Сонет Одеський

Одеський вечірній таємний туман,

Казковий, густий, ніби хмара, - оман.

Одеський прозорий, холодний лиман

І вітер осінній, як пахучий дурман.

Зривається вітер, темніє, зоріє,

І одяг, що теплий, душу не гріє,

-"Куди ти летиш? Зачекай, моя мріє!"

Так тихо і страшно, туман все густіє.

Так стукає серце, чогось плаче душа,

Стою одинока, лиш шум вітру втіша,

Стою ні в перед, ні назад не руша.

Мені б трохи любові, щоби душу зігріти,

Щоби серце дівоче перестало тремтіти,

Щоби вічність коханням палати, горіти.