4
Клавдій ішов на галявину, ледь пересуваючи ноги. Тисячі питань, що зазвичай роїлися в його голові, поступилися місцем одному, на яке він боявся отримати відповідь. Він підійшов до брили, опустився на коліна, глибоко вдихнув…
— Боже, пробач мені мою зухвалість і осуду гідну пиху, — почав він. — Але знаю, що ти нічого не робиш намарно, і кожне творіння твоє має задум і ціль. То скажи, яке призначення маєш для мене, нікчемного, бо я, схоже, не в змозі цього збагнути.
НІКЧЕМНОГО? ВВАЖАЄШ Я, ТИПУ, НАПАРТАЧИВ, КОЛИ СТВОРИВ ТЕБЕ?
— Ні! — схопився Клавдій. — Я не це мав на увазі! Просто я… такий…
ЯКИЙ?
Клавдій боляче закусив губу, добираючи слова.
— Геть не бездоганний, — нарешті сказав він.
НУ, ТИ ТАКИМ І НЕ ЗАДУМУВАВСЯ.
— Відкрий же мені свій задум, Господи! Як я можу послужити твоїй славі, як розповсюдити твоє вчення?
УСЕ НАЧЕ Й ТАК НЕПОГАНО.
— Але стільки людей живуть у полоні невігластва! — здивувався Клавдій. — І навіть ті, хто чув Благу Звістку, часто впадають у єресь, нехтують твоїми настановами. От я і подумав, якби люди краще тебе пізнали, зрозуміли, наскільки це для нас можливо, твій задум, вони б радше тобі корилися і не почувалися б… покинутими.
Клавдій з острахом глянув на брилу, але там не з’явилося ні слова.
— Люди жаліються, що ти не чуєш їхніх молитов, — продовжив він, — хоч і відповідаєш їм.
Я ЧУЮ ВСЕ, ЩО ВОНИ КАЖУТЬ, І НАВІТЬ ТЕ, ЩО ДУМАЮТЬ. Я Ж, ТИПУ, БОГ.
— Але ти не виконуєш їхніх прохань.
ЗВІСНО. УСЕ НА СВІТІ ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗГІДНО З МОЇМ ПЛАНОМ. ДОВОЛІ НАХАБНО З ЇХНЬОГО БОКУ, ТИПУ, ВКАЗУВАТИ МЕНІ, ЩО РОБИТИ.
— Навіть коли страждають невинні? І коли вмирає щойно народжене немовля — це теж твій план?
АГА. МОЖЕ ВИГЛЯДАЄ НЕ ДУЖЕ, АЛЕ ПЛАН КЛАСНИЙ.
Декілька хвилин Клавдій дивився на осяяну холодним місячним світлом брилу. Мабуть, настоятель правий, навіть йому важко збагнути Божу волю, що й казати про неосвічених селян.
— Люди приносять тобі дари, — посміхнувшись, сказав Клавдій. — Майже на кожній проповіді ми розповідаємо, що ти створив всесвіт і все, що в ньому є. Але вони все одно приносять тобі їжу, вбрання, прикраси, гроші…
ЗНАЮ. ДАВАЙТЕ СЮДИ.
— Тобто? — здивувався Клавдій.
НУ, ЦЕ Ж, ТИПУ, ДАРИ МЕНІ. ДАВАЙТЕ.
На світанні галявина була заповнена різноманітними дарунками. Незважаючи на вранішню прохолоду, монахи обливалися потом, тягаючи скрині з дарами вірян.
Настоятель метушився поруч, нервово перебираючи чотки.
— Нащо Богу всі ці речі? — нарешті запитав він.
ТА, В ПРИНЦИПІ, НІ ДЛЯ ЧОГО. АЛЕ ЯКЩО ВЖЕ ПРИНЕСЛИ, ТО ВІЗЬМУ. ЯКОСЬ Я, ТИПУ, ВІДМОВИВСЯ ВІД ПОДАРУНКА ОДНОГО ХЛОПЦЯ, ТО ВІН ТАК ОСКАЖЕНІВ, ЩО НА ЛЮДЕЙ КИДАВСЯ.
— Справа в тому, — обережно почав настоятель, — що ці дари ми могли використати на благо монастиря. Скоро зима, і монахам потрібен теплий одяг, ще треба викопати нову криницю, відремонтувати…
ВАМ ЖЕ, ТИПУ, КАЗАЛИ ПРО ПОЛЬОВІ ЛІЛІЇ, ЯКІ НЕ ПРАЦЮЮТЬ І НЕ ПРЯДУТЬ, АЛЕ ВБРАНІ БОГОМ КРАЩЕ, НІЖ ЦАРІ ТА ІМПЕРАТОРИ У ВСІЙ СЛАВІ СВОЇЙ?
Настоятель замовк, побачивши слова, які карбувалися на брилі.
— Казали, — насилу мовив він.
НУ ТО Й РОЗСЛАБТЕСЬ. ЯКОСЬ БУДЕ.
Щойно слова з’явилися на брилі, усе добро, що було на галявині, зникло без сліду, залишилися лише порожні скрині та ящики.
Монахи перелякалися. Дехто вхопився за священний амулет, почав бурмотіти молитви. Настоятель, втративши за мить річний прибуток, ледь стримувався та, коли побачив репаюче від захвату обличчя Клавдія, терпець йому урвався.
— Приберіть цей гармидер! — гаркнув він, штурхаючи порожні скрині.
Монахи кинулися до роботи. Настоятель окинув благальним поглядом галявину, ніби сподівався на ще одне чудо, яке поверне йому його скарби, і пішов у келію.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!