10

Відчинила двері і запросила блакитноокого у кімнату. Він зайшов з двома паперовими пакунками з логотипом кафетерію студмістечка. Поставив на стіл, привітався і чмокнув мене в щоку. Посміхнувшись, я повернулася до плити і продовжила готувати овочеве рагу з м’ясом.

- Так смачно пахне! - сказав Влад, підійшов і обережно обійняв мене, притулившись всім тілом, - Вибач, просто сильно захотілося тебе обійняти, - занурився носом у моє волосся і вдихнув жадібно.

Ще вчора, я заліпила б йому кришкою від пательні по гарненькій голові, але сьогодні щось змінилось. Його дотик був приємний і пристрасний. Я накрила кришкою пательню, погасила вогонь і повернулася до нього, залишаючись в його обіймах. Можливо те, що я перенервувала сьогодні, прочитавши його особову справу, так вплинуло на мене. Я усвідомила, що не хочу його втрачати. Він, мабуть, відчув, що я хочу залишитися у його обіймах, що не видираюся і тому досі не дала йому смачного ляпаса.

- Ти також подобаєшся мені, блакитноокий… - ніжно обійняла його за шию і поцілувала його в губи.

Мій поцілунок був незграбний, дещо, навіть, цнотливий. А він, заплющивши очі, завмер і не відповів мені. Просто стояв приголомшений і злегка тремтів. Мені стало ніяково, я розімкнула свої руки і трохи відійшла від нього, в надії, що він відпустить мене. Хотіла втекти, сховатися, бо я ніколи не цілувала парубка, тим більше, я зробила це перша. Уявляю, як він насміхатиметься з мене. У нього стільки шанувальниць, і тут я, майже накинулася на нього. Та він не відпустив мене, жадібно прижав сильніше до себе і пристрасно покрив мої губи теплим поцілунком. По моїй шкірі пробіг холод, а потім наче окатило окропом. Його губи вправно і наполегливо просили відповіді. І я не змогла встояти і прийняла поцілунок, розімкнувши уста.

Його серцебиття прискорилось, а подих став поривчастим, як і мій. Мороз разом із жаром опалював моє тіло зсередини. Ніколи в житті я не відчувала подібного. Його сильні руки обіймали мене все сильніше, але Влад не давав собі волі, просто тримав мене міцно. Він намагався стримати бажання, але встояти було все важче. У мене запаморочилося в голові, я ледь трималася на ногах. Якби не його обійми, вже впала би на підлогу.

На відміну від стриманого блакитноокого, я дала собі волю і почала обіймати його за плечі, торкалася спини, голови, занурюючись пальцями в шовковисте волосся, притискаючи його до себе. Ще мить і я піддамся цій пристрасті і віддам йому всю себе. Він відчув це і ривком відсахнувся від мене. Важко дихаючи, відпустив мене з пристрасних обіймів і мовчки вийшов на балкон. Схопився за перила и нахилив голову, важко дихаючи. А я побігла до ванної кімнати і вмилася холодною водою, щоб хоч якось привести себе до тями.

Це не я! Я не могла так повести себе! Так, наче я - слабка, закохана дурепа! Я ж не хотіла стосунків. Не зараз! Треба довчитися спочатку, а потім і особисте життя влаштовувати! Що я наробила? Чим частіше я повторювала це собі, тим сильніше впевнювалася, що цей хлопець потрібен мені. Він такий… Він найкращий.

Трохи охолонувши, я переплела косу, що розтріпалася від жарких обіймів, застібнула ґудзик, який чомусь розстібнувся. Вгамувала дихання і пішла до дверей. Ні, я не готова зараз вийти… Вирішила ще трохи посидіти тут. Чомусь так соромно стало за свою слабкість. Моїй репутації норовливої дівчини - кінець!

Вийшла з ванної, сподіваючись, що він пішов. А він, замість того, щоб збігти, накрив стіл і сидів чекав на мене. Я мовчки підійшла і сіла поруч.

- Вибач мені, Ліндо, я не мав так поводити себе. Я знаю, що ти не готова, та я не стримався. Пробач...

- І ти мене вибач, не знаю, що на мене найшло. Я не можу… Ми не можемо зараз…

Останні слова сказали разом, в один голос, проте думками ми були готові, ще й як готові.

- Я чекатиму тебе, скільки буде потрібно. Ніколи не ображу і не натякну.

- Рік чекатимеш? - запитала, заглянувши в його блакитні і такі вже рідні, очі.

- Так! - не відводив від мене пгляду.

- А п’ять?

- Так, скільки завгодно!

- Навіть десять? - вже вирішила повернути свій, щойно втрачений, норов і трохи познущатися.

Він зрозумів мій жарт і посміхнувшись сказав:

- Якщо треба буде, то так, я готовий. А зараз давай вже їсти. Ти нагодувала мене вранці, тож я вирішив відплатити тобі тим самим і замовив наші улюблені сендвічі та салати. А ти ще й рагу приготувала! Аромат такий, наче я вдома. Дякую тобі.

- Смачного! - взяла виделку, наколола салат і промовила тихо, але він почув, - Дякую тобі, Владе.

Ми їли, жартували, розмовляли так, наче знайомі все життя. Це дивує мене. Так легко мені не було з жодною людиною, навіть із сестрою, чи сестра не рахується? Не знаю… Але за веселою бесідою, все ж, одне питання не давало мені спокою.

- Владе, я маю запитати дещо в тебе. Зможеш сказати правду?

- Ти про Мелісу? Вона вбила собі в голову, що ми маємо чомусь одружитися. Навіть в універ за мною поїхала. Ми знайомі з дитинства. Наші батьки дружили і вона вирішила, що ми - пара. Я не кохаю її. Ніколи не кохав… Для мене вона тільки подруга дитинства.

- Меліса? Яка ще Меліса?

Тут я згадала ту навіжену, яка намагалася погрожувати мені в кафе. Та заспокоїла блакитноокого, що це мене не хвилює і питання моє не про його стосунки з отими всіма шанувальницями.

- А про що тоді ти хочеш дізнатися?

- Ти продаєш свої сили?

Він аж поперхнувся і закашлявся, запивши соком моє питання.

- З чого ти взяла?

- Просто скажи, так чи ні! - подивилася на нього, як вчителька початкових класів.

- Ні! Правда! Та з чого ти це взяла?

- Я читала твою особову справу студента…

Довелося довго пояснювати, чому я дійшла такого висновку. В особливих примітках було сказано, що він має прискорену регенерацію, тому я і вирішила, що він віддає сили за гроші, бо його стан останні дні був саме такий, наче він втратив всі сили. Його всі фізичні і магічні показники, указані в особовій справі, були десять із десяти. Темна сила цінується у столиці. І я читала в газетах, що багато хто готовий випити чужі темні сили за гроші, щоб посилити свою магію.

Та він запевнив мене, що не займається таким, і знає, що це небезпечно. Тому що, якщо вчасно не закриєш вилив сили, то можна померти. А помирати він не збирається поки що.

- Знаєш, Владе, я нікому не кажу про свої сили, але тобі відкрию маленьку таємницю. Одним з моїх умінь є те, що я читаю думки, - подивилася йому в очі, думала злякається і розкаже правду, але він не виглядав зляканим чи спантеличеним, а, отже, говорив правду, - Але я не використовую це вміння без потреби. Не змушуй мене практикувати на тобі. Зрозумій, що я хвилююся за тебе. Будь ласка, не знищуй себе заради грошей. Є купа інших варіантів.

- Так, я зрозумів тебе. Обіцяю, що розкажу тобі все трохи згодом. Сам ще не впевнений, чи вийде те, що запланував. А як твій перший робочий день? - перевів одразу розмову в інший бік.

- Нормально, але, знаєш, щось там, на кафедрі, відбувається. І це щось занадто магічне.

Коротко йому розповіла про свої пригоди і про злющого завідувача кафедри, щоб не розслаблявся, а готувався, бо вже наступного тижня починається навчання. Він кивнув головою чи то погодився боятися, чи то просто погодився, що скоро навчання.

- Ти з таким натхненням про нього кажеш… Він що, подобається тобі?

- Хто? Ламар? З чого ти взяв? - відвела погляд, а потім добавила жартома, - А ти вже встиг приревнувати? Не вигадуй…

Та конкретної відповіді не дала. Сама не знаю, що відчуваю. А тут ще й цей поцілунок, який перевернув мої почуття з ніг на голову. Чи з голови на ноги... Що зі мною відбувається?

Блакитноокий допоміг мені прибрати зі столу і тарілки, навіть, помив. Так, він - ідеальний. Потім чмокнув мене в щічку, побажав солодких снів і пішов у свою кімнату. Чесно кажучи, я не хотіла відпускати його, не хотіла сьогодні залишатися наодинці, але ж ми домовились, що ніяких стосунків на період навчання. Далі видно буде.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.