Пастка часу

Не знаю як ви, але в певний період.

Мене перемкнуло з дитини — у ту,

яка завжди будує плани, — і неважливо реальні вони чи ні .

Хтось звик чути фразу, що не варто здаватись, — і от ти доросла й робиш все те ,

аби всеодно досягти своїх цілей не дивлячись ні на що .

Проте життя влаштувало пастку, яку зрозумієш ти тільки з часом.

Але є дещо, що не варто втрачати — це розуміння, що час і життя йдуть разом, а найстрашніше назавжди.

І навіть коли в голові: "Ой, ще трішки, я майже дістався тої зірки на небі ", — яке з року в рік перетікає невпинно, — то варто подумати: а чи варте воно?

Варте того, що робить нас нами і залишає сліди для життя далі .

Інакше — яка різниця між технікою і нами?