На межі.( друга ревізія)
Я прокинувся від глухого гуркоту сталевих дверей, що розбивали мовчання холодного підземелля. Повітря було насичене сирістю, змішаною із запахом гнилі та заліза. Моє тіло здригалося від холоду, а руки були прикуті кайданами до важкого медного столу. Пов’язка на очах затінювала реальність, крізь яку пробивалося лише слабке, мерехтливе світло смолоскипа.
Мені почулися кроки. Тихий голос прорізав гнітючу тишу, але чи був він справжнім? Чи це просто мій розум, що грав зі мною, намагаючись видати бажане за дійсне?
— Роб, можливо, тут хтось є… — прорно прошепотів голос, настільки тихо, що слова зливалися з темрявою.
— Слухай, Ксей, не кажи, що боїшся, — відповів інший голос, з легким відтінком іронії. — Ця руїна стоїть ще з часів Великої трагедії, і ніхто не підходив до неї навіть на кілометр.
— Можливо, ти правий, але все одно огляньмося. Може, знайдемо щось... або когось.
Хтось хмикнув. І невдовзі світло від смолоскипів почало розходитися. По звуках кроків я зрозумів, що один попрямував до дальнього кінця кімнати, а інший – рушив у мій бік.
Я не міг видати ні звуку, ні писку. Мій рот був намертво скріплений ременем, який врізався у шкіру обличчя, лишаючи відчуття пекучого болю. І кожна секунда розтягувалася у вічність, поки світло смолоскипа, тремтячи, наближалося до мене.
Мене могли вбити. Або врятувати.
Вогонь був уже настільки близько, що я відчув його слабке тепло на своїх ногах.
— Роб! — хрипким голосом прокричав Ксей, і я інстинктивно напружився. — Швидше, йди сюди!
— Що таке? — запитав Роб, роблячи кроки вперед. Його голос звучав спокійно, навіть трохи насмішкувато. — Злякався чогось?
Підійшовши, він спочатку усміхнувся, але коли побачив мене, його усмішка зникла. Роберт розгублено кліпнув, не знаючи, що робити.
— Я переріжу ремені, а ти займись кайданами, — твердо сказав Ксей, витягуючи кинджал.
— Ксей, а якщо він нас уб’є? — голос Роба наповнився страхом.
— Він може померти... — голос Ксея потемнів, а його руки затремтіли. — Я більше не хочу бути винним у смерті когось, як тоді...
Тиша стала нестерпною. Лише потріскування факела і глухі удари серця наповнювали простір. Ксей провів кинджалом по ременю, але затримався на декілька секунд, ніби вагаючись.
Першим перерізаним ремен став той який стуляв мій рот . Як тільки він його прибрав, я намагався заговорити… але Ксей не зрозумів мене.
Зір плив, темрява навалювалася з усіх боків, і ще до того, як мене остаточно звільнили, я втратив свідомість.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!