"Стікають в душі дощі..."

Стікають в душі дощі,

дощить за вікном відтак.

Новини — медійні кліщі —

кричать: «Ось новий теракт!»

Здригається простір від болю,

у ньому нам далі жити,

міняти і маски, і ролі,

і знову когось хоронити.

Це літо вбирає на волі

знов душі чиїсь і тіла.

Нас нагло вбиває поволі

ця клята і вперта війна.

Змарніла та дихає кволо,

повзе і чатує смерть,

молитву згодую їй знову,

хлібини відріжу чверть.

У вирій небес відлітають

дитячі і грішні душі,

із серця зойк випускаю,

бо жити ще тут ми мусим.

Катуйте, вбивайте і ріжте,

та вам не зламати наш дух.

Господь пробачає грішним?

Та дощ із прокляттям не вщух.

Вам жити, де руки із кров’ю,

вам душі гнилі ще латати.

Зцілитися можна любов’ю,

та вас не навчили це знати.