Паралельний світ

Я сплю, раптом прокинулася від звуків музики. Я прислухалася й почула, що хтось грає на скрипці. 

Я накинула на плечі кофту і вийшла, на вулиці зібралися слуги й інші жителі замку. Той, хто грає на скрипці мене не помітив, всі інші вклонилися.

Один зі слуг посвітив фонариком на обличчя того, хто грає, хтось увімкнув світло. Я побачила, що грає граф Літенко Станіслав, його очі закриті. Коли граф дограв мелодію і відкрив очі, то здригнувся і вклонився. 

-Він божевільний, - почула  я жіночий шепіт. 

-Йому зараз перепади, - шепотом сказав хтось із чоловіків. 

-Графе, що це ви влаштували серед ночі? - суворо запитала я. 

-Ваша Величність, це для вас, щоб ви насолодилися прекрасною музикою. 

Стас грав прямо під вікном моєї кімнати. Я розізлилася.

-Ти вирішив порадувати мене серед ночі?! Ти розумієш, що заважаєш спати усім, мені в тому числі?! Ще раз таке повториться і ти поїдеш додому і я звелю не пускати тебе в замок ніколи! 

Стас опустив очі й тихо сказав:

-Вибачте, мені будь ласка, Ваша Величність.

-Негайно іди в свою кімнату! 

Граф Літенко вклонився й пішов. 

-Ідіть усі спати. 

Люди почали розходитися, я повернулася в свою кімнату. Тільки зараз усвідомила, що до всіх вийшла в піжамі. 

Іспанія 🇪🇸 . Софійка купається у морі, а Ростик лежить на пляжі й загонами, лежить на животі, на шезлонзі. 

Молодий граф насолоджується, сонячним днем. 

Раптом на мить Ростикові здалося, що сталося затемнення Сонця, він злякався. 

"Що це таке? "- промайнула думка в його голові. 

Раптом Ростик побачив чоловіка, закутаного у все чорне, його обличчям не видно, він худий. Чоловік щось сказав незрозумілою мовою, потім ще раз. Через хвилину він щось сказав розчаровано і зник. 

Сонце знову засвітили так, як і до цього. Ростик оглягувся навколо, усі люди спокійні, ніхто не злякався. Отже, "затемнення" бачив тільки він. До Ростика підійшла дружина. 

-Ростику, чому ти такий злякати? Привида побачив? - весело запитала Софійка. 

-Сядь, розповім тобі щось на вухо. 

Софійка сіла, вона уже не така весела. 

Ростик розповів дружині все, що з ним відбулося останні кілька хвилин.

-Ходімо швидко в номер, - сказала Софійка. 

У номері Ростик заграв на гітарі й побачив батьків, потім замок, брата, сестру, друзів. 

Коли граф дограв мелодію до кінця, то з полегшенням сказав:

-Той чоловік не забрав у мене дар, тепер зрозуміло, чому він говорив щось розчарованим голосом. 

-Потрібно негайно зателефонувати Яні. 

Софійка набрала спеціальний телефон для зв'язку з паралельним світом із сумки і набрала номер, пішли гудки. 

Я відпочиваю в саду (лежу на розкладному ліжку), поруч, на га маку, лежить Ярослава. 

У сад прийшли сестри Гратенки, старша тримає в руці телефон, хтось мені телефонує. 

-Вам телефонує Софійка, - сказала Лариса. 

Я узяла телефон і відповіла на дзвінок. Сестри пішли. 

Софійка розповіла, що сталося з Ростиком на пляжі. 

-Найдивніше те, що у Ростика не зник дар, - сказала Софійка. 

Я їй раніше розповідала про останні події в королівстві.

-Тут 2 варіанти або в Ростика є такий ніби імунітет до закляття цього чоловіка або це пов'язано з тим, що він знаходиться не в нашому вимірі, - припустила я.

-Яно, потрібно дізнатися чи є хтось в нашому вимірі, хто зустрів цього незнайомця і в нього не зник дар після зустрічі. 

-Яно, є ж спеціальний реєстратор, який реєструє хто прибув в королівство і хто відбув. 

Лише спеціаліст може побачити показники цього реєстратора. Є документи, в яких записано хто цей спеціаліст. Дякую за підказку Софійко. Ви з Ростиком не повертайтеся в королівство, не спішіть. 

-Добре, ми по довше тут побудемо. А у тебе як справи, Яно. 

Я розповіла, що Стас і Макс до мене залицяються. 

-Непроста ситуація. Ти можеш відправити обох по домах або одного обрати, а іншого відправити додому. 

-Стас поїде, а от Макс не буде мені підчинятися. 

-А тобі хтось із них подобається? 

-Обоє для мене просто друзі. 

-Вирішуй сама, що робити з хлопцями. А ми після відпочинку плануємо заїхати у гості до мами і тата, а потім поїхати в котедж Ростика. 

-Чудово, що у вас і там є дім. Звісно, тимчасово, якщо ви захочете повертатися в королівство. 

-Поки що у королівстві небезпечно. 

Софійка сказала це сумно. 

До мене підбігла Люда й вклонилася. Я попрощалася з Софійкою. 

-Слухаю тебе, Людо. 

-Ваша Величність, на вулицях королівства протести: люди вимагають негайно повернути їм здібності і зловити того, хто їх забрав. 

Я узялася за голову, а Ярослава різко сіла. 

Людо, передай Матвію хай під готує військо: Я вийду до народу поговорити, хай військо мене підстрахує. 

Люда вибігла. 

-Ваша Величність, я вам раджу придивитися до цієї сім'ї: я дещо чула. 

-Що ти, Ярославо, чула? 

-Як Микита говорив, що... 

До мене підійшов Матвій, вклонився й сказав:

-Ваша Величність, військо, за Вашим наказом підготовлене. 

-Добре, Матвію. Ярославо, розкажеш мені, коли я повернуся. 

-Ваша Величність, це важливо: я чула, як Микита і Ася, говорили про те, що вони вступили в союз з омельцями. 

-Матвію, хай кілька твоїх людей закриють Микиту, Асю й Люду десь і охороняють, коли я повернуся, то у всьому розберуся.

Ми усі троє вийшли із саду, біля замку стоять воїни, коли вони побачили мене, то вклонилися. 

-Слухайте мій наказ: коли я вийду народу поговорити, ваше завдання захистити мене в разі нападу. 

-Слухаємося, ми готові служити Вам і захищати Вас, - солдати це сказали хором.

-Матвію, зі мною піде кілька солдатів, щоб народ не розцінив це, як напад. Інших розташуй недалеко від мене, але люди їх не побачили. 

Матвій швидко сказав солдатам хто іде зі мною, а іншим дав настанови щодо розташування. 

Люди підійшли до воріт, коли я вийшла. 

-Королево, поверни наші здібності! Улови того, хто залишив нас без здібностей! 

Я вийшла до людей із кількома солдатами, зробила жест, який означає, що буду говорити. 

-Тихо! Королева хоче говорити! - прокричав один з чоловіків. 

Всі присутні затихли. 

-Люди! Я роблю усе, щоб спіймати того, хто украв ваші здібності! Я шукаю рішення, як повернути ваші здібності якнайшвидше!

Один з чоловіків запитав:

-Повіримо королеві?! 

-Повіримо! Повіримо! Повіримо! 

Натовп це прокричав, а потім усі почали розходитися. 

До мене підійшла така бабуся, як на базарі у селі. 

-Я рада бачити, що Ви стали королевою. Готова Вам допомогти. 

-Яким чином? І хто ви? 

-Мене звуть Гранні, я маю велику силу, мій дар важко забрати. Колись існував народ верців, вони жили в цьому вимірі, вимерли від епідемії страшної хвороби, але, вижити одиниці. Вижила я, моя мама, але уже померла від старості, і моя племінниця Броззі. Лише ми можемо  протистояти невідомому. 

-Як і де я можу знати вас, Гранні? 

-Я сама скоро з'явлюся у замку. 

Гранні зникла, наче розчинилися в повітрі. 

-Повертаймося у замок, - наказала я солдатам. 

Ми повернулися у замок. Мене зустріли друзі. 

-Яно, з тобою все добре, -  з полегшенням сказав Макс. 

-Для Вас у ми разом підготували подарунок, він чекає у Вашій кімнаті, - сказав Стас. 

-Ми вирішили порадувати Вас, - сказала Таміла. 

-Усі готували, крім Макса, - єхидно сказав Стас. 

-Крім мене?! Це ти стояв у  стороні й нічого не робив! 

-Не обманюй, - зловісно сказав Стас. 

-Макса, графе, припиніть негайно. 

 Я сказала тихо, але твердо, хлопці послухалися.

Одна зі служниць підійшла й запитала чи хочу я обідати, я відповіла, що пізніше, хай негайно покличе Матвія в тронний зал. 

-Ярославо, іди за мною. Всі інші можуть займатися своїми справами, у тронний зал не заходьте, поки ми там. 

Мої друзі розійшлися, а Ярослава пішла за мною. Через  кілька хвилин прийшов Матвій. 

-Сідайте за стіл, Ярославо, розкажи детально, що ти чула. 

-Уночі я вийшла, щоб попити води, раптом чую голоси Асі й Микити, я почула дещо підозріле, це змусило мене підслухати розмову. Вони говорили про те, що отримали  інструкцію від омельців, як діяти і що скоро вони допоможуть омельцям узяти реванш. А ще вони познайомили омельйців з людиною із якогось народу, який майже вимер.

-З серцями,- вслух озвучила я думку. 

-Матвію, що ти про це думаєш? 

-Ваша Величність, я встиг проникнути у думки цієї сім'ї: Ася і Микита дійсно вступили в союз із омельцями, вони тут стали агентами. 

-А  що скажеш щодо Люди? 

-Люда нічого про це не знає. 

-Матвію, приведи Микиту й Асю сюди в супроводі кількох воїнів. 

Матвій вийшов. 

Як вони могли? Що ми їм зробили поганого? 

Привели Микиту і Асю, їхні руки зв'язані за спиною. 

-На коліна! - наказав Матвій. 

Солдати поставили грубо Микиту й Асю на коліна, а я спеціально їх не зупинила. Хай знають, зрадники! 

-Як ви посміли з омельцями зв'язатися?!

-Ваша Величність, це наклеп, неравда,- жадібно сказвла Ася. 

Матвій прочитав ваші думки і дізнався, що ви зрадники! 

-Ми не змогли  змиритися з тим, що нами керує малолітня дівчина і веде країну до того, що ми загордимося і будемо вважати себе найкращими, - відповів Микита. 

-Що ти сказав?! Завтра ж відправити їх в соляну шахту працювати довічно, в ту, що за королівством. Там  зникають здібності. 

-Змилуйтеся! - прокричала Ася.

-Ні, над зрадниками я не змилуюся ніколи. 

Солдати вивели їх із залу. 

-Матвій, можеш іти. Начальник безпеки замку вклонився і вийшов. Ярослава теж вийшла. А я пішла в їдальню.