Стій

Простіше було б не дивитися вгору,

Заплющити очі, забути все знову.

Мені снився театр, а в ньому була ти,

Грала у виставі, що не мала мети.

Сюжету не було, декорацій, костюмів,

Перші три акти — одна лише…

Статичне сумне формалінове пекло,

Нема кольорів, лиш тоненькі підспіви,

Півтони та наслідки зливи.

Зворушливі фрази ставали німими.

Години вистави лишались без зміни.

Ранок прийшов несподівано скоро,

Застиглі в польоті німі птиці навколо.

Простіше було б заплющити очі,

Лишитись у марі, що все буде потім,

Птахи полетять, продовжиться п’єса,

Так наче нічого насправді не мертве.

Так наче воно все живе,

Булькотить і клокоче,

Ворушиться, плине, кричить…

Та що очі…