"Спрага"
20065
Це було так давно, коли постукав дощ в моє вікно -
Моєму погляду відкрилася картина Пікассо
"Оголена блакитна", хоча ти була й одіта
В якусь кубічну майку з фото голівудського бандіта,
Що плакав разом із дощем,
Пускаючи струмочки по твоїх твердих сосочках Афродіти.
І я не знав куди себе подіти...
Так сильно захотілось пити!
Вскочивши в Гермесові сандалі, залишивши усе подалі,
Та взявши парасолю під паху, до тебе я уже спішу.
Ще мить і ти в моїм полоні, бо я відкрив великий купол парасолі.
Відчувши твою руку у своїй долоні,
Я пив твої вуста, ще мокрі від дощу.
Пройшло вже років десять
І незалежно від спеки, снігу чи дощу,
Твої вуста я й далі спрагло п'ю.
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
⋯