ЧЕКАЮ ТЕБЕ. НЕ БАРИСЯ...

* * *

День розпашілий

силкується зняти утому

з погляду,

голосу,

тиші,

що гаряче дише.

Тіні ростуть від крайнеба

в повітрі сліпому.

Вітром...

чи спомином

вечір фіранку колише…

Пам'ять вихоплює

миті земні раювання,

де ми на хвилях,

що валу дев’ятого вищі,

спазми півслів поскладавши

на вівтар кохання,

зорі цілуємо,

наче провісники віщі.

Скільки?..

пів року,

пів кроку...

години,

хвилини

маємо відстань до щастя,

де будем вдихати

зустрічі радість,

бо

і найсолодші чужини

не до смаку,

як не можеш «Кохаю!» сказати...

Зливи, спекота, безсоння,

знемога зловтішна

хай не зрадіють, що в ніч цю

Ми знов не збулися:

в спомин до тебе прилину,

спокусниця грішна,

і прошепочу:

– Чекаю тебе…

не барися…