Скутерист

Я знову чітко паркуюсь, притискаючись до бордюра. За тим вимикаю сирену і ставлю машину на ручник. Гальмо шипить, з усіх сторін клацають двері, наші підошви стукаються об тротуар; я теж злізаю, тримаючись за поручні. Двигун не перестає ричати, маячки блимають, торохтять шторки відсіків…

Двоє хлопців з моєї сторони розмотують промінь – тонку лінію високого тиску. Я перестрибую шланг і прямую до насосного відсіку. Сьогодні я працюватиму тільки там – якщо не закінчиться вода і взагалі не станеться щось незвичне.

Хутко піднявши штору, я похапцем перевіряю магістральні крани, потім лізу руками під сплетіння труб. Зливні краники теж закриті. Запускаю насос, відкриваю клапан із цистерни; тиск швидко піднімається до двох атмосфер.

Витягнувши засувку, я дивлюсь униз, під днище. Секунда-друга – і на асфальт починає дзюрчати вода. Прекрасно, вода в насосі є. Я засовую засувку назад і відкриваю клапани до обох променів. За тим додаю тиску в насосі до трьох із половиною атмосфер.

- Хлопці, вода – у променях, - сказав я у тангенту. Секунда, друга – і з-за будинку повалили чорні клуби диму. Значить, хлопці пустили воду у вогонь.

- Все гаразд? – питає у мене хтось. Я оглядаюсь: біля мене стоїть повний чоловік років під (а, може, й за) п’ятдесят. Ймовірно, це – власник будинку. Як правило, потерпілі намагаються бути ближче до місця події; однак зараз це – неможливо: там нічого робити без респіратора. А біля самої пожежі хлопці працюють під киснем.

- Так, - я відійшов на крок від відсіку. Тепер лишається тільки спостерігати за тиском та рівнем води – сподіваюсь наших чотирьох тон вистачить для гасіння.

- Будиночок шкода, - задумливо додаю я.

- А, ні! – жваво заперечив чоловік. – Я все одно збирався його зносити і будувати новий. Там навіть віконні рами починали трухнути…

- А, то он як Ви вирішили його позбутися!

- Та ні! – товстун засміявся. – То я увімкнув електричний автомат на цей будиночок, і там щось загорілося. Я помітив уже потім, коли звідти став валити дим.

- Коротке замикання, - зрозуміло сказав я. – Класична історія.

- І часто ви виїжджаєте на такі пожежі?

- Та ні, - я задумався, пригадуючи. – Зазвичай нас викликають на каміни – у димарях часто горить сажа. Бувають автомобільні аварії – наприклад, треба дістати людей із машини. Минулого разу ми взагалі дерево впало на дорогу, і ми прибирали його на тротуар.

- Хіба цим займається не дорожня служба? – здивувався чоловік.

- Якщо терміново – то ми, - пояснив я.

- А Ви бачили по дорозі «Старовинну піч»? Пекарня метрів за триста звідси.

- Так, біля кафе, здається, - я пригадав, як за вікном промайнула якась пекарня у темних тонах.

- Це – мій заклад, - чоловік, здавалось, пожвавішав. – Я із двадцяти років займаюсь пекарством.

- А Ви бачили такого повного рятувальника? – запитав я. – Це – кухар із «Жовтої качки». Я думаю, він із кухні і прибіг на виклик.

- Справді?! – захоплено вигукнув пекар. – Чесно кажучи, не роздивився. А Ви чим займаєтесь?

- Продавець-консультант, - відповів я. – Є такий магазин, «Інтернет-сервіс». Я звідти і виїхав до депо.

- А тут Ви працюєте водієм?

- Ні, - заперечив я, - як правило, я займаюсь основними роботами. Це сьогодні я прибув на точку першим. А, до речі… біля Вашої пекарні немає випадково гідранта? Такий маленький металевий люк, - я пригадав, що біля цієї «…печі» знаходиться ще й кафе. Зараз мені треба б дізнатись, куди можна прокласти рукавну лінію – якщо не вистачить води. Навіть якщо це не знадобиться, все одно ми маємо десь заправитись дорогою назад. А лізти до смартфона і відкривати пожежний додаток великого бажання немає. Хоча звідки знати цьому чоловікові про гідранти…

- Так, є, - підтвердив пекар. – Якраз навпроти входу. А що, води може не вистачити?

Я глянув на прилад над насосом.

- Сподіваюсь, вистачить…