Вечеря

Метелик запросила муху на вечерю,

Прибрав оселю, підібрав вбрання,

Помила вікна і підлогу, навіть стелю,

Щоб сяйво було скрізь і чистота!

На першу страву зготувала суп з суниці,

На другу – мус із пелюстків троянд,

А на десерт — нектар і пляшечку ігристого,

І на закуску — смажених маслят.

Вдягнула срібну сукню з павутиння,

Намисто із дрібних краплин роси,

На лапки — обручі із гарбузового насіння,

І пасок стильний з вербної лози.

Нарешті й час прийшов — прийшла і муха:

«Чи не спізнилась я? Ах, байдуже, салют.

Я у людей була: там скрізь нудьга і смута!

Вони в печерах під завалами живуть!»

— «Я чула, то була війна у них… такої…

Коли я повзала, гадала, що помру,

Шукала качана капусти, хоч гнилої,

Але знаходила лише траву…»

— «Ах, бідна!» — голосила муха —

«Пусте, тепер все добре, і ми разом тут!»

І полилось ігристе, їли, аж тріщали вуха,

І в хаті допізна лунав співочий гул.

Під вечір подруги добряче захміліли,

І розкурив на двох малиновий кальян,

Пішли в вітальню, підібравши крила,

І впали мертвими до ранку на диван.

***

Оговтавшись нарешті від похмілля,

Муха, хитаючись, вдягалась у пальто:

«Ех, подруго, ну гарно посиділи,

Але ж не зовсім зрозуміла… ну той-во:

Я ледве протовкнула суп з суниці,

Ледь не блювала від твоїх троянд,

І після пляшечки того ігристого

Насилу втримала в собі маслят!

В твоєму домі — ну занадто чисто,

Не забагато на тобі вбрання?

До чого це усе твоє намисто?

Кому потрібна ця безглузда метушня?»

Метелик ледве не присіла в дверях,

Тримаючи пульсуюче чоло,

На подругу дивилась навіжено,

Що протирала свої очі зараз, наче скло.

-«І взагалі, злітай на мій сортир в неділю,

Я покажу тобі гостинність і добро.

Давай без тих панчіх і чоботів весільних—

Удвох приземлимось на свіженьке лайно!»