V
Мертве тіло старої сіпнулось, коли на нього впали перші промені місячного сяйва. Поодинокі зорі холодно дивились на страхітливі конвульсії добряче охололої, мертвої плоті. Вкрита зморшками шкіра тріскалась. Лахміттям розлазилась одеж. Щось живе та рухливе просилось на зовні. Мертві губи розкрились. Ширше, ще й ще. З неймовірно роззявленої пащеки старої з'явились тонкі, білі пальці, з темними гострими нігтями. Потім вузька долоня. Довга гнучка рука, біле плече. Тріщини розривали рота, а потім шкіра покійниці луснула, оболонка тіла розкрилась жахливою квіткою, розбризкуючи навкруги чорний слиз. В середині, сповита темним брудними шматками старої плоті, лежала оголена, довгонога дівчина, з чорним, як найтемніша ніч, волоссям, що сягало нижче середини її тендітної спини.
Якусь мить дівчина не рухалась, потім повільно, але дуже гнучко підвелась на стрункі ноги, й місячне сяйво скупало її новонароджене тіло, змиваючи бруд останнього переродження, у своїх лагідних променях. Вона озирнулась. Хвиля волосся оповила дівоче тіло, ховаючи невеликі пружні груди. Холодні, сірі очі спалахнули білим вогнем, і тонка фігура, по звірячому вигнувшись, у два довгі, пружні стрибки, подолала подвір'я та влетіла в хату, що колись належала старій.
Дівчина зупинилась посеред кімнати та знову випрямила молоде, повне сил тіло. Ніби смакуючи зігнула та розігнала руки. Зробила короткий замах ногою. Знов зупинилась, підняла очі до стелі та зареготала. По кутках хатини спалахнули зелені вогники. Досконале тіло почало рухатись у дивовижному танку. Вона сміялась, дзвінко та лячно, але жодна жива душа не чула її сміху. Так само, лише в середині оселі, лишався світ зелених вогників.
Вдосталь натанцювавшись дівчина опустила стрункі руки. Потім зробила декілька пасів. Ганчір'я, що лежало на великій скрині в обійсті старої, миттєво зарухалось, полетіли врізнобіч шматки тканини. Рух все пришвидшувався, і у світі зелених вогнів почала народжуватися чудова, ідеально пасуюча фігурі, сукня з чорної, лискучої тканини. Коли все було закінчено, тонка червона стрічка перетягнула темне волосся дівчини.
Дзеркало з'явилось в правиці само собою. Прискіпливо роздивившись себе молодиця лишилась задоволеною.
— Ніколи такого не було, і от знову! — дівчина з силою вдарила по дерев'яній поверхні столу долонею, лишивши на ній добрячу вм'ятину. — Майже 77 років бісового життя, у відносному спокою та тиші, котові в дупу!
В кутках хати злегка заворушились тіні.
— Ти хотіла спокою, бо ж занадто багато на твоїх руках крові, — зовсім тихо промовив знайомий голос. — а в Книзі Книг сказано …
— Мороку! Старий хитрун, не зли мене! Й досить прикидатися дохлятиною. У нас є справа! — голос у дівчини був хоч і дзвінким, але владним та сильним. В ньому бриніла міць криці.
Тіні в кутках хати почали густішати. Світла поменшало. Дівчину охопив вихор темної майже невидимої матерії. І чи можна було його порівняти з тим жалюгіддям, що ховалось по кутках раніше.
— Вітаю тебе, діва темна! Твоя краса вражає, як завжди!
— Сказав би ти мені це вранці! — дівчина розсміялась, але тепер в її голосі пливла гіркота. — Так, ти свідок, я не хотіла більш чужих смертей, але кожного бісового разу, якась наволоч приходить на наші рідні землі. І знов та знов доводиться битись!
Морок мовчав. Він, той що йде з нею поруч від самого народження, найкраще розумів, як саме Вона прагнула спокою.
— Але, що зроблено, те зроблено! — В голосі дівчини почала народжуватись темна лють. — Йдемо друже. Навідаємо цих виродків. Їм не пощастило, сьогоднішня ніч триватиме стільки, скільки схочу я!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!