Планета, якої немає

Планета, якої немає

У телефоні жив сумненький Смайлик.

Він спав на цифровому одіялі,

купавсь щодня в сльозах гірких хазяйки

і виставлявсь у реченнях печальних.

По вечорах він малював кораблик –

хотів уплисти в океан забавок.

Там, в океані, чув живуть без слізок –

“планету” із веселощів створили

для діток. для дорослих і для смайлів.

Лунає сміх – забули про печалі…

В надії вилляти останні сльози,

зібрав пожитки деякі в дорогу

й поплив на пошуки чудного світу –

можливо пощастить знайти. Можливо.

Не день, не два між хвилями слонявся,

на островах безлюдних зупинявся.

Шлях водний торував між скель зубастих,

долав нещадні шторми і бурани.

Надію втратив . – Що тужити завше?

Хтось путь до радості без меж укаже! –

гукав у простір — Чи це мрія, байка?

Учули Смайл дельфінів славна зграйка,

- Ти що згубився, заплутав? Одначе,

країни в океані цім немає

із назвою такою. Не вишукуй.

Май, май – усе в твоїх рука. Без суму.

Створи для себе щастячка сторонку

й живи у радості без меж до скону.

А хочеш – йди до нас. Тут, в океані,

солоні сльози геть нічо не значать.

Отож, навіщо нити?! Смійся дзвінко!

– Та я ж не вмію плавать! І не рибка…

Вернувсь назад Смайл втомлений на землю –

почав збирати однодумців ревних,

щоб збудувати мрій міцну державу.

Не дали. Жадібність, гординя, наглість,

розбій, жорстокість в військо об'єднались –

все знесли… Добра виходить в світі мало?!