Вибач, що зламались

Ти мене розлюбиш

До настання першої зими.

Із плином днів забудеш,

Як усе казково починалось...

Зараз же дивно закрутилось

І так несподівано скінчилось

Наш світ зупинився.

Тільки "нас" ніколи не було.

Коли твоє серце кричало

Моє безжально мовчало.

Коли ж моє забилось

Інше вже не кохало...

Та чомусь говорили

Не помітно згасали

До останнього тримали,

Не відпускали...

Можливо, ми кохали

Поки чужими не стали ...?

Якось випадково перепрелись

Двоє незнайомих сердець.

Можливо, душі споріднились,

Коли уста листам всміхались... ?

Ми так добре тримались.

Вибач, що зламались...

Тебе так просто не забути.

Підкажи як перестати відчувати ?

Може, ти навчився все так глибоко ховати,

Що емоції став забувати ?

Щоб своє сонце залишити

І нестерпний біль заглушити.

Ти, почав по малу марніти

Для інших радіти...

Посміхатись у світі тіней,

Досягати омрієних цілей

Існучи серед згаслих вогнів,

Не кажучи нікому ні.

Навіть мені...

Ось такий ти милий,

Розуміючий вогник —

Для мене ж милий котик.

Такий бажаний наркотик

До якого заборонений навіть дотик...

Знаєш я зламалась

Від того що ми непорозумілись

Чи можливо вчасно не зупинились ?