Любов

Любов латала рани чим прийдеться:

Старим ганчір'ям, що згубило блиск,

Й іржавими скобами - просто в серце...

Лиш біль жагучий мав із того зиск!

Любов боялась, як листок, тремтіла

Під поглядом сильнішого з вітрів.

Озноб калічив зубожіле тіло,

Яке ніхто ніколи не любив.

Любов трималась міцно за це серце,

Від страху очі мружила свої.

У неї власні правила та сенси:

Холодна влітку - сонцем для зими.

Любов роняла пахощі травневі

На потьмянілий у вогні пісок.

Любов безкрила, а літала в небі

І опадала, як для мрій бузок.

Любов терпіла, засмагала, кригла,

Губила, ненавиділа, була...

А потім власні винайшла вітрила

І, підкоривши вітер, розцвіла!