Душа відьми

Палало тіло розіп'яте на хресті,

На площі головній юрба зібралась.

Гучні прокльони обривали ніч,

У чому винувата жертва, влада не зізналась.

Усі кричали про якусь там справедливість,

Та от рудоволоса, вогняна душа,

Яка не знала, з чого та немилість,

І з жодного не брала ні гроша.

Народ вигукував усяке, зловтішався,

Плоть догорала, в попелі усе.

І цьому заперечити ніхто не намагався,

Плітки, як пилок, вітрюган рознесе.

Кричали: "Відьма! Шльондра ти! Потвора!"

Вони зливали в неї всі свої гріхи.

Вогонь зжирав її, точилась в нім покора

Жорстокості людській. Палив усім шляхи.

І грянув грім, і хмари навернули,

І линув дощ, затоплював поля.

Здавалось, боги їхні все збагнули,

Що знищили безвинне те життя.

Враз ксьондза блискавиця загубила,

Пробило струмом тіло те бридке.

Сочилась в ньому та пропаща сила,

Яка винищувала в людях все людське.

Удалині із факелом стояв хлопчина,

Чия сестра загинула в вогні.

Для ненависті тої була в нього причина,

Яка згорівши, захороненою буде в землі.