Про віршомазів

Коли питають, хто такий поет,

Ти кажеш: “Той, вірші хто власні пише”.

Це ніби й правда, проте прошу: тихше.

Я розкажу один тобі секрет.

Згадай рибалку, що рибину ловить

У тихих вод зрадливій глибині.

Так і поет, що вудить зграї мрій

У сіті строф (їх доля часто топить).

Тепер шахмарську працю уяви,

Вони скарби в землі шукають надрах.

Поет так само добуває правду

З життя-граніту - й вдасться не завжди.

Напевно, ти мисливців пам’ятаєш,

Які на звіра йдуть з великим ризиком.

Поет полює слави (рідко - визиску),

Хоч здобиччю стає, бува, як знаєш.

А землероб, який бур’ян пильнує,

Щоби зростить нам хліб на життя сите.

Поет, я він, проціджує крізь сито

Зерно й полову - хист для нас гартує.

Ти скажеш, що поет в думках це робить,

А дії людей праці - це реальність.

Повір: ніхто не знає, де є справжність,

Тож краще слухай мудреця Платона.

Поетів грек не дуже полюбляв,

Однак, що світ круг нас - це є лиш тіні -

Від вимір ідей лиш купа втілень

Недосконалих, так Платон казав.

З ідеями постійно має справу

Філософ, первно. Та й поет, мабуть,

Який в слова впліта незриму суть

За ідеалів завтрашню заграву.

Один у полі, і нема

Різниці, чи боєць він вільний, піший,

(Вірші як білі чи верлібри пише),

Чи скакуна із рим він осідлав.