там, де прекрасно
періодично йдеш у пустелю.
звісно, це відбувається лиш частково зумисне, а в значній мірі — стихійно. наче окрім того, що все контролює, в тобі є ще щось — на кшталт Будди.
звісно, я говорю тільки за себе. страшно кайфую в такі періоди — й починаю сумувати, коли вони означуються новим етапом діяльності.
з кожним разом ти виходиш на ще один рівень самоусвідомлення. може це в когось виглядає як депресія? необхідність побути на самоті — життєво важлива... щонайменше, для будд!
обов'язково хтось пробує увірватись — отак ти нікому не був потрібен, а тут раптом хтось з усієї сили преться. а тоді залягає тиша...
ти відокремився від життя. ви попливли з ним на якихось відмінних хвилях. в якийсь момент тобі навіть здається, що це ти впливаєш на нього... абсолютно цим не переймаючись.
нескінченно довго це не може тривати. не тільки з фізіологічних причин. мені ж кожного разу цікаво, що і як тебе звідти виштовхує...
не хочеться вертатись до цього світу. божевільний він... якийсь, а там... там — прекрасно!
6.10.2020
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!