Найтяжчі роки

По лезу ножа часом легко ступати,

Коли це єдиний твій шлях,

Завжди уперед, бо не можеш звертати,

Там прірва і біль, й ти не маєш програти.

На вістрі пера усе легше писати,

Від прірви тікати, вперед крокувати,

Із темряви хочеш втекти, але з нею на ти,

А за спиною тліють мости.

На вістрі ножа, все життя, і душа,

Лезом ти крокував, ти боровся, й втрачав,

І здається лиш крок, щоб сягнути зірок,

Ти засвоїв життєвий урок.

Тут зійшлися сповна - небеса й глибина.

Це безодня без дна, та по силам вона,

Поки віриш - стоїш, з тими ким дорожиш,

Ти у шрамах від ран, віра в завтра твій храм.

Це найтяжчі роки, ті що були поки,

І нехай після них, лише світло і сміх,

Лезо - обраних шлях, попри біль, й попри страх,

Аби потім лише по квітучих стежках.