Крізь лінії напруги

Безтурботність вітряків

Понад сірими трасами

Серце моє зворушила.

Високовольтні лінії —

Були схожі на мене:

Такі ж, як і я — напружені.

Птахи в густих хмарах

Свої гнізда зводили.

У них є свобода і крила,

А я давно не літаю —

Немов верба при дорозі,

Вросла корінням у камінь.

Верхівки могутніх дерев

Лоскотали небо непрошено.

Вони бачили, як згасають зорі,

І як вітер пестить моє волосся —

Тієї ночі розпущене,

Твоїми руками скуйовджене.

Спокій лавандового поля

Колисав душу розгублену,

Посеред лютої зими зрощену,

Сльозами мудрості орошену.

Завжди є те, що сліз не варте —

Та через що ми врешті плачемо.