Відголосок Крові

Розплющивши повіки, я намагався збагнути, де опинився. Оглянувся — все навколо було якесь дивне: таке яскраве і чітке, що починали боліти очі. М’яке ліжко, на якому я лежав, і голоси, які лунали десь за дверима. Скоріш за все, це міська лікарня, про які я читав. Тут мають працювати цілителі-добровольці. І поки мене ніхто не турбує, треба розібратися з Аркаелією.

Вона казала знайти її у своєму розумі. Але як це правильно зробити? Спробую так: заплющивши очі, я почав копирсатися у своїй свідомості, намагаючись знайти хоча б відлуння її голосу. Першою зупинкою стало дитинство, але там я не почув нічого, що хоч якось нагадувало би її голос. Далі був ліс, у якому мене кинули напризволяще, — у ньому також було тихо. І як би мені не хотілося йти в те місце, що раніше слугувало мені домом, але це потрібно було зробити, щоб дізнатися про себе трохи більше.

Я блукав по величезних коридорах, навіть зайшов до підземної лабораторії — та голосу не було чутно. Хоч мені і огидно знаходитися тут, але потрібно ще перевірити декілька місць.

Підіймаючись до своєї кімнати, я зупинився, коли почув голос. Такий тихий і ніжний. Він кликав мене зі сторони бібліотеки. Підійшов до великих дверей і ледве їх відкрив, а голос ставав все гучнішим, і я пішов на нього, проходячи великі шафи, які були заставлені книгами, рукописами та трактатами. Йшов уперед, і голос кликав, ставав все гучніше. Дійшовши до розділу з трактатами, де голос був найгучнішим, я почав блукати між шафами. А коли майже пройшов усю секцію, побачив м’яко пульсуюче дивне світло через кілька рядків від мене. Підійшовши до нього, я помітив, що це м’яке перламутрове світло походило від одного з трактатів.

Взявши його до рук, я примітив, що такого трактату раніше в бібліотеці не було, і називався він якось дивно: «Золнари і чому вони небезпечні. Автор: Б.Б. Лорім». Мені було цікаво, чому я не пам’ятав жодного трактату з такою назвою. А голос, який лунав з нього, тепер не кликав, а повторював слова: «Відчини її». Я послухався і відкрив — світло і тихий голос зникли. А на зміну почав лунати той самий голос, який я чув уві сні. Той, який був схожий на скрегіт тисячі камінців:

«А ти здібний. Так швидко мене відшукав», — її слова почали лунати в моїй голові, заглушуючи навколишні звуки.

«Тепер в тебе є достатньо часу. Розповіси все зараз?» — я направив цю думку у місце, де знайшов її голос.

«Спочатку іди подивись на себе у дзеркало. І якщо після будуть питання, я розповім все, що ти захочеш», — її слова були чіткими, але у тоні чулася печаль.

Я піднявся, спустивши ноги на холодну підлогу, і почав вставати, але не встиг я зробити і кроку, як ноги підкосилися. Не знаю, скільки часу я провів у ліжку, тому те, що сталося, повинно було бути очевидним. Відкривши ширму, я помітив, як за відкритими дверима кімнати стояв старий цілитель, котрий спілкувався зі своєю помічницею. Я попрямував до них, роблячи маленькі кроки, підійшов ближче, і на мене звернула увагу молода помічниця, яка, судячи з усього, вислуховувала свої завдання. Помітивши мене, вона здивовано відкрила рота і скосила погляд на цілителя; він це помітив і перевів погляд на мене. А після секундного мовчання заговорив м’яким, хоч і трохи шорстким від старості, голосом, в якому, однак, відчувалася щира турбота і тепло:

— Вам ще не можна вставати, тому прошу вас, зберігайте режим. Ваше тіло занадто виснажене.

— Можете показати, де у вас тут дзеркало?

Цілитель щось побачив в моїх очах і видихнув, розуміючи, що від мене він нічого не доб’ється:

— Зоряно, проводи молодого чоловіка.

— Добре. Ідіть за мною, — вона говорила м’яко, а її голос лунав плавно і мелодійно, немов тиха ріка.

Вона взяла мене за руку, і ми пішли. Підійнялись на два поверхи, потрапивши до лазарету, де декілька людей отримували першу допомогу. Пройшли майже до його кінця і увійшли до дверей, які вели до коридору з великою кількістю дверей. Пройшли ще далі і в кінці коридору увійшли до великих дверей, біля яких була прибита дощечка з написом «Склад». Увійшли, і вона потягнула мене між полицями, на яких лежали ліки, чисті тканини та інструменти для операцій. Пройшли кілька рядів і вийшли до пустого простору. Там я побачив дзеркало, яке більше за мене майже у півтори рази і яке мало вишукану різну раму із чорного дерева та металеві візерунки по кутах. Зупинившись перед ним, Зоряна обернулася, її голос пролунав тихо:

— Ось. Це єдине дзеркало у нас… Як закінчите свої справи, покличте мене, я поверну вас до кімнати.

Я кивнув, і вона пішла у зворотньому напрямку, щоб не заважати.

Я стояв не дуже далеко від дзеркала, але через велику кількість пилу не бачив відображення. Мабуть, дзеркало стояло тут без діла дуже довго. Взявши з найближчої полиці ганчірку, я підійшов до нього, протер і глибоко вдихнув, готуючись до будь-чого, що у ньому побачу. Змусив себе подивитися на відображення, але побаченому не зрадів. Бо те, що дивилося на мене з глибини дзеркала, було не зовсім мною. Або ж мною, але не таким, яким я себе пам’ятав. Волосся, яке раніше було чорне як смола, тепер набуло попілястого кольору. Шкіра тепер була бліда, а риси обличчя загострилися, стали жорсткішими та хижими. Шкіра на шиї була вкрита дрібною перламутровою лускою, твердою і холодною на дотик.

Я тремтяче підвів руку, щоб розгледіти, — відображення повторило мій рух. Пальці були моїми і водночас ні. Хоч їх і не покривала луска, але кігті залишилися. Не такі довгі, як тоді, але такої ж форми. Справжня зброя для вбивств. Я засучив рукав: на передпліччі з тильної сторони виднілася та сама луска, котра підіймалася вище. Знявши з себе одяг, я почав оглядати все, що було під ним. З плечей луска переходила до шиї, залишаючи горло оголеним. Також вона зходила на груди декількома гострими клинами, створюючи природний панцир. Від середини грудей і до пупа виднівся старий шрам, а зліва, де повинно було бути моє серце, виднівся новий. Я оглядав себе ще з декілька хвилин, і коли дійшов час дивитися на очі, мене охопив жах.

Замість мого сірого кольору, на мене з дзеркала дивились її Варлієво-білі очі з вугільно-чорними зміїними зіницями і синім ореолом навколо них. Очі Аркаелії.

Хвиля огиди та якогось дивного, темного усвідомлення власної нової сутності прокотилася тілом. «І ось це він називав своїм «найвеличнішим творінням»? — гірко промайнула думка, обпікаючи свідомість. — Створити монстра, чий розум він би потім підкорив собі!?»

Мій гнів почав заповнювати чашу, і в дзеркалі почало щось відбуватися. А коли я все-таки наважився глянути, мене обірвав голос:

«Тримай свої емоції під контролем!» — Аркаелія закричала настільки голосно і гнівно, що у мене на декілька секунд все потемніло перед очима. Від цього галасу я почав падати, але встиг знайти опору у вигляді полиці, котра була найближче до мене.

Притулився до неї спиною і сів навпочіпки. На шум впавшого інструменту прибігла Зоряна.

— Вам цілитель говорив залишатися в кімнаті, чому ви його не дослухались? — її м’який голос звучав дуже і дуже схвильовано. Вона миттю опинилася біля мене і спробувала підняти, але не змогла.

— Зоряно, встану я сам, а ось допомогти мені дійти до кімнати ти можеш, — я підійнявся, а вона поклала мою руку собі на плече, щоб мені було легше пересуватись.

— Домовились, я вам допоможу, — її губи розпливлися в усмішці.