Паперовий кораблик та брехлива риба

Долаючи калюжі паперовим носом,

Спускаючись по жолобам уздовж доріг,

Попід дахів , через дощі та грози,

Зібравши сили всі , він досі плив, як міг.

Він бачив як тонули дошки шифоньєрів,

Як в люки утікало листя втомлених дерев,

Як розчинялись буревії із паперів,

І як зірвався легко в небеса старий намет.

Проте він плив, це все що мав він,

Оцю брудну дорогу та чумацький шлях,

І в світлі фар, як серед макових галявин,

Він ухилявся від численних євро блях.

Блукав і упирався в тупики провулків,

Безліч разів сідав на мілину,

Він був лише дитячим подарунком,

Та покохав шторми і глибину.

І вірив, що за містом буде море,

А там за морем, мабуть, океан,

Він так хотів пірнути в ті глибокі води,

Він так жадав стрибнути за паркан…

•••

Проте зустрів одного разу майже дохлу рибу,

Прощаючись з життям, вона була не в самоті,

На пʼєдесталі з крижаної глиби,

За кілограм по 70, серед своїх братів.

- «Чи бачила ти море? Чи воно існує?

Чи є за ним колись безмежний океан?»

- «Я бачила, кораблику, лиш горе,

Суцільна смерть кругом, і цей базар»

- «Можливо, ти підкажеш шлях? Я довго плив і так втомився , допоможи мені стрибнути за паркан! »

- « Я говорю тобі, нема там моря, я прожила життя, це все обман.»

- « Чи ти змирилась зовсім із своєю долею? Маєш боротись завжди, де б ти не була!»

- «Я буду подана увечері на стіл с квасолею, моїх дітей Світлана ранком продала.»

- « Яка брехлива та труслива риба.» Засумував кораблик та й поплив,

Риба віддала душу на холодній глибі,

Її ніхто сьогодні не купив

•••

А за парканом хвилі розбивались в білу піну,

Ніхто з них не дізнався про приплив.

Кораблик потонув біля пивного магазину,

Як би ж ті риби зовсім не казали слів.