Глава 2
Мене привезли до невідомої мені будівлі, заїхали туди, це не парковка. Мене повели кудись довгим коридором, хвилин десять ми мовчки ішли з трьома чоловіками. Нарешті зайшли у кімнату, схожу на мою майстерню, тільки меншу. До нас спиною стоїть чоловік, він повільно розвернувся. Я впізнала його, це чоловік, який мені телефонував учора увечері.
- Добрий день, Мар'яно.
- Не добрий день вам. Мене викрали серед білого дня! Що це таке?!
Мене вся ця ситуація обурює та і зовсім мені не подобається.
- Я розумію, що тебе це обурює, але я змушений був так вчинити, адже дуже розумна людина відмовляється мені допомагати, а я не звик до відмов.
- Все буває вперше.
- Отже, твоє завдання удосконалити технології, які дозволять керувати людьми, к тебе є два тижні на роботу, - незнайомець говорить спокійно і єхидна усміхається.
За цим спокоєм ховається щось лихе, це очевидно.
Після цих слів чоловік вийшов.
Його люди показали мені робоче місце. Коли вони відійшли від мене далі, я непомітно відщепнула сережку, натиснула на маленьку кнопочку і телепортувалася додому.
Вдома я почала збирати речі, не можу знайти улюблену сукню, я у телефоні, в спеціальному меню обрала із списку речей свою сукню, спеціальний датчик на ній запищав і я знайшла сукню.
Я винайшла спеціальні датчики, які можна закріпити на речах, датчик пищить і я знаходжу потрібну мені річ.
Після того, як я зібрала речі, телепотртувалася до свого підземного будинку, там теж встановлений розумний будинок і є майстерня. Мій підземний будинок такий же, як і наземний, тільки про нього не знає ніхто, крім мене.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!