Український степ

У серці літа, в золотих степах,

Горить земля – аж куриться дорога,

Гаряче сонце палить в небесах,

Бо здавна поклоняється Сварогу.

Трава пожухла — ніби жовті коси,

Зітхає вітер кволий, ледь живий.

Десь жайворон ховається в покосах,

Шукає тінь – безцінний скарб полів.

Далекий обрій туманіє тьмяно,

Пшениця стелиться, неначе оксамит.

Доріг південних плетиво духмяне

Ховає в пам`яті сліди міцних копит.

Але і в цьому спекотнім мовчанні

Є щось живе, прадавнє, вікове —

Далеких предків голосів звучання,

Що у степах безмежних ще живе.