Сучасні казки

Квітка, що повторює сонце

(Або легенда про кульбабку)

Сталося це дуже давно, коли ще люди ладили між собою. Допомогали один одному шукати їжу та захищатись від хижаків.

Панянка Весна вже готувалась передавати володіння пану Літу. Сонечко гралось на небі та спостерігало за людьми. Як вони, як комашки разом щось збирають, складають. Воно захотіло подарувати людям частинку себе.

Одного дня Сонечко каже до Весни:

— Хочу залишити на землі квітку, яка буде нагадувати мене та допомагати людям. Надавати їм силу та надію.

— Добрий задум. — радісно відповіла Весна. — Хай ця квітка буде схожа на тебе. Така ж яскраво-жовта. Та буде корисною для людей.

Весна поміж травички висвободила місце. Сонечко пригріло туди. Та десь в якихось підземних схованках щось прогрілось. Через нетривалий час проросли квітки. Вони мали жовту кульку яка була створена з великої кількості тоненьких жовтих пелюстків. Які, наче промінчики від сонечка, виблискували серед травиці.

Рано вранці, коли Сонечко випливало на небо, кульки розкривались. А ввечері, коли Сонце запливало за обрій, кульки замикались, наче квітки збирались спати.

Люди назвали цю квітку кульбабка. Тішилися з цієї квітки. Вони спробували готувати з неї салати для їжі, виявилось смачно та корисно. Хтось знайшов її для лікування якихось хвороб. А дівчинки робили з квітів віночки та прикрашали свої голови.

Та якось прилетів вітер. Побачив він таку гарну квітку та хотів вирвати її та унести з собою на інший край світу. Але квітка міцно трималась в землі.

Тоді Вітер звернувся до Сонечка:

— Чому, ти, Сонечко, утворило таку гарну квітку тільки в одному куточку землі? Чому її не можуть бачити в інших місцях? Помисли над цим.

— Добре, — відповіло Сонечко, — влітку я подарую кожній пелюстці крильцята, щоб вони мали змогу летіти, а ти, Вітер, роздмуєш їх по всьому світу.

Отак і домовились.

Прийшло літо.

Жовті головки квітів перетворились на велику біло-прозору кулю з купою прозорих мушок з такими ж прозорими крильцями.

Прилетів Вітер. Він дмухнув на них та мушки розлетілись в різні боки. Тоді Вітер закрутив їх в повітрі та почав разгоняти на великі відстані. Діти назвали цих мушок парашутиками. Де вони долетали, вони перемішувались із землею. Та згодом на тому місці з'явились нові кульбабки.

Ось так кульбабки розлетілись по всьому світу. Весною вони ростуть, квітнуть, дарують всім надію та силу. А потім розлітаються в різні боки, утворюючи на наступний рік нові квітки.

А один розумник вирішив, що треба віддячити кульбабкам за ту силу та надію. Й вигадав День кульбабки. Та всі люди підхопили цю ідею. Назначили, що це буде 13 травня. Так і залишили. А може саме в цей день, дуже давно, коли ще люди ладили між собою та допомогали один одному шукати їжу й рятуватись і з'явилась ця квітка? Цього вже ніхто не дізнається.

13 травня 2026