ВОВЧАНИ

Хто нас збере по всіх уламках

Із міст далеких, чужих країн,

І привезе туди, де пам’ять —

На попелищі наших стін?

Так всі раділи та дружили,

І кашу ми варили у дворі

Свободи щиро ми хотіли,

І мріяли не жити у журбі.

Ми не забудемо шахеди,

Що прилетіли нам у дім.

Залишивши одні руїни

І як нам далі жити з цим?

Як кожен день ми помирали,

Прощались з рідними людьми.

Куди втекти — не уявляли,

Від цієї клятої війни.

Одного дня — страх подолали,

Залишивши усе, що є,

І поглядом обнявши хату,

Лишили там життя своє.

Згоріли вулиці і храми,

Все місто чорне, як смола.

І все те, що любили ми роками,

Забрала в нас чужа орда.

І хто ми нині — по цім світі

Всіх розкидало по містах..

ВОВЧАНИ, як же вас зігріти?

Можливо, словом у віршах.

Ми б повернулись - та не в змозі.

Зцілити все, що в нас було.

І кожний день ми у дорозі

Шукаємо втрачене тепло...