ЩОБ НЕ ВТОМИЛАСЯ ЖИТИ ЛЮБОВ

Я із подихом вітру

в твоїм тілі жагою озвуся,

ароматом достиглим

найсолодшої з наших забав,

де, щаслива,

як всесвіт,

п’ю кохання земне й не нап’юся,

мов романтику зорі

в час багряних вечірніх заграв.

Крізь глуху порожнечу,

що спроможна товстішати з часом,

дивомрії несу я

на крилах святих молитов,

щоби віра у щастя

оберегом озвалася й спасом,

і, здолавши негоду,

не втомилася жити любов.