Ще крок і кінець

Додолу падає попіл з цигарки..

Я роблю знову ці свідомі кроки,

Легенький вітерець обвіває

судомами мої ноги, голосно завиває

він не мов мій внутрішній голос,

він пробує вирватися з середини,

і говорити..ні..кричати. Цей хмарочос

знає більше ніж будь хто, без причини

вагомої на те, він мене розуміє.

Не задаваючи зайвих питань

Просто мовчить, хоч і говорити вміє

я вірю в це, чи то може мені знань

о тих неземних бракує,

але його я таки не розумію.

Він наче ще тримає мене,

наче ще не час і я йому треба.

Ще трошки і моя рука

доторкнеться до неба,

ще трошки і моя нога

сягне дна..

Гуркіт що лунає з небо

змушує зупинитися,

і подивитися на крок назад..

А там на небі, хмарки пливуть,

і останнє сонце яке я бачу

Вже потихеньку заходить.

Я стою за крок до прірви

що розділяє небесне, божествене

і таке холодне, мертве, земне.

Я дивлюся ще раз назад

а там небо до мене говорить

розіславши поволі свої

ледь помітні білі мряки

Ось і все. Ще крок і далі прірва.

А там панує темнота. Ще раз озираюся

А небо мені всміхається говорить до мене

Ще крок і кінець.

19 червня 2ї25