БЕЗСЕРДЕЧНІ

– Привіт усім!

Звернувся до присутніх оперативник Микола Савич, який щойно приїхав і наблизився до групи експертів, що працювали на місці злочину.

Його друг Сергій, молодший співробітник поглянув у сторону оперативника:

–Привіт! Щось ти забарився. Проспав?

Тіло Андрія Величко лежало посеред його розкішної кімнати. Будинок заможного нотаріуса знаходився за містом у спальному районі. Охороннна сигналізація, камери спостереження. Ба, та навіть проникнути на забудовану територію цього населенного багатіями району, було досить проблематично. Та ось камери твїє ночі були вимкнені з незрозумілих причин.

– Де тут заснеш, бл@. Я з чергування нічного. Хоч сірники в очі вставляй! Людей не вистачає! Юру з інсультом в лікарню вчора доправили,- промовив Савич, нахмурившись, і згадавши свого колегу і ровесника Степанова Юрія. Виявляється його колега давно погано почувався....

Миколі нещодавно минуло 47. Перша сивина вперто пробивалась на вилицях і на потилиці серед темного, густого і хвилястого волосся. А дрібні зморшки навколо пронизливих очей свідчили про ту мудрість і неабияку внутрішню силу, що приходить з досвідом і звичайно з віком.

Тіло Величко було розрізано від шиї до пупка. Наче це якийсь м'ясник розпанахав свиню, щоб дістати печінку, легені, нирки. Кишки вивалились кривавим месивом з живота чоловіка. Одну руку було зламано і з неї стирчала кістка на згибі ліктевого суглоба.

– Вилучено серце, – повідомив експерт, що оглядав грудну клітку Андрія , – його наче вирвали з неабиякою силою! Ось погляньте, бризки крові. Лилась фонтаном з аорти і легеневої вени.

– Але ми не знайшли нічого схожого на серце!

–Так. Може погано дивились?

– Може вбивця забрав його з собою? – посипались версії і припущення.

Все й так було залито кров'ю.

–Страшна смерть, бляха! – погодився Савич, мимоволі згадавши червоні заплакані очі своєї старенької першої вчительки, що плакала у його кабінеті, розповідаючи про групу покидьків. Пила заспокійливе, наливаючи воду з графіну тремтячою рукою. Як потім просякнув запахом корвалолу його кабінет:

–Вони відібрали нашу квартиру! Що тепер робити? Як жити далі?

У неї була дочка-інвалід. Можливо тому до них почали ходити так звані соціальні працівники. Наобіцяли хороший пансіонат для донечки в майбутньому, якщо його колишня вчителька залишить заповіт на квартиру на одного з працівників. Вона повірила. Адже так переймалася подальшою долею своєї дорослої доні, такої не- пристосованої до навколишнього світу, до злісті, до людської байдужості. Але самотужки оплатити пансіонат чи будинок інвалідів було неможливо. У цій країні, та з такими захмарними цінами!Як же вона буде Галинка, без мами? Можливо тому після безсоних ночей і важких роздумів Марія Пилипівна дала згоду.

Їй дали на підпис якісь папери. Все що відбувалось потім розповідала Марія Пилипівна, було начебто під гіпнозом. І її позбавили квартири. Відома схема шахрайства. Та довести неможливо! Все, як кажуть, в межах закону. Сама підписала угоду, ніхто не примушував. Ніяких насильницьких дій по відношенню до жінки і т.д. Вчителька Миколи ледь не залишилась тоді на вулиці. Допомогли добрі люди. Опер підключив волонтерів. Нотаріусом по справі подальшого продажу нерухомості старенької вчительки Миколи, виступав Андрій Величко.

Якось жила потім старенька з донькою у селі, у хатині без зручностей уже кілька років.

А два місяці тому Марія Пилипівна померла. Залишилась Галинка, як лагідно називала її матір, сама. До речі, як вона там живе, чи її навідують які добрі сусіди, чи допомагають? Ніби і давала собі раду, але то ж було раніше і при живій матері. Вона шкутильгає. Тягне слова,особливо коли хвилюється. Направду він майже не цікавився, як вони там живуть. Було соромно усвідомлювати і самому себе виправдовувати. Мучили сумління і докори совісті. Про таких,як він говорять “ Одружений на своїй роботі”. Так воно і було. Самотня квартира зустрічала щовечора Миколу запахом пилу. Ні сім’ї, ні собаки.

Раптом він ще пригадав і повний відчаю і болю вологий погляд молодої жінки, здається Анни, що прийшла з документами про продаж їх з бабусею квартири( все що надали нові господарі на її вимогу. І Аня зробила ксерокопії) І з цієї квартири, як не прикро, її як онуку було виписано без її згоди і без її відома. І все що залишилось від рідної бабусі, це довідка про її смерть ( до речі із природніх причин). Анна щойно повернулась із-за кордону. Раніше не вдавалось. А тут таке. І підпис на документах власності нотаріуса Величко Андрія Михайловича, як і у випадку з Марією Пилипівною. Але все законно.

А ось і він юридичний представник по тих справах. Такий собі господар життя. Він оце і лежить посеред розкоші, верніше -- його бездиханне, понівечене тіло у почорнілій калюжі крові:

-Я ще такого не бачив! Жахливо. Приблизна година смерті....- підсумував Сергій, вивівши з тяжких роздумів свого товариша.

Але той далі не слухав. Думками Микола був далеко. Потрібно провідати Галину. Так, пенсію їй приносить поштарка. В магазин дочка його вчительки теж сходити може. І щось простеньке їсти приготувати. Якось живе. Буває і гірше.