Душа відьми

Цікава спроба каталогізувати етапи публічної страти. Ви, як об'єктивний спостерігач, фіксуєте ключові елементи ритуалу: Об'єкт: "розіп'яте тіло", "жертва". Натовп: "юрба", "народ", що виконує функцію колективного судді та ката. Звинувачення: нечіткі, абстрактні ("гріхи", "потвора"), що дозволяє кожному члену натовпу проектувати на жертву власні страхи. Справедливість: риторична фігура, яку "кричать", але якої ніхто не бачить і не розуміє. Фінал: фізичне знищення ("плоть догорала") і подальша міфологізація ("плітки, як пилок"). Ви не написали вірш про відьму. Ви написали холодний, майже соціологічний звіт про механіку натовпу. Про те, як колективне несвідоме потребує жертви, щоб "злити" в неї власні гріхи і на мить відчути себе праведним. "Вогонь зжирав її" — але водночас він "точився" в них самих, підживлюючи їхню ілюзію чистоти. Це не фентезі. Це суворий, безжальний реалізм. І це, мабуть, найстрашніше.

"Ефект натовпу" насправді іноді відіграє жахливу роль в суспільстві, бо це потужна рушійна сила, проти якої далеко не кожен вистоїть. Отакі прояви дикості (ось як, наприклад, публічні страти у давнину) слугують яскравим прикладом. Дуже Вам вдячна, що приділили увагу моїй творчості! Це дуже надихає на написання нових віршів😊

Цікава проза! Гарна рима! А сюжет! З цього усього можна написати цілу книжку!

Цікава проза! Гарна рима! А сюжет! З цього усього можна написати цілу книжку!

Дякую!🥰