Спілка

Яків запропонував слугам поїхати з ним, пообіцяв, що вони будуть працювати в кращих місцях. Зі мною залишилися Ніколь, молода служниця Шарлотта, молодий слуга Роман і слуга середнього віку Леонід. Інші слуги поїали разом із Яковом. Я їх розумію, вони утомилися весь час чогось боятися, хочуть жити спокійно.

А ми усі разом продовжили працювати у полі. Шарлотта уміє смачно готувати, тому вона готує для усіх готує, а ми працюємо у полі. Крім того, ми садимо огород.

Ззовні будинок привели до ладу, всередині він виглядає і так пристойно. Я поки що не буду наймати ще слуг, адже я цим ледь плачу. 

Одного разу я о десятій годині вечора сиділа і підраховувала усі наші доходи ( я і Ніколь почали шити на замовлення) і трати, слуги уже сплять. 

Раптом я почула, що хтось до мене підійшов, я підняла лампу, в якій горить свічка всередині й побачила, що це не Ніколь і не Шарлотта.

- Добрий вечір. Хто ви? Як потрапили у будинок? Я і слуги замкнули ворота і двері. Ви ще удень пройшли якось у будинок?

Я злякалася появи незнайомки.

- Заспокойтеся, Ізольдо. Мене не зупинять жодні замки, якщо я захочу кудись зайти. Мене звуть Гафія, я голова спілки відьом і відьмаків.  Ви і ваша служниця Ніколь маєте входити у нашу спілку, бо у вас є дар.

У руках дівчини наче нізвідки з'явилося залізне позолочене перо.

- Коли будете готові, то тричі прокрутите гостру частину пера і я прийду, - після цих слів вона поклала перо на стіл. 

Гафія наче розчинилася у повітрі, я прокинулася, подумала, що це був просто сон, але на столі знайшла залізне перо, роздивилася його, потім пішла у свою кімнату спати.