Кохання наш зірковий час

Кохання мене вдарило у скроню

Підступно, біля барного стільця.

Воно сиділо і чекало нагороди

Від заможного гуляки чи вдівця.

Воно вп’ялося поглядом самиці

Вильнуло бюстом сповненим принад

І я завмер, нічого не сказавши…

Замовив нам шампусик насолоди,

Щоб здобрити облудливі слова.

Та не промимрить щось у невпопад.

І понеслося…

Що казав – не знаю.

У голові блукали бісівські слова

І декольте мене гіпнозувало…

Я згоден був їй світ подарувати.

Про долю щось молов,

Згадав і золоті пенати,

Забувши про дружину

Яку так страсне вчора ще кохав,

Тепер негоже навіть пригадати.

Конають нас ті декольте у барі

Кохання, любі друзі,

Це не доля – це болісне страждання,

Що нас дурненьких іноді вбиває.

Але то як кому… як знати…

Чи на короткім ланцюгу весь вік конати

Чи безсоромно в гречку інколи стрибати.