Струмок

Сашко відкинув землю з лопати. Сонце вже встигло піднятися й починало палити. Був би хоча б мініекскаватор чи бодай ще одні руки… Але все доводиться робити вдвох: батько зводить фундамент, а він копає траншею. Будують усе для себе, грошей на чужу поміч немає, тож копирсатися теж доводиться самим.

- Фух! – встромивши лопату. Сашко вийшов із неглибокої траншейки і ступив пару кроків до струмка. Мулисте дно виднілося крізь прозору воду, яка повільно текла між городами і заростями.

- Треба буде трохи розчистити струмок біля водогінної вежі, - Сашко опустився на коліно і зачерпнув холодної води. – І біля труби теж, - додав він, намочуючи волосся.

- Та треба, - погодився батько. – Нам потрібно, щоб водичка не сповільнювалась. Он, і так ледь тече.

- Давай залишимо до вечора, - запропонував Сашко. – Там хлопці скоро листи під лопаті привезуть. Піду почекаю на лавці.

- Добре, - батько відкинув «мастерка». – Я ще покладу штук п’ять цеглин.

Зайшовши у двір, Сашко попрямував до хвіртки. Добре було б змінити забруднений одяг, та й самому зайти у душ не завадило б. Але він, врешті, працював, а не збирався йти до магазину. На мить Сашко навіть посміхнувся: у місті він заляпаним навіть носа із квартири не висовував. Утім, він і не білив під’їзд чи цементував ґанок, як ЖЕКівські працівники…

- Привіт! – дзвінко (і несподівано!) пролунало поряд. У грудях аж немов стукнув молот.

- Навзаєм, - мов крізь зуби кинув Сашко, глянувши ліворуч. Біля сусідських воріт Стояла Маринка, тримаючись за кермо триколісного велосипеда з багажником. Колись на першому курсі він бачив жіночку, яка продавала газети з такого з «вєліка». У цієї в ящичку стояла банка з молоком – мабуть, сусідка замовила три літри у Кравців…

- Що ти такий надутий? – запитала дівчина (хоча яка дівчина – вже жінка!).

- Роботи багато, - якомога толерантніше відповів Сашко (хоча хотілось добряче загнути). – Ніколи посміхатись, - звідки вона й взялась, подумалось. Захотілось навіть вставити в зуби цигарку прямо при ній – хоча ніколи й не курив (хіба тільки пробував). «Сучка! – промайнуло в голові. – Сказала б тоді, що не потрібен такий бідний – я що, хіба ліз би до неї? Так ні, дала ж до себе залицятися!» Хоча, мабуть, і самому треба було б здогадатися, подумав він. Надто вже непевно говорила вона про них. І, чого одразу не полізла в обійми того ж Кравця? Почуттів, мабуть, захотілось – такі ж, як Дімка, не вміють кохати, тільки беруть своє. А що, зручно – один цілував, шепотів фрази від серця, а інший дає гроші і возить до міста на машині – «коритові», правда, але своєму…

- А що ви там будуєте біля струмка? – поцікавилась Марина. «Тобі яке діло!» - захотілось кинути у відповідь. Диви, вискочила заміж за іншого, а все одно цікаво, що він робить…

- Домашню ГЕС, - байдуже відповів Сашко. Коли вже хлопці привезуть ту нержавійку для турбіни…

- А що це таке? – звісно, звідки ж тобі знати такі абревіатури…

- Електростанція. Від води працює.

- Ого-о! – протягнула Марина. – Ти й таке вмієш?

- Це – моя дипломна робота, - відповів він. «Через тебе на «відмінно здав, щоб забутися в роботі»…

- Ого, нічосі! –здивування не покидало екскохану. – А оце теж для неї треба? – вона кивнула на радіатори опалення, що лежали під парканом.

- Ні, то для геліосистеми. Воду нагрівати від сонця.

- Нічого собі, я й не знала, що так можна! – а що ти знаєш, окрім як виходити заміж за алкашню. Куди не кинь оком – усі заливають очі. Утім, нормальні тут просто не тримаються – хто їде до міста, а хто – бодай до сусідніх Лощуків. Там і маршрутка ходить до міста два рази на день, і фермери які-не-які є, і навіть пошта з амбулаторією працюють…

- Ти б людині молоко віддала, - Сашко кивнув кудись немов за Маринчину спину. Та оглянулась: біля хвіртки дійсно стояла тітка Ольга. І чого тільки не озивається, подумала Марина. Мабуть, цікаво було слухати розмову між «колишніми». Хоча що там було між ними – три поцілунки? І як вона не почула рипіння петлів – чи тітка стиха прочинила хвіртку.

- Драстуй, Сашко, - привіталась вона. – Чуєш, а ви зараз пробиватимете скважину?

- Ні, спочатку розберемося зі станцією, - відповів хлопець. – Там не тільки треба пробивати скважину – там одразу треба возитися з гарячою водою. Чи принаймні теплою…

- Ну, ти ж диви, у нас же є чим свердлити, - нагадала тітка Ольга. – Маринко, давай баночку…