РОМАШКОВИЙ РАЙ

Знов душу полонило літо,

вклонилася вона землі.

Серед степів, ланів он жито

привітно посміхнулося мені.

Серед пахучих трав й роси

живе маленьке диво біле,

як символ мудрої краси,

пелюстками тріпоче сміло.

Траві шепоче таємниці

про Всесвіт у своїх обіймах.

Та жовті лагідні зіниці

здіймає в небо легко, вільно.

Ромашка пахне сонцем і вітрами,

ховає спомин про кохання,

хизується ворожка та літами

і знає, що кохатиму востаннє.

І квітне соковитими полями,

в степу, як білий вогник, майорить.

Ромену килим стелиться ланами,

і я стаю ромашкою на мить.

І пригорну вінок з красою,

вклонюся її щедрій доброті.

Ромашка тихо знов з росою

всміхається під небом уві сні.