Коли ти сказав, що не залишиш дружину

Я напевно таки підросла

І не вірю я більше у казку,

Бо коли ти сказав ті слова,

Не потрапила я вже у пастку.

І не стала ще більше терпляче

Забирати тебе у дружини,

Намагаючись бути найкраща,

Втрачаючи цінні хвилини.

І я перша змогла зупинитись,

Не палила життя і мости.

І прийняла, що нам не судилось

Будувати спільні світи.

Але я тебе все ще кохаю,

Почуття ці сильніші за все

І я завжди усе пам’ятаю

Як міняв ти мене і себе.

Бо з тобою життя усміхалось

І мінялась буденність на сон.

А без тебе усе обірвалось –

Як будинок без рам та вікон…