Веселкові історії

Велетенські сині груди зазвичай спокійного моря зараз здіймалися важко й нерівно, не в силах приховати в глибинах почуття, що могли перерости в шторм. Море сердилося на дівчинку, яка щовечора приходила до нього і вдивлялася у візерунки хвиль, наче хотіла розгадати його синьоплинні думки. Воно не могло повірити, що до нього можна ставитися як до живої істоти, адже звикло, що люди звертаються до нього лише тоді, коли їм потрібно очистити своє тіло і душу, але при цьому з легкістю засмічують його нутро, Проте нічна гостя намагалася допомогти йому, прибираючи наслідки людської зневаги. Море не хотіло показувати їй свій внутрішній світ, бо знало, що в ньому є не тільки перли, а й небезпечні сховки, де мешкають страшні потвори, що часто оберігали його від страждань, Але море навчили соромитися своїх глибин. Дівча ніколи не засуджувало його, лише дивилося на нього своїми сіро-синіми очима з розумінням і повагою, Тож із часом море прихилилося до дитяти, прибиваючи до маленьких ніг найкращі камінці й мушлі, в яких дрімало життя. І зрештою море почало боятися, що його покинуть, коли побачать його почуття: як його синь темнішає, а хвилі хижими язиками лижуть небо й пісок у пошуках здобичі. Море кричало мовою чайок і блискавок:

— Не підходь до мене, дівчинко, я можу зробити тобі боляче! — Дивна істота лише підступила ближче, простягнувши білі від солі руки, ніби хотіла злитися в танці з нищівною стихією, І через кілька секунд вода поглинула тендітну, темноволосу фігурку, лишивши по собі вологу блакить передранкового туману. Тепер море не було самотнім.