Маріанська сутінь

І боляче бути небувалим...

***

Мене не існує, в обіймах незрілого поля,

Немає для інших, коли засинає весна.

Покличуть - удача, забудуть - буденна розмова

Із вічною тінню, якій віддалась самота.

Мене не чекають, бо зіграно стерту октаву,

Не кличуть у за́світ, аби возз'єднати рядки.

Німі першозводи ховають незнану поставу...

Мене не існує... між ігор, довіри й води.

У погляді - сутінь, липкої як мед, Маріани,

У голосі - втеча, від себе на тисячі літ.

Мене не існує в полоні вичерпної рани...

І дихають хвилі - нескорений дотиком світ...

10.07.2025