З тобою

З тобою я себе не впізнаю,

я — вже не той, що був іще недавно,

по-іншому тепер уже люблю,

хоч виглядає та любов незграбно.

В твоїх обіймах я вже не такий,

яким мене ще знають мої друзі.

Закоханий по вуха і простий

в своїй любові, і трава у лузі

соромиться від тих бешкетувань,

що влаштували ми на ній під небом.

Тікала ти, мов прудконога лань,

та піддавалась, мовби так і треба,

давалася спіймати і звалить,

вуста для поцілунку підставляла,

і нам здавалось, мов спинилась мить,

і міри ми у любощах не знали.

І дарував тобі свою любов,

а ти усю себе подарувала.

І цілував тебе я знов і знов,

тебе усю, де ти та й дозволяла.

А ти — мов молоде вино,

що сп'янило усю мою свідомість.

Тебе люблю відверто — все одно,

з тобою втратив сором я і совість.

Тебе всім серцем я люблю

і хочу тебе лиш одну кохати.

З тобою я себе не впізнаю,

але навіщо, власне, впізнавати?