Його очі

Його очі — мов небо весняне,

Теплі, чисті й такі чарівні.

А волосся — руде, мов вогняне,

Грає сонцем у світлі деннім.

Його усмішка — мов спалах ранку,

Що розвіює ніч і печаль.

Я сміюся, мов з легку підманку,

Хоч не знаю: це щастя, чи жаль.

Коли йде — все навколо цвіте,

Світ стає яскравішим враз.

Серце б’ється й не мовкне, не йде,

Тільки він — і нікого ще з нас.

Я раніш не вірила в казку,

Та тепер у мені вона є.

Мабуть, я закохалася — ласка

Ця тихенько в душі проросте.