А ТИ В МЕНІ НІЯК НЕ ПРОМИНАЄШ

А ти в мені ніяк не проминаєш

ні словом, ні мовчаннями,

ні…, ні…

Зухвалістю бажань

в мій день вростаєш,

немов іду босоніж по стерні.

А в ніч вростаєш радістю падіння

сформованих уявою понять.

Солодка згубо серця!

Ти – спасіння

доби,

з любові зшитої й проклять.

Вростаєш, як надія світанкова,

коли благословляється на світ,

в молитву,

що до Бога йти готова,

повіривши в кохання первоцвіт.

Від погляду твого – снага у тілі.

А дотик слів – мурахами до п’ят.

Відкиньмо всі думки зарозумілі,

взаємним почуттям скажім: «Віват!»