— Окей, припустимо, його ви сюди притягли, щоби безкоштовно генерувати порнушку. А я вам за сценаристку буду чи як?

— О-о, кицюнечко, якби ти знала, на що зараз здатні...

— А вона знає.

Ві здогадувалася, що у кімнаті є ще хтось, але він... Присутність Григора у цьому рівнянні не просто ускладнювала ситуацію, а виводила її на нову орбіту, бляха.

— Дозволь, Тхоре, я тобі представлю нашу непересічну гостю. Ві Скалка, тридцять чотири роки, технотерапевтка, професорка Об’єднаного університету, єдина, хто отримала ліцензію А-класу у всіх трьох категоріях — роботи, кіборги, біологічні організми. Щоправда, потім вона відкликала дві і тепер працює тільки з роботами під крилом корпорації АВС.

— Приємно чути, що мої професійні здобутки справляють на вас враження, пане Бузина, професор Першого університету, плагіатор і мудило, — спокійно і майже приязно, у тон Григору відповіла Скалка.

— Я завжди визнавав, що ти розумниця, — чоловік розтягнув тонкі губи у хитрій посмішці. Григор стояв проти світла, але Ві бачила, що з роками колишній майже не змінився — бездоганний костюм, продумано-недбала чуприна мрійника, гострий погляд блакитних очей за лінзами окулярів. Знімав їх хіба у ліжку та в душі.

Сучий син.

— І що ще ти збираєшся у мене вкрасти?

— Я б волів, щоб ти сама віддала.

— Ну, спробуй мене переконати, — доки сцені не з’явився Григор, Ві була впевнена, що з неї продовжать трусити компромат на Єву Терезію, голову Етичної Ради.

— Мені потрібен адмінський доступ до пам’яті твого зообота.

Значить, Марек у них. Дійсно, навіщо клянчити дані на одну клієнтку, якщо можна завантажити одразу все. Апетити зростають.

— Можу виписати квиток в один кінець, — фиркнула Ві, намагаючись приховати зубовний скрегіт. — Нахуй це десь на північному сході.

Григор підійшов до Тхора і зазирнув через плече на екран. Його брова демонстративно поперла вгору.

— Знаєш, я йому навіть співчуваю, — чоловік поблажливо кивнув на нерухомого Маркуса. — Тільки уяви, він прийде до тями, тримаючи в обіймах понівечене тіло коханки. І кожен пес знатиме, що саме він і забив її до смерті. Бо щонайменше п’ять камер спостереження зафіксували, як Ві Скалка пручалася, коли капітан Маркус Гріх виносив її з бару.

— Якщо ти вважаєш це сильним аргументом, раджу перевіритися на Альцгеймера.

Бузина не стримався, розреготався, закинувши голову. Тхір відірвав писок від екрана і збентежено закліпав з-під каптура великими водянистими очима.

— Але ж кицюнечко, ти хіба не знаєш, як боляче, коли ламають кістку? Він кіборг, сильний. Двома пальцями може тобі лікоть в інший бік зігнути. Може. Може-може.

— Яа-асно, — протягнула Скалка. — Вибачайте, я-таки помилилася. Думала, маю справи з професіоналами, а вам просто пощастило.

Ляпас по обличчю був наче і не сильний, але болісний, крісло хитнулося, фіксатори загуділи на драматичній ноті.

— Тримай себе в руках! — зашипів Григор і смикнув Тхора за шкварник так, що той відлетів до стінки. Без каптура Тхір скидався швидше на ображену жабу із пірсингом, такий же лисий та тонкогубий. — Там і сиди, поки я не скажу, довбограй!

— Шановні, все, що ви спроможні зробити з моїм тілом — завдати йому тимчасового болю. Обміркуйте вартість мого кота і спробуйте замотивувати мене чимось цікавим. Наприклад, грошима. Або покличте когось зі старших, — Скалка злегка втягнула нижню губу і обережно торкнулася її язиком. Кров. От паскуда.

— Радий чути, що про справжнісіньке стерво не збрехали.

— Вчилася у кращих, — вишкірилася Ві, намагаючись не морщитись.

— Не сумнівався. Але дещо мене бентежить. Колись тобі за дуже пристойні пропонували навіть просто утриматися під час голосування у Раді, а ти відправила посла доброї волі туди ж, куди і мене сьогодні. А зараз раптом все змінилося?

— Я люблю гроші, Григоре, та не настільки, щоб заради них пірнати у лайно. Але коли вже і так у лайні, то треба вимагати по максимуму. Ваші забаганки у кращому випадку можуть коштувати мені кар’єри. Тому це будуть не “просто гроші”. Ви пояснюєте мені суть справи, після цього я озвучу вартість моїх послуг відповідно до ризиків. І оскільки ти стоїш тут власною персоною, ставлю сотню, що ви вже зрозуміли — і ти, і той, хто тобі платить — що без мене у вас із Мареком нічого не вийде.

— Цікава пропозиція, треба обговорити. Поводьтеся тут без мене чемно.

Значить, мережа тут не ловить, тільки термінал.

— Поки ти ще не пішов теревеніти, зроби ласку по старій пам’яті, дай водички.

— Дай їй води. Але очей не спускай, — наказав Григор Тхору і вийшов.

***

Перший стакан пролився просто їй на груди. Закономірно, і не лише тому, що Тхору не вистачало досвіду у напуванні спраглих.

— Я щиро вибачаюся, звісно, але тікати мені все одно нікуди, то може хоч одну руку звільните? Ліву?

Загалом система у таких кріслах мала працювати синхронно, і Ві сподівалася, що жодних апгрейдів тут не робили. Тхір із неприхованою підозрою обмацав поглядом її усю, від розміру взуття до розміру грудей, і таки зважився сунути паперовий стаканчик Скалці в руку та відключив фіксатори.

Ві чемно подякувала, непомітно вилила на себе половину рідини, а потім ще половину, і попросила добавки. Шанси на втечу значно покращилися, але у її ситуації “пан або пропав” уявні ваги схилялися у бік “пропав”.

При всій його плюгавості, навряд чи вона подужає Тхора у рукопашній, до такого треба було готуватися заздалегідь... Можна було б залити термінал, але там, швидше за все, гідрозахист... Чорт забирай, у Гріха має бути захист!

Григор повернувся надто швидко, щоб вона встигла оформити ідею у притомний план. Назад у крісло пхати її не став, але від того не надто полегшало.

— Пропозиція була цікава, але у нас є краща ідея. З тобою хоче зустрітися твій батько.

— Батько?

— Принцип синхронізації зацікавив його більше, ніж брудна білизна. Вибач, крихітко, та хто ж знав, що ти виростеш настільки розумною. Поїхали.

— Тобто ти мені пропонуєш родичатися з поважними людьми у такому вигляді? — Ві ткнула себе в груди великим пальцем, натякаючи на непрезентабельність комбінезона.

— Він буде любити тебе будь-якою, це ж татко, — Григор скривився, наче ковтнув оцту.

Ві байдуже знизала плечима, хоча її розум, наче у лихоманці, бився об поточені грибком стіни, намагаючись знайти хоч мінімальну зачіпку. Погляд ковзнув осиротілим екраном, де на ліжку, підібравши ноги, сиділа самотня гола Скалка.

— Ну, подивимось. Як його хоч звуть? — якомога байдужіше уточнила Ві.

— Алекс Бузина.

Технічний директор Технопропу.

Бузина...

У глибшій дупі, здається, вона ще не бувала.

— То ми з тобою щось на кшталт сиблінгів? — у горлі миттєво пересохло, навіть дихати стало важко. Ві машинально піднесла стаканчик до губ, але встигла подумки відвалити собі ляща.

— Треба глянути у словнику, як це називається. Я його стовідсоткова копія і наступник.

— Тобто клон. І ти з самого початку знав? — нудота підкотила до горла неочікувано, ноги стали наче ватяні.

— Не марнуй час. Пішли.

“Шанси зрівнялися, п’ятдесят на п’ятдесят. Або вийде, або не вийде.”

— Прощавай, Маркусе...

Ві зробила крок у бік нерухомого поліціянта і виплеснула всю рідину йому в обличчя. Перш, ніж вирубатися від удару по голові, вона встигла почути вереск “Тримай цю суку!” і судомний вдих.